Ситуація з російською загрозою Україні за останні дні перейшла «точку неповернення» – військово-політичне керівництво РФ змушене ухвалювати рішення, що робити з величезним угрупуванням, зосередженим у прикордонних з Україною районах Росії та Білорусі. Про можливі сценарії розвитку подій спеціально для Mind розмірковує військовий експерт Михайло Жирохов.
Про те, що довго тримати війська (а в такій кількості і поготів) «у полях» не можна, не говорив лише лінивий. Очевидно, що це дуже дорого й у перспективі призведе лише до втрати боєздатності – крім величезної кількості хворих, не варто забувати і про загальне падіння дисципліни та того, що називається бойовим духом.
Фактично зараз Владімір Путін стоїть перед вибором – розпочати хоча б локальну військову операцію (а сил «дійти до Львова» явно недостатньо) або «відповзти» назад, придумавши для внутрішньої публіки якусь гарну казку. Насправді це вибір між «погане рішення» та «дуже погане рішення». Адже історія з розгортанням військ і загрозою війни вже мала місце торік навесні. І вдруге електорат і найближче оточення Путіна сприйме такі дії вкрай негативно, адже досі багато політиків і простих громадян РФ перебувають у бандитській парадигмі 90-х: «замахнувся – бий».
При цьому локальна військова операція може мати ще найгірший результат для Кремля. Адже Захід уперше виявив настільки консолідовану позицію щодо протистояння РФ – Україна, підтримавши Київ: до нашої країни бурхливим потоком потекла зброя і прибули військові інструктори. Та й економічні санкції, які озвучуються у Вашингтоні та різних європейських столицях у разі початку війни, виглядають як вирок російській економіці, яка й так «дихає на ладан».
Що говорити, якщо Лондон навіть заговорив про можливість конфіскації активів російських олігархів у країні, а Вашингтон – про персональні санкції проти Путіна та його оточення.
Причому станом на середину лютого вікно можливостей для більш-менш масштабного наступу для росіян звужується. І пов'язано це насамперед із погодними умовами, які все більш несприятливі для наступу великих сил піхоти та танків (насамперед, це «генерал бруд»).
Цілком очевидно, що наступ від початку було задумано саме в стилі Другої світової війни. Усі міркування переважно російських коментаторів про тотальне знищення критичної інфраструктури України з використанням ракет і повітряних ударів слід розглядати як прояви шизофренії. Адже в цьому випадку уникнути жертв серед цивільних буде практично неможливо. А перші кадри страждань мирного населення відкинуть західний світ із його пріоритетом людського життя у геть інші умови.
Громадянське суспільство, яке має серйозний вплив на владу, порушить питання про припинення такого варварства. І навіть уряди тих країн, які сьогодні з різних причин підтримують Росію, будуть змушені діяти.
Тут варіантів безліч – від безпольотної зони до введення миротворців ЄС. Досить згадати, що колективний Захід активно втрутився у конфлікт на території колишньої Югославії лише 1995 року, коли серби обстріляли Сараєво з великою кількістю жертв серед мирного населення.
Але навіть якщо росіяни наважаться на військове вторгнення, варіантів у них не надто багато. Причому знову варто відкинути висадку повномасштабного морського десанту на Чорноморському узбережжі – такі дії виконуються лише в рамках загального наземного наступу і лише як допоміжний захід.
З різних причин виглядає сумнівним удар з боку Білорусі в напрямку Києва. Фактично на сьогодні найімовірнішим варіантом може бути лише активізація бойових дій на лінії розмежування на Донбасі. При цьому угруповання, зібрані в Курській, Воронезькій областях і Республіці Білорусь, може лише створювати загрозу, щоб не дати можливості командуванню ВСУ перекинути додаткові резерви на Донбас.
Цілком імовірний напрямок наступу окупаційних корпусів і частин армії РФ, які зосереджені в Ростовській області – це Маріуполь. Ідеологічно він вкладається в парадигму створення більш-менш економічно збалансованого регіону під контролем РФ – адже в самому місті два найбільші металургійні комбінати. Не слід забувати і про найбільший порт на Азовському морі. Причому цілком очевидно, що приводом може стати масштабна провокація із загибеллю мирних жителів і звинуваченням у цьому України.
Ось тут на Приазов'ї наступ і може бути підтриманий десантом із моря. І навіть із повітря – ракетними ударами, адже великих населених пунктів на досить великому степовому просторі просто немає. Мабуть, цю небезпеку розуміють і наші західні партнери, які, серед іншого, забезпечують армію протитанковими засобами для війни в місті – це насамперед гранатомети NLAW. І якщо хтось вважає, що вони потрібні для боїв у Києві чи Харкові, то це помилка: у розумінні радників НАТО при Генштабі ЗСУ вони знадобляться для боїв у Маріуполі та Краматорську.
Тут же варто зазначити, що все озвучене вище – це погляд з боку здорового глузду, підкріпленого знаннями регіону та військової справи. Як саме Путін планує розв'язувати «українську проблему», достеменно ніхто не знає. І на жаль, може виявитися так, що його рішення стануть нелогічними. Що саме вчинить Кремль, ми дізнаємося вже протягом найближчих тижнів – далі відтягувати своє рішення РФ вже не зможе.