Зброя для України: що надсилає Захід

Зброя для України: що надсилає Захід

Чого немає і не буде, а що може дійсно допомогти

Этот материал также доступен на русском языке
Зброя для України: що надсилає Захід
Фото: УНІАН

Учора, 10 лютого, в Україну прибула чергова партія зброї, наданої США. Це вже 15-й літак, що доправив американське озброєння. Загалом, як стверджує голова Міноборони Олексій Резніков, «берегів» України дісталося 1200 тонн боєприпасів. Постачання військової допомоги нашій країні або вже здійснили, або обіцяють це зробити найближчим часом ще низка країн. Проте досить складно зрозуміти, наскільки ці постачання задовольняють нагальні потреби Збройних Сил України, яка саме зброя нам потрібна в першу чергу і чи варто розраховувати на неї найближчим часом. Розібратися в цьому спробував Mind.

Аналіз боєздатності збройних сил будь-якої країни є в значній мірі умовним, оскільки інформація щодо багатьох видів озброєнь і військової техніки, їхнього реального стану й обсягів зазвичай є секретною. Це стосується і тієї військової допомоги, яку отримує Україна. Наразі не можна впевнено стверджувати, яке саме озброєння й у якій кількості нам вже поставили, адже офіційні заяви можуть суттєво відрізнятися від реальних цифр і технічних параметрів. І це цілком логічно та виправдано з погляду національної безпеки. Проте є такі види озброєнь, які нам дуже потрібні, а приховати їхнє надходження було б або вкрай складно, або взагалі неможливо.

Чого потребуємо?

Оцінка потреб у тій чи іншій зброї базується на аналізі загроз. Якщо виходити з того, що Україна готується до повномасштабного вторгнення російської армії та збирається протидіяти всім видам сучасних російських озброєнь і військової техніки, то одним із перших постає питання тотальної переваги росіян у повітрі.

За останніми даними FlightGlobal, Україна станом на початок 2022 року має на озброєні такі літаки: МіГ-29 – 43 одиниці, Су-27 – 26 штук, Су-24 – 12 літаків, Су-25 – 17. Щодо російських ВПС FlightGlobal наводить такі данні: МіГ-29/35 – 240 одиниць, МіГ-31 – 131 літак,  Су-24 – 273 літаки, Су-25 – 192 літаки, Су-27/30/35 – 350 літаків, Су-34 – 125. На 54 українські вертольоти Мі-8 у росіян 788 штук різних модифікацій цієї машини.

Тобто на боці нашого потенційного супротивника – перевага навіть більш ніж на порядок за окремими типами літаків і вертольотів. Тож зрозуміло, що нам вкрай необхідні винищувачі та фронтові бомбардувальники. Але також зрозуміло, що ми їх не отримаємо в середньостроковій перспективі навіть у невеликій кількості, адже один сучасний винищувач коштує десятки мільйонів доларів. До того ж на підготовку українських пілотів для нових машин необхідний значний час.

Зброя для України: що надсилає Захід

Звісно, РФ не висуне всі свої винищувачі та фронтові бомбардувальники у бік України, але ж і з наших 43 МіГів, наймолодшому з яких 31 рік, навряд усі до останнього виявляться боєздатними.

Складною є і ситуація із зенітно-ракетним озброєнням, яке мало б прикрити українське небо від переважаючих сил ворога. «Зенітні ракетні війська Повітряних Сил ЗС України зазнають значного скорочення, проте мають отримати сучасні зенітні ракетні системи іноземного виробництва типу NASAMS із подальшим розробленням комплексу ППО та ПРО вітчизняного виробництва», – йдеться у Візії Повітряних Сил 2035, що була схвалена рішенням Військової ради командування Повітряних Сил ЗСУ у травні 2020 року.

Зараз на озброєнні в України стоять протиповітряні ракетні комплекси радянської розробки: С-125, С-300П і С-300В. Інформація щодо стану та кількості комплексів протиповітряної оборони є вкрай чутливою з погляду безпеки, тож не може бути відкритою. Але ще багато років тому військові експерти наголошували на тому, що строк служби зенітних ракет для багатьох українських ЗРК добігає кінця. До того ж у розпорядженні вітчизняних вояків – здебільшого технічно застарілі ракети, системи наведення яких можуть бути нейтралізовані сучасними засобами захисту літаків і гелікоптерів від зенітних ракет.

Немає чим відповісти Україні й у разі застосування РФ тактичних ракетних комплексів навіть із дальністю стрільби до 120 км. На озброєнні в ЗСУ є тактичні ракетні комплекси, зокрема 90 одиниць комплексів «Точка-У», але протиракетних комплексів немає. «Україна повинна працювати над власною протиракетною програмою та не розраховувати на допомогу міжнародних партнерів, які не подарують потужні протиракетні комплекси, аби не дратувати росіян», – заявив міністр оборони України Олексій Резніков 8 лютого.

У разі розростання конфлікту ніхто не може відкинути можливість застосування РФ ракетних комплексів «Іскандер» із дальністю стрільби до 500 км. Але на цій межі варто взагалі припинити будь-які порівняння, адже нічого подібного в України немає, тож відповідати на подібні загрози немає чим.

Що стосується інших важливих видів озброєння ЗСУ – бронетехники та артилерії, то в першому випадку все виглядає вже не настільки драматично, як з Повітряними Силами. За даними The Military Balance, станом на 2021 рік у Сухопутних військах України в строю було 858 танків різних модифікацій. Але порівняння кількості танків і бронетранспортерів у сучасному бою – також досить беззмістовна справа, якщо немає чим прикрити їх з повітря.

Артилерія в України також достатньо потужна. Той же The Military Balance повідомляє, що станом на 2021 рік у нас нараховувалося 607 самохідних артилерійських установок, понад 515 буксируваних гармат і гаубиць, близько 350 реактивних систем залпового вогню різного калібру, 340 мінометів калібру 120 мм.

Але знову ж таки виникає питання їхньої вразливості, якщо небо опиниться під контролем противника, а далекобійні ракетні комплекси в змозі завдати ударів по розташуванню української техніки, самі перебуваючи при цьому поза межами впливу нашої зброї.

Проте варто згадати мобільні артилерійські комплекси, які становлять досить серйозну загрозу для російських військ. Зокрема – радянську самохідну гаубицю «Мста-С», яких у ЗСУ 35 одиниць. Для останньої Чехія вирішила передати нам безкоштовно 4000 артилерійських снарядів калібру 152 мм. Це дуже цінний для України подарунок, але варто розуміти, що для виконання одного завдання з нейтралізації крупної ворожої цілі підрозділу з 4–6 гаубиць знадобиться 600–800 снарядів, які будуть витрачені приблизно за пів години.

Що отримала Україна від Заходу?

Зброя для України: що надсилає Захід

Фото: УНІАН

Торкнувшись чеських боєприпасів нарешті варто перейти до того, яке саме озброєння отримала Україна та на які виклики вона зможе завдяки ньому адекватно відреагувати. У попередньому розділі поза увагою залишилося багато видів озброєнь. Але за всіма ними – у нас також програшне становище