Наміри поліпшення інвестиційного клімату в Україні мало-помалу стають реальністю, а інститут так званих інвестиційних нянь отримав локалізовану підзаконну інфраструктуру для упевненого руху вперед.
На виконання ст. 7 Закону України «Про державну підтримку інвестиційних проєктів із значними інвестиціями в Україні» Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства було розроблено Порядок та методологію проведення оцінки інвестиційного проекту із значними інвестиціями. Ці документи затверджені постановою Кабінету Міністрів № 819 від 28 липня 2021 року й набули чинності 11 серпня 2021 року. Сергій Гарбар, менеджер інвестиційних проєктів групи компаній «Октава Капітал» і директор департаменту управлінського консалтингу Nota Group, проаналізував для Mind переваги та недоліки цього документа.
Беззаперечно, затвердження підзаконних актів, що роз’яснюють, деталізують і надають можливість користуватися профільними законами України варто підтримувати і всіляко вітати. Це допомагає реально зрозуміти, що має на увазі держава (а у нашому випадку – уряд) і як ухваленими законами користуватись.
Також додає оптимізму потенційна можливість взаємодіяти з державою щодо процедурних питань за допомогою електронної форми та з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг.
Докладно проаналізувавши Порядок та методологію проведення оцінки інвестиційного проекту із значними інвестиціями (далі – Порядок), варто зазначити, що його процедурна частина не викликає суттєвих застережень чи зауважень. Уряд визначає правила, за якими готовий працювати з інвесторами. Ці правила виглядають доцільними, строки для розгляду та оцінки інвестиційного проекту є відносно швидкими. Чи приймати визначені КМУ умови – справа кожного окремого інвестора.
Власне, у Порядку роз’яснюється, на яких умовах відбуватиметься оцінка проєкту з боку КМУ. Оцінка передбачатиме два етапи, вона здійснюватиметься Мінекономіки та триватиме протягом 60 календарних днів із дня отримання документів. Такі часові межі виглядають доволі логічними.
Порядок містить деякі відсильні норми. Наприклад, п. 13 в частині про те, що Мінекономіки з урахуванням наявних пропозицій узагальнює результати аналізу щодо результатів проведення аналізу витрат та вигод – відсилає до Методичних рекомендацій проведення аналізу витрат та вигод, які викладені у Додатку 2. У цьому додатку КМУ роз’яснює, як необхідно проаналізувати витрати і вигоди в техніко-економічному обґрунтуванні проєкту. А вимоги до техніко-економічного обґрунтування інвестиційного проєкту із значними інвестиціями були затвердженні Постановою КМУ № 515 від 19 травня 2021 року. Тож експертам слід застосовувати ці підзаконні нормативно-правові акти в комплексі.
Зрештою, фахівцям з інвестицій, які готуватимуть інвестиційні проєкти, буде досить просто розібратися в усіх цих документах. Зазначимо лише, що Методичними рекомендаціями деталізуються та уточняються очікування Мінекономіки щодо аналізу витрат і вигод. Зокрема, до побудови фінансової моделі та методології розрахунку інвестиційних показників.
На відміну від Порядку, до Методичних рекомендацій є певні зауваження. Зокрема, деяке занепокоєння викликає правильність тлумачення і застосування «Етапу 2» Методичних рекомендацій. Він передбачає коригування фінансових даних (фінансових грошових потоків) до економічних грошових потоків та адаптацію їх з урахуванням низки факторів.
Одним із таких факторів є недосконалість ринку та коригування з використанням «тіньових цін». Зокрема, у Методичних рекомендаціях йдеться про те, що фактичні ціни недосконалого ринку мають бути замінені на «тіньові ціни» (гіпотетичні ціни при досконалому, нерегульованому ринку) та включені в аналіз. Не до кінця зрозуміло, як цей пункт корелюватиметься з фактичною реалізацією проєкту. Адже, найімовірніше, проєкт реалізовуватиметься саме у «фактичних цінах недосконалого ринку». Чи, можливо, профільне міністерство одразу прогнозує (читайте – підказує), що реалізовувати проєкт необхідно в «тіньових цінах»?
Також залишається незрозумілим, які джерела інформації про «тіньові ціни» прийматиме Мінекономіки в якості достовірного джерела. Сподіваємося, що при погодженні таких проєктів братимуться до уваги й «експертні дані учасників ринку».
Якщо вкотре зануритися в українське інвестиційне законодавство, то складається враження, що воно пишеться для підтримки насамперед великих підприємств – металургів, аграріїв, добувних підприємств (крім кам’яного та бурого вугілля, сирої нафти та природного газу).
Хоча, звичайно, на законодавчому рівні визначений ширший перелік сфери застосування цього закону.
Тож з нетерпінням чекатимемо аналітики щодо поданих та підтриманих КМУ проєктів із значними інвестиціями в Україні.