Напередодні секретар Ради національної безпеки і оборони Олексій Данилов заявив за результатами чергового засідання РНБО про те, що ухвалено рішення про повернення «українському народові» у законний, конституційний спосіб запорізького підприємства «Мотор Січ».
Які наслідки матиме таке рішення та як воно вплине на міжнародні відносини України, проаналізував для Mind військовий експерт Михайло Жирохов.
Очевидно, що ця заява матиме далекосяжні геополітичні наслідки, особливо якщо юристи Офісу Президента не зможуть грамотно сформулювати основні понятійні моменти цього рішення.
Нагадаємо, що ще 1995 року внаслідок приватизації підприємство було перетворено у відкрите акціонерне товариство. Одночасно з випуском акцій контроль над підприємством отримав «червоний директор» – на той час голова правління й гендиректор В'ячеслав Богуслаєв. Згодом завдяки близькості до влади (а він був народним депутатом кількох скликань) йому вдалося повністю зберегти свої позиції.
Підприємство весь час незалежності було суперприбутковим, бо було монополістом з авіаційного двигунобудування на всьому пострадянському просторі. Однак після 2014 року, коли поступово було в основному втрачено російський ринок (хоча обхідними шляхами співпраця продовжувалася і продовжується досі) «Мотор Січ» потроху стала «входити в піке».
Виявилося, що внутрішній ринок не забезпечить необхідний запас міцності, китайські замовлення в міру освоєння воєнпромом технологій теж поступово «всихали». У цих умовах 80-річний Богуслаєв став підшукувати можливість забезпечити собі та своїй сім'ї безбідне існування, продавши підприємство.
Вже 2018 року з'явилися перші повідомлення про те, що «Мотор Січ» хочуть «на корню» викупити китайці й що такий розвиток подій зовсім не влаштовує Вашингтон.
Попри те що основні зразки двигунів, які виробляються в Запоріжжі, родом з 1980-х років, «Мотор Січ» все ще має можливість виробляти двигуни для надважких військово-транспортних літаків типу Ан-124 «Руслан» і – теоретично – далекомагістральних пасажирських лайнерів .
У світі є тільки дві компанії з аналогічними можливостями – американська General Electric і британська Rolls-Royce. Отже, контроль над «Мотор Січ» дасть серйозний заділ для якісного стрибка китайського двигунобудування.
Досить швидко виник серйозний міжнародний скандал. З'ясувалося, що ще 2017 року китайський незалежний бізнесмен Ван Цзин дрібними пакетами через сім підконтрольних офшорних компаній із Белізу, Панами та Кіпру викупив у Богуслаєва всі акції підприємства.
Американці наполягали, що Ван Цзин – це ширма для китайської влади й у такий спосіб Пекін отримує повний контроль над заводом.
Як результат тиску влади США варто розглядати введені 29 січня 2021 року указом президента України персональних спеціальних економічних санкцій проти китайських інвесторів «Мотор Січі» по конкретному списку.
У відповідь Китай пригрозив Україні серйозними проблемами в міжнародних судах і неофіційно – згортанням економічних відносин. І ось тепер маємо відповідь – націоналізація підприємства.
Перш за все, звичайно, погіршенням економічних і політичних відносин із Китаєм. Хоча КНР і є одним з провідних економічних партнерів Києва, проте з військового погляду це навряд чи сильно відіб'ється на боєздатності наших Збройних Сил.
Пекін не дуже хоче сваритися з Москвою з приводу Криму чи Донбасу, і тому всі постачання товарів подвійного призначення (як, наприклад, двигунів для вантажівок «Богдан-6317» і КРАЗ) відбуваються через Білорусь або інші подібні «країни-прокладки» типу ОАЕ.
Варто окремо сказати, що ніякого летального озброєння Китай нам не продає та й не збирається. Однак постачає ту ж Білорусь, зокрема, і ракетними технологіями.
Не можна не зазначити, що для України «Мотор Січ» є одним із ключових елементів стійкості й подальшого розвитку обороноздатності держави. Тут виробляють, наприклад, двигун МС-400, який є основою протикорабельної ракети для берегового комплексу «Нептун», та й мінімальна підтримка в льотному стані парку вертольотів Мі-8/24 без «запорожців» взагалі неможливо.
З іншого боку, до наших авіаційних двигунів проявляє інтерес та ж Туреччина, яка в якийсь момент втратила доступ до аналогічної продукції європейської держави. Ситуація складається так, що Анкара потроху стає одним з основних наших партнерів у військово-технічному співробітництві.
Що точно піде на користь президенту Зеленському особисто та його оточенню – це схвалення Вашингтона, який нині є практично єдиним союзником України на Заході у війні проти Росії.
Як показали події останніх років, Європа аж надто зав'язана на російські енергоресурси і тільки шукає привід зняти санкції з Путіна. Правда, такого приводу не давав їм президент Порошенко, а тепер не дає і Держдеп США, який потроху взяв під щільний контроль і президента Зеленського.
Що станеться далі в справі навколо «Мотор Січі», передбачити досить таки складно: з одного боку, якщо рішення української влади буде ухвалено юридично точно, то китайським інвесторам буде досить складно оскаржити його в міжнародному суді.
З іншого боку, все-таки варто визнати, що на цьому етапі Китай має потребу в запорізьких двигунах – буквально в січні 2021 року Китай замовив на «Мотор Січ» 400 реактивні двигуни АІ-222, що може свідчити про проблеми в розгортанні китайського клону . І тому остаточно рвати відносини Пекін не буде, принаймні в середньостроковій перспективі точно.
І ще важливий момент – націоналізація «Мотор Січ» може виявитися тим «пробним каменем» і відпрацюванням механізму повернення в державну власність інших важливих активів. Неофіційно вже говорять, наприклад, про перегляд дозволів на користування земельними ресурсами й теплокомуненерго, які з 1990-х років належать олігархам.
Добре це чи погано, сказати складно: з одного боку, пострадянська держава завжди була і залишається вкрай неефективним власником, з іншого – якогось ще способу позбавити олігархів важелів тиску на населення й особливо на владу просто не існує.