Ще одна спроба запустити мирний діалог у Лівії на початку січня закінчилась нічим. Про це Mind писав у черговому геополітичному тижневому огляді.
Водночас війна в країна триває і сторони конфлікту продовжують використовувати її собі на користь.
Так, будь-яка сучасна війна, навіть гібридна, є полігоном для відпрацювання нових технологій і концепцій. Не стала винятком і громадянська війна в Лівії, що ведеться безперервно з 2011 року.
Яка користь із зазначеного конфлікту для його учасників та «співчутливців», розповів Mind військовий експерт Михайло Жирохов.
Колись процвітаюча країна, економіка якої побудована на нафті, нині являє собою просто одну з точок протистояння світових наддержав.
Збройні формування полковника (нині самопроголошеного маршала) Халіфи Хафтара контролюють усю східну Лівію, включаючи місто Тобрук. Хафтара безпосередньо підтримують Саудівська Аравія, ОАЕ, Єгипет, Росія і Франція, які напряму озброюють і його Лівійську національну армію (ЛНА).
Однак ЛНА протистоїть армія уряду національної згоди (УНЗ), офіційно визнаного ООН. Його підтримують Туреччина та Італія.
Незважаючи на досить примітивний характер протистояння, обидві сторони конфлікту отримують досить сучасне озброєння. У тому числі й такий «хайтек», як безпілотні літальні апарати (передусім ударні).
Так, у Хафтара на озброєнні шість–вісім ударних БПЛА дальньої дії Wing Loong I, декілька Wing Loong II китайського виробництва, як мінімум два Schiebel Camcopter S-100 (подібні апарати застосовуються місією ОБСЄ на Донбасі) і декілька десятків Mohajer-2 іранського виробництва. Основним апаратом супротивної сторони є середні ударні БПЛА Bayraktar TB2, керовані турецькими операторами.
Варто зазначити, що застосування безпілотних апаратів має масштабний характер. Так, за даними ООН, лише за півроку протистояння у 2019-му відмічено близько 900 вильотів безпілотників (у середньому приблизно п'ять на день). З них 600 – ЛНА і 300 – УНЗ. Звичайно, більшість вильотів розвідувальні, але, за найскромнішими оцінками, дві третини втрат особового складу збройних формувань сторін викликані діями ударних БПЛА.
Говорячи про турецький апарат, необхідно відзначити, що він не є чимось видатним на тлі своїх «одногрупників».
Детальніше про цю зброю вже йшлося у матеріалі «Війна дронів: як Україна впроваджує ударні безпілотники».
При максимальній злітній масі в 650 кг і досить значних розмірах (розмах крила – 12 метрів) він може нести досить скромне корисне навантаження в 50 кг – це фактично пара керованих бомб або керованих протитанкових ракет UMTAS турецького виробництва. Маючи максимальну швидкість польоту в 222 км/год, Bayraktar TB2 може діяти на оперативну глибину в 150 км.
Вперше про постачання з Туреччини для офіційної влади Лівії партії безпілотників Bayraktar TB2 стало відомо в травні 2019 року. Зібрані на базі Місратського авіаційного училища, відтоді вони стали постійно з'являтися у зведеннях з місць боїв. Ймовірно, перша партія складалася з шести машин (два дивізіони). Однак досить швидко вони зазнали серйозних втрат. Достеменно відомо про втрату трьох апаратів: 6–7 червня на землі за місцем базування внаслідок авіаударів з борта інших безпілотників (китайських Wing Loong) було знищено два Bayraktar TB2, а 30 червня був збитий ще один.
Це призвело до того, що турки для відшкодування втрат поставили другу партію – вже з дев'яти апаратів. У відповідь їхній противник спланував і здійснив чергову серію високоточних ударів з борту безпілотника по тим самим ангарам Місратського авіаційного училища. Це сталося 15 і 18 серпня 2019 року.
Високий відсоток втрат безпілотників призвів до того, що наприкінці серпня 2019 року в Місраті з'явилася третя партія Bayraktar TB2. Паралельно турецькі військові вжили заходів для зменшення втрат і збільшення бойової ефективності. У результаті восени 2019 року завдяки розгортанню наземних ретрансляційних станцій дальність їх дії збільшилася приблизно на 150 км. Також для зниження високого відсотку вибуття Bayraktar TB2 їх запускають з доріг, а не зі стаціонарних авіабаз, які виявилися вразливими для превентивних ударів з боку супротивника.
Україні варто придивитися до подій ближче, адже Лівія стала полігоном, де обкатуються Bayraktar TB2, що знаходиться і на озброєнні ЗСУ.
Які ж висновки з лівійської епопеї Bayraktar TB2 необхідно зробити Україні? Перш за все варто сказати, що у нас на озброєнні лише два комплекси: шість апаратів і дві станції управління. Причому незважаючи на навчений у Туреччині за чималі державні гроші персонал, до бойового стану ці апарати досі не доведені. Не проводиться планомірна робота, що в підсумку може призвести до результатів «нульових» років, коли навчені оператори ізраїльських БПЛА просто звільнилися з армії, а апарати згнили на задвірках однієї з військових частин.
Bayraktar TB2 може нести досить скромне бойове навантаження: керовані планерні бомби або протитанкові керовані ракети, що входять до його арсеналу, можуть вражати тільки відносно погано захищені об'єкти. Це, втім, цілком відповідало початковим задумам: турецькій армії потрібен був перш за все «антипартизанський» апарат для боротьби з курдськими загонами самооборони на кордоні. Тому основне завдання такого апарату – баражування на великій висоті та за командою із землі в певний момент удар по дрібному каравану постачання або одиночній цілі. Годиться він і для «ударів відплати» – для ліквідації лідерів курдського опору.
На Донбасі ж останні два-три роки йде позиційна війна, в якій основними об'єктами вогневого впливу є фортифікаційні споруди, танки противника і вогневі позиції артилерії. Наскільки ефективними виявляться подібні ракети з досить-таки слабкою бойовою частиною, поки незрозуміло.
Ще один мінус апарату, про який говорять військові фахівці, – його розміри і невелика крейсерська швидкість (лише близько 130 км/год). В умовах, коли окупаційні корпуси мають різноманітні сучасні засоби розвідки і виявлення російського виробництва, це може зіграти тільки «в мінус».
Повертаючись до лівійського досвіду, варто відзначити, що турецькі апарати виявилися уразливими для ППО армійського рівня (як мінімум два апарати збиті ракетою із землі, хоча за офіційною турецькою інформацією, вони впали з технічних причин).
Водночас на Донбасі існує багатошарова система ППО: у полях збройні формування прикриваються системами типу «Стріла-10» і «Оса-АКМ», а глобальне прикриття здійснюється комплексами типу С-300, розміщеними безпосередньо на прикордонних територіях Російської Федерації. Крім того, на окупованих територіях розгорнута мережа РЛС – як стаціонарних, так і мобільних. Тому велика ймовірність, що турецькі дрони під час бойових вильотів можуть виявитися дуже вразливими.
Втім, наші військові кажуть про те, що застосування таких безпілотників буде комплексним завданням і використовуватися вони будуть лише в щільній взаємодії з системами радіоелектронної протидії. Тим паче, що нині нарівні з вітчизняними БПЛА на озброєння ЗСУ надходять і досить ефективні західні зразки.
І ще. Варто визнати, що нині застосування ударних безпілотників – справа непроста, що вимагає серйозної підготовки і тренажерної практики. Тому ефективність бойового застосування безпосередньо залежатиме від підготовки операторів і технічного обслуговування. І звичайно ж – усі теоретичні напрацювання повинні бути в обов'язковому порядку «обкатані» в бойових умовах. А з цим у нас поки великі проблеми.