Фонд Держмайна днями повідомив про те, що проведення приватизаційного аукціону АТ «Об’єднана гірничо-хімічна компанія», який мав відбутися 29 жовтня 2021 року, перенесено, цього разу на 20 грудня. Як пояснили у фонді, було отримано лише дві заявки, одна з яких не відповідала вимогам чинного законодавства. А конкурс за участі одного претендента неможливо провести. Чому інвестори не поспішають на подібні аукціони та які гарантії від України можуть їх заохотити до участі, розповів Mind радник Sayenko Kharenko Дмитро Корбут.
Після перевірки отриманих заявок з’ясувалося, що до торгів може бути допущено тільки одного учасника, а отже, приватизаційний аукціон скасовано вже вдруге. Хоча цього разу вже 29 потенційних інвесторів, з яких 16 – іноземні, цікавилися активом і підписали договір про конфіденційність. На думку радника з приватизації АТ «ОГХК» – «BDO Корпоративні Фінанси», більшість з них відмовилися від участі в аукціоні не лише через брак часу на проведення Due Diligence, проходження процедур погодження у своїх корпораціях, а й через інвестиційні ризики в Україні.
Важко сперечатися з тим, що інвестиційні ризики в Україні існують, і ситуація, яка склалася навколо цього АТ, аж ніяк не сприяє оптимізму потенційних покупців. Але парадокс полягає в тому, що чинне законодавство України дає змогу усунути одну з найбільших потенційних перепон на шляху до приватизації.
Інвестори мають обґрунтовані побоювання, що після придбання контролю над АТ «ОГХК», до цього товариства, а отже опосередковано, і до нових власників, українськими контролюючими органами будуть застосовані санкції за численні порушення законодавства, які мали місце тоді, коли підприємством керував призначений державою менеджмент.
Уже досить давно покупці українських активів навчилися в подібних випадках застосовувати запозичений із англійського права інструмент запевнень та гарантій. Суть його полягає в тому, що продавець не просто розкриває інформацію про об’єкт придбання, а й несе відповідальність перед покупцем, коли надані запевнення у відсутності проблем виявилися неправдивими. У такому разі продавець зобов’язаний відшкодувати покупцю спричинені збитки, які розраховуються, зазвичай, як сума, на яку зменшилася вартість об’єкта придбання в порівнянні з тим, якою б вона була, якби всі запевнення виявилися точними і правдивими.
Для того щоб збільшити інвестиційну привабливість української приватизації, законодавці ще 2018 року дозволили застосовувати цей інструмент захисту інвестора при укладенні приватизаційних угод. Зокрема, абзац другий частини другої ст. 26 «Оформлення угод приватизації» закону №2269-VIII «Про приватизацію державного і комунального майна» передбачає, що «до договору купівлі-продажу об’єкта великої приватизації можуть включатися гарантії продавця щодо розкриття інформації про стан об’єкта приватизації та/або суб’єкта господарювання, акції (частки) якого є об’єктом великої приватизації, та наявні (потенційні) обтяження такого об’єкта приватизації та/або майна суб’єкта господарювання, а також відповідальність за повноту та достовірність такої інформації».
Незважаючи на те, що згідно з «Перехідними положеннями» до закону №2269-VIII можливість застосування на запит потенційного покупця права Англії та Уельсу до проєкту договору купівлі-продажу об’єкта великої приватизації існувала лише до 1 січня 2021 року, це не може бути аргументом проти застосування гарантій продавця щодо розкриття інформації.
Законом №1667-IX від 15 жовтня 2021 року, який набрав чинності 14 серпня 2021 року, Цивільний кодекс України було доповнено ст. 650-1, згідно з якою сторони договору можуть погодити перелік запевнень щодо обставин, які мають значення для укладення, виконання або припинення такого договору, і сторона, яка умисно або з необережності надала іншій стороні неправдиві запевнення про обставини, що мають значення для укладення, виконання або припинення договору, зобов’язана відшкодувати збитки, завдані у зв’язку з неправдивістю таких запевнень, якщо інше не передбачено договором.
Крім того, частина 12 ст. 26 Закону №2269-VIII передбачає, що «за згодою сторін у договорі купівлі-продажу об’єкта приватизації може передбачатися можливість вирішення спорів, що виникають між продавцем та покупцем у зв’язку з договором купівлі-продажу об’єкта приватизації чи на його підставі, у міжнародному комерційному арбітражному суді».
Отже, може бути усунена ще одна найбільша перепона до залучення іноземного інвестора до приватизації АТ «ОГХК», а саме невпевненість у справедливому і чесному розгляді в українському суді справи проти української держави.
Застосування перелічених вище правових механізмів у договорі купівлі-продажу об’єкта великої приватизації може надати потенційним інвесторам достатньо впевненості в тому, що їхні інтереси будуть у належний спосіб захищені від впливу інвестиційних ризиків в Україні. Але це все стане реальністю лише в тоді, коли українська держава наважиться на те, щоб не тільки передбачити таку можливість в законодавстві, а й застосувати її на практиці.
Президент і уряд неодноразово декларували готовність іти назустріч іноземним інвесторам. Наразі залишилося з’ясувати, чи є насправді політична воля для того, щоб надати покупцям запевнення та гарантії щодо активів і погодитися на іноземний арбітраж.
Дізнаємося ми про те, чи є наші надії обґрунтованими, уже досить скоро, коли потенційні інвестори надсилатимуть до ФДМУ свої зауваження і пропозиції до проєкту типового договору купівлі-продажу, запропонованого фондом. А ФДМУ зі свого боку підтвердить готовність приймати такі зміни до договору й забезпечить рівні умови для всіх учасників конкурсу.
Подібні переговорні процеси за участі досвідчених юридичних радників уже відбувалися під час історичних великих приватизаційних процесів, наприклад, щодо «Криворіжсталі» та обленерго, які були успішними. Настав час, коли держава має продемонструвати гнучкість, підтримати спроби ФДМУ підвищити привабливість об'єктів приватизації та надати інвесторам справедливі й обґрунтовано необхідні гарантії. Якщо політична воля для цього буде, то юридичні механізми для імплементації цього волевиявлення залишаться справою техніки.