Верховна Рада наприкінці жовтня затвердила нову статтю 368 Кримінального кодексу про незаконні доходи, яка передбачає позбавлення волі від 5 до 10 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю до трьох років. Відповідний законопроект №1031 народні депутати підтримали 31 жовтня.
Згідно з документом, злочином вважатиметься набуття чиновником активів, які на понад 6500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян перевищують законні доходи.
Чим відрізняється зазначена стаття від тої, яку декриміналізував Конституційний Суд, і як працюватиме нова редакція про незаконне збагачення, пояснив Mind керуючий партнер Адвокатського об'єднання «Овчаров і партнери» Денис Овчаров.
31 жовтня Верховна Рада прийняла закон, яким вкотре Кримінальний кодекс України було доповнено новою, вже всім знайомою, статтею про незаконне збагачення чиновників.
Свого часу впровадження статті про незаконне збагачення до КК України було однією з вимог ЄС, а також одним із зобов’язань України перед МВФ, закріпленим меморандумом.
Однак на початку 2019 року Конституційний Суд України прийняв рішення про декриміналізацію ст. 368-2 КК України про незаконне збагачення у зв’язку із її невідповідністю Конституції України.
Тоді КС України зазначив, що стаття у досліджуваній редакції суперечить презумпції невинуватості, порушує принцип свободи від самовикриття та перекладає тягар доказування із сторони обвинувачення на сторону захисту, яка повинна доводити законність походження активів.
Так, ст. 368-2 КК України «Незаконне збагачення» передбачала кримінальну відповідальність за набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (простими словами – чиновника), у власність активів у значному розмірі, законність підстав набуття яких не підтверджено доказами, а так само передача нею таких активів будь-якій іншій особі.
Фактично корінь зла даної статті був у формулюванні «законність підстав набуття, яких не підтверджено доказами».
Тоді рішення КС України було розкритиковане громадськістю, а європейські партнери вимагали повернення статті до Кримінального кодексу як логічного продовження антикорупційних реформ.
Законопроект № 1031 змінює підхід до формулювання диспозиції статті. За ст. 368-5 КК України незаконним збагаченням є набуття чиновником активів, вартість яких більше ніж на 6500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян перевищує його законні доходи. При цьому примітка до статті визначає, що саме варто вважати «законними доходами», а також що визнається «активами».
Ось така звичайна зміна формулювання може повністю змінити підхід до розуміння складу злочину та, як наслідок, його розслідування. Досить цікавим є питання того, як саме запрацює ця стаття на практиці.
Тільки уявіть, в Україні немає жодного вироку щодо незаконного збагачення. Декільком чиновникам було оголошено підозру за ст. 368-2 КК України, і все. Фактично, Кримінальний кодекс мав у своєму арсеналі мертву статтю.
Наразі механізм роботи антикорупційних органів прописаний, з одного боку, досить зрозуміло, а з іншого, викликає забагато запитань.
Так, НАЗК займається первісною перевіркою електронних декларацій чиновників. У випадку виявлення у деклараціях відомостей про набуття останніми права власності на необґрунтовані активи НАЗК має звернутися до правоохоронних органів із відповідним повідомленням.
Тут уже в роботу включаються НАБ України та САП. Саме вони мають зібрати достатньо доказів для того, щоб довести, що задекларовані активи не відповідають статкам, отриманим законним способом.
Є й інший шлях відкриття кримінального провадження. Це або інформація із загальнодоступних джерел про наявність у чиновника активів, які явно неспіврозмірні із його статками, або безпосередньо заява про вчинення кримінально правопорушення.
Тут уже детективи повинні довести зв’язок майна із чиновником як прямий, так і через будь-яких інших осіб, якщо буде доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням самого можновладця.
Відкритим залишається питання, як запрацює Вищий антикорупційний суд, наразі про його роботу судити просто зарано.
Незважаючи на зазначене, на мою думку, сама ідея статті та її реалізація на практиці викликає занадто багато запитань. Правоохоронці не можуть просто констатувати факт існування незаконних коштів, активів, і не з’ясувати джерело їх походження. А таке джерело, у свою чергу, теж не може мати легальний характер, утворюючи новий склад злочину.
Однак ані Кримінальний, ані Кримінальний процесуальний кодекси не вимагають такого розслідування, не вимагають встановлення джерела походження статків.
Тобто відповідальність за незаконне збагачення стає потужним інструментом судового переслідування посадовців. Вона не потребує доведення корупційної складової, дозволяючи суду робити висновки з того факту, що посадовець має статки, які не могли бути отримані із законних джерел.
У цьому контексті мені більше подобається підхід США до розуміння незаконного збагачення. Американський підхід полягає у його використанні як інструменту кримінального чи цивільного переслідування за неподання фінансової звітності разом з обвинуваченням в ухиленні від сплати податків.
Отже, незаконне збагачення використовується як інструмент розслідування корупції.
На завершення хочеться додати, що стаття 20 Конвенції ООН проти корупції закликає держави-учасниці розглянути можливість вжиття таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для визнання злочином умисне незаконне збагачення, тобто значне збільшення активів державної посадової особи, яке перевищує її законні доходи і які вона не може раціонально обґрунтувати.
Однак держава, імплементуючи дане положення, повинна не сліпо слідувати рекомендаціям, а розумно прописати механізм притягнення до відповідальності, щоб незаконне збагачення не залишилося мертвою нормою Кодексу або потім було прямо розгромлено у ЄСПЛ.