Директор НАБУ Артем Ситник відмовився звільнятися після прийняття Конституційним Судом рішення про незаконність його призначення. Багато хто з юристів переконані, що Ситник став нелегітимним, а за невиконання рішення суду йому можна інкримінувати ст.382 КК України, що передбачає як штраф, так і в певних випадках позбавлення волі.
Зі свого боку суспільство і ЗМІ часто ловлять хайп на корупції, але при цьому мало хто задається питанням про її природу, методи та шляхи зменшення. Звідки береться корупція і як з нею боротися ефективно, розповів Mind адвокат Олександр Таламанчук.
Після рішення КСУ, яким указ президента про призначення директора НАБУ визнаний неконституційним, виник правовий глухий кут. З одного боку, указ про призначення директора є неконституційним, з іншого – документ вичерпав себе ще в далекому 2015 році, а рішення КСУ не має зворотної сили. Також у патовій ситуації опинився і президент, у якого немає повноважень звільнити директора НАБУ. Останній же планує обіймати цю посаду до закінчення свого 7-річного строку повноважень, тобто до 16 квітня 2022 року.
Тобто знову стикаємося з правовою невизначеністю і слабкою юридичною грамотністю законодавця. Адже досить внести зміни до Закону «Про Національне антикорупційне бюро України», змінивши статус НАБУ з державного правоохоронного органу на центральний орган виконавчої влади і встановивши, що директора бюро призначає і звільняє Кабмін. Крім того, необхідно додати низку технічних моментів і у такий спосіб можна було б нівелювати черговий гучний корупційний скандал.
З корупцією стикається майже кожен громадянин України, взаємодіючи з державними органами. Медицина, освіта, поліція, суди тощо сьогодні наскрізь вражені цим «вірусом». За власною ініціативою або внаслідок вимагання обиватель дає хабара за ті послуги, які він має отримувати згідно із законом, або ж за право отримувати підтримку держави на «особливих умовах».
На перший погляд, корупційні схеми дають переваги обом сторонам: можна отримати щось в обхід черги, умов, правил. Знайомства й кількість грошей змушують державний апарат працювати на людину та в її інтересах, а також відкривають можливості для зростання бізнесу. Правда, тіньового. Але він все одно створює робочі місця – що в країні, яка рухається до економічного краху, виглядає оптимістично.
Водночас корупція руйнує: даючи час вижити й відкласти реформи, вона захищає нас від світової кризи й одночасно наближає її. Усі медійні ресурси рясніють заголовками про те, що Україна – на першому місці за рівнем корупції, і про те, наскільки це фатально для розвитку країни. Влада з цим явищем нібито намагається всіма силами боротися – створює спеціальні органи, посилює контроль за фінпотоками та іншу звітність.
26 травня цього року генпрокурор України Ірина Венедиктова опублікувала відео, у якому звинуватила керівництво і прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) у неналежному виконанні службових обов'язків. Зрештою керівник САП Назар Холодницький написав заяву про відставку (на цю посаду він був призначений 30 листопада 2015 року; термін повноважень закінчувався в листопаді 2020-го).
На початку червня генпрокурор заявила, що службові розслідування щодо Назара Холодницького підтвердили низку порушень у його роботі.
Зі свого боку екскерівник САП, перераховуючи свої досягнення й випробування на посаді, основним із викликів назвав «повне неприйняття» САП і НАБУ як державних інститутів з боку Генпрокуратури. І додав: за час його каденції змінилося чотири генпрокурори, кожен з яких «у свій власний спосіб хотів створити режим підзвітності САП».
Ця ситуація є нормальною для держави, яка дорослішає. Але вона не повинна виявитися законсервованою ще на довгі роки.
Корупційна система принципово влаштована так, що самоорганізується й володіє просто фантастичною здатністю адаптуватися до несприятливих умов. А ще в корупційній системі приголомшливо розвинений імунітет – вона миттєво відторгає чужорідне тіло. Чесний поліцейський у цьому середовищі не виживає, як біла ґава в чорній зграї. Сам йде, не витримавши безгрошів'я, неприязні товаришів по службі, причіпків або відвертих «підстав» із боку начальства.
