Уряд очікує у 2022 році надходження від приватизації в розмірі 8 млрд грн. Такі цифри передбачено у проєкті закону про Державний бюджет України на наступний рік. У той же час ще у цьому році аукціон з продажу Об'єднаної гірничо-хімічної компанії, запланований на жовтень, може стати першим за багато років продажем дійсно великого державного підприємства. Разом із запланованим аукціоном щодо заводу «Більшовик» та приватизаційним законопроєктом №4572, який от-от мають проголосувати у Верховній Раді, продовжується дискусія про добро та зло приватизації. Юрист юридичної фірми «Астерс» Андрій Кохан проаналізував цей законопроєкт ексклюзивно для Mind.
Репутація приватизації в Україні підірвана. За цим явищем тягнеться шлейф негативного досвіду 1990-х і подекуди непрозорого привласнення державних підприємств колишніми «червоними директорами» і близькими до сильних світу цього.
У багатьох випадках приватизація тоді закінчувалася зупинкою виробництва, звільненням працівників і тим, що робоче обладнання різали на металобрухт. Не збільшив довіру суспільства до приватизації скандал щодо продажу (реприватизації і повторного продажу) комбінату «Криворіжсталь».
Схожа історія простежувалася й у багатьох інших пострадянських країнах. Для прикладу можна згадати доволі неоднозначну ваучерну приватизацію в Росії та її наслідки.
Разом із тим є і більш позитивний досвід близьких Україні колишніх соціалістичних держав. Наприклад, Польща та Грузія (зразка після 2005 року) провели широкомасштабну і за оцінками експертів доволі прозору приватизацію державних активів. Це дозволило залучити масштабні іноземні інвестиції, що дали відчутний імпульс для наступного економічного зростання.
Якщо говорити про приватизаційний досвід західних країн, першою спадає на думку масштабна приватизація ключових британських державних компаній, проведена за часів прем’єрства Маргарет Тетчер і Джона Мейджора у 1980–1990-х роках. Приватизаційні процеси відбуваються і в інших західних демократіях: Франції, Італії, Норвегії та інші. Приватизація завжди має своїх опонентів, особливо серед прихильників лівих поглядів, але більшістю європейців сприймається як нормальний економічний процес.
Експлуатація майже будь-якого активу, з модернізацією та ефективним управлінням яким держава не може справитися самостійно, веде до програшу в умовах конкурентного ринку. Цей програш може полягати в збитковості підприємства, низькій якості послуг та вироблених товарів, що обмежує можливість їх експорту, нижчій заробітній платні персоналу тощо.
Натомість прозоро й чесно проведена приватизація такого підприємства дає державі низку стратегічних вигод. Окрім разового надходження до бюджету викупної ціни (що, до речі, не є ключовою метою приватизаційної політики), це створення робочих місць, суттєве збільшення надходження податків від експлуатації об’єкта приватизації, розширення присутності міжнародних компаній, що загалом позитивно впливає на бізнес-клімат у країні.
Тому Україні важливо подолати психологічний бар’єр попереднього негативного приватизаційного досвіду й розпочати процес роздержавлення економіки з метою її зміцнення і зростання.
Щодо «прозорості та чесності» – питання до встановлених державою правил гри. Тут констатуємо, що за останні роки приватизаційне законодавство було суттєво оновлено в бік транспарентності процедур і стандартів ЄС. Свідченням цього став доволі успішний досвід України з малою приватизацією – продажем за спрощеною системою на електронних аукціонах об’єктів, вартість яких не перевищує 250 млн грн.
Такі лоти доступні на «ProZorro.Продажі», де й відбуваються торги. За аукціонами можна спостерігати онлайн.
Більш складною та ще жодного разу не імплементованою до кінця є процедура продажу об’єктів великої приватизації, вартість яких перевищує 250 млн грн.
Ці об'єкти внесені Кабміном до відповідного приватизаційного переліку (такими наразі, окрім зазначених вище ОГХК і «Більшовика», є ще 17 підприємств). Процедура, серед іншого, передбачає:
Варто зазначити, що законодавство обмежує можливість участі в приватизаційних процесах для:
Отже, поки практика не довела іншого, загалом оновлене приватизаційне законодавство викликає довіру.
Окрему увагу потрібно звернути на прийнятий у першому читанні проєкт закону про внесення змін до Закону України «Про Фонд державного майна України» та інших законодавчих актів України щодо сприяння залученню інвестицій в процесі приватизації та оренди державного й комунального майна.
Законопроєктом, серед іншого, передбачено реформування Фонду державного майна:
З практичного поглядуу законопроєкт цікавий тим, що дозволяє укладати договори купівлі-продажу об’єктів приватизації за правом Англії.
У тестовому режимі така опція існувала з 2018 року до 1 січня цього року, але так жодного разу й не була використана. Тепер, у випадку прийняття проєкту закону, нею можна буде скористатися до 2024 року (і є вірогідність, що в подальшому вона буде закріплена на постійній основі).
Насамперед це крок на зустріч іноземним інвесторам, для яких проведення M&A-трансакцій за правом Англії є звичним способом ведення бізнесу. Англійське право дозволяє з більшим комфортом заходити в угоди, зокрема, через прописані в них гарантії сторін і гарантії відшкодування (warranties & indemnities).
Щодо пов’язаних ризиків – Фонду державного майна та залученим радникам потрібно ретельніше готувати об’єкти до продажу з юридичного погляду, розкриваючи покупцям всі наявні та потенційні проблеми таких підприємств. Допущена продавцем помилка може розглядатися судом як недобросовісна поведінка, що потенційно коштуватиме державному бюджету чималих коштів.
Підсумовуючи, приватизація – невідворотній процес функціонування ринку не лише в постсоціалістичних, а й у розвинутих капіталістичних країнах. Україна – не виняток. У нашої держави є прекрасна можливість дати новий імпульс розвитку економіки за допомогою механізмів приватизації. Головне – вчергове не звернути з правильного шляху.