Крім того, корупція остаточно знищує стимули до творчої праці. Навіщо працювати, щось робити, коли легше отримувати за допомогою обману і крадіжок? Такий собі сучасний феодалізм (неосередньовіччя), у якому чиновник виступає в ролі феодала, а підприємець – у ролі васала.
Слід звернути увагу, що об'єктом корупційних оборудок стає не тільки державне майно, а й сама влада (отримання місць і посад у законодавчих, виконавчих, судових органах влади; отримання потрібних рішень від органів влади тощо). Знищення держави загрожує катастрофічними наслідками для всього народу. Сценаріїв тут багато. Наприклад, остаточне перетворення країни в колонію.
Службове становище в різних організаціях може давати людині доступ до тих чи інших ресурсів (фінансових, матеріальних, інформаційних). А зловживання цим положенням може проявитися в тому, що ця людина просто вкраде ввірені їй ресурси. Суть корупції – розкрадання або інший спосіб відбирання (незаконного відчуження) майна. Перш за все, державного. Але це також може бути майно недержавних організацій і підприємств, окремих громадян.
Прийнято вважати, що основними учасниками корупційної діяльності є хабародавець і одержувач хабара. Тобто корупція – двостороння угода між першим і другим, згідно з якою другий надає першому якусь послугу або якийсь ресурс в обмін на винагороду, яка й називається хабаром.
Головний у цій схемі – одержувач хабара. Їм може бути державний чиновник будь-якого рівня, службовець державної організації. Хабародавці – прості громадяни, починаючи зі студентів і пенсіонерів, закінчуючи підприємцями.
Україна за два роки піднялася з 7-го на 1-е місце в рейтингу корумпованості бізнессфер. Про це свідчать дані міжнародного дослідження, оприлюдненого британською аудиторською компанією Ernst&Young. У межах дослідження в період із листопада 2016 по січень 2017 року в 41 країні було проведено 4100 інтерв'ю з членами ради директорів або старшими менеджерами компаній.
Згідно з результатами дослідження, найбільші корупційні ризики для ведення бізнесу в країні вбачають представники українських компаній – 88% респондентів відповіли ствердно на питання, чи стикаються вони з корупцією в бізнесі. При цьому два роки тому аналогічне дослідження показало 80% випадків.
Ніхто не замислюється про зміни на державному рівні, коли можна хоч і важкою працею, але заробити на прожиток. Тут варто зробити застереження: люди не йдуть на барикади доти, доки є джерело хоча б відносно достатнього заробітку. Однак, коли безробіття сягає критичного рівня (людина бачить, що холодильник порожній), у країні відбувається революція. Поки ж країна перебуває в стані стагнації, люди самі підтримуватимуть корупційні схеми, оскільки вигоди, отримані корупційним шляхом, все одно будуть важливішими, ніж перспектива бути «голодним, але чесним».
Ця гіпотеза підтверджується й іншими проведеними дослідженнями.
Ніклас Коссов задався питанням про те, чи зуміє українське громадянське суспільство, яке взяло ініціативу у свої руки під час Майдану, перерости в широкий антикорупційний рух.
Ґрунтуючись на даних країн Східної Європи та Центральної Азії за вісім років, де раніше масові протести призвели до значного зміцнення інститутів громадянського суспільства, Коссов прийшов до висновку, що там, де влада підтримувала або просто не втручалися в діяльність громадських організацій, ситуація з корупцією виявилася значно кращою (Niklas Kossov. The Role of Civil Society in Anti-Corruption: the Story of Ukraine).
Ю Сонйон доводить, що демократичні держави за своєю природою менш корумповані, ніж авторитарні. При цьому він звертає увагу на те, що рівень корупції сильно корелює з тим, наскільки демократична традиція і практика вкоренилися в країні (Jong Sung You. Inequality and Corruption in Democracies: a Vicious Сycle).
Говорячи про країни з низьким рівнем розвитку демократії, автор виділяє низку інституційних чинників, що сприяють корупції. Домінування лобістів великого бізнесу в політиці – з одного боку та істотний розрив між багатими і бідними – з іншого, призводять до розбіжності інтересів можновладців і більшості громадян.
Деякі вірять, що можна вибудувати систему управління так, що брати хабарі буде невигідно. Нібито на Заході чиновники не беруть хабарів, тому що їм вигідніше працювати чесно – у них високі зарплати, соціальний статус тощо. Чи варто брати хабар у $100, якщо є ризик втратити все – кар'єру, роботу, повагу оточення? Тому й в Україні треба підняти зарплати чиновникам, щоб вони дорожили своїм місцем – і тоді настане добробут і запрацює правова держава.
Ойген Дімант у своєму дослідженні доводить (Eugen Dimant. Wages Increases for Public Officials: not Such a Good Idea After All?): підвищення заробітної плати держслужбовцям (а це поширений у багатьох державах спосіб попереджувальної протидії корупції) далеко не так ефективно, як багато хто вважає. Дімант стверджує, що логіка «чим більше платять, тим менше хочеться ризикувати, боячись втратити місце» не працює.
Підніми новим поліцейським зарплату до 30 000 грн на місяць – відразу такса підскочить, потроху брати не будуть, за перетин подвійної суцільної здеруть у п'ять разів більше. Причому жертва корупції буде цьому дуже рада – навіть сама запропонує, стане благати взяти грошима, тому що позбавлення прав (за законом) – це набагато гірше, ніж втрата якихось $100. Адже отримати водійські права коштує удвічі дорожче, не кажучи вже про втрату часу.
Неможливо замінити «поганих» чиновників «хорошими», тому що «хороші» як такі відсутні. Звільнимо питущих – толку нуль. Звільнимо відверто дурних – користі не буде. Звільнимо нахабних – той же результат, тобто ніякого. Звільнимо всіх, кого помітили або запідозрили в садизмі, – корумпованість системи не знизиться. Жертв серед мирного населення стане менше, але побори на дорогах не припиняться й такса на «затримку» кримінальної справи не знизиться.
Необхідно ввести правило, згідно з яким керівник за будь-яких обставин несе відповідальність за провал, допущений його безпосереднім підлеглим. Наприклад, якщо заступника начальника райвідділу поліції спіймали на хабарі – він отримує тюремний строк, а начальник райвідділу понижується у званні. І так скрізь і в усьому. Тоді вже точно до підбору кадрів в органах ставитимуться уважніше.
Зрозуміло, щоб така система відповідальності реально діяла, необхідно дати керівнику будь-якого рангу свободу в кадровій політиці, щоб він не міг відкупитися або поскаржитися, мовляв, апарат дістався йому від попередника. У цьому разі й ротація керівних кадрів відбуватиметься інакше, адже зі зміною вищого керівника підлеглі начальники автоматично втрачають насиджені місця. Отже в них з'являється стимул до більш успішній роботі, оскільки провал кожного з них може фатально позначитися на кар'єрі всього керівного складу.
Також варто згадати про привілеї. Їх слід не тільки скасувати, а й законодавчо заборонити. Ніяких персональних авто в мера або губернатора (або будь-якої іншої службової особи) бути не повинно, тим більше ніякого джипа супроводу з охороною. Згідно із законом, у нас усі громадяни рівні, і чиновник не має більших прав на забезпечення своєї безпеки, ніж платник податків, який утримує цього чиновника. Хочеш жити в безпеці – забезпеч її для всіх.
Успіх справи завжди забезпечують розумні підлеглі. І кожен керівник, яким би генієм він не був, не зможе працювати за весь колектив. Головне завдання розумного начальника – підібрати розумних виконавців. Нерозумні виявляться нікому не потрібні, тим більше, якщо керівник нестиме з ними солідарну відповідальність за їхні провали.
Основні шляхи вирішення на шляху ефективного антикорупційного законодавства такі:
Вищеописана система дуже проста. Але працюватиме вона лише тоді, коли апарат почне безперервно очищатися від «гнилого» трудового ресурсу. Варіантів тут всього два: або на чолі піраміди повинен постійно перебувати жорсткий менеджер, який триматиме апарат у жорстких межах і періодично влаштовуватиме «показову прочуханку», або роль всевидячого менеджера має взяти на себе само суспільство. Тобто кожен громадянин повинен стати як би колективним управлінцем і стежити за тим, щоб апарат «тримав себе в руках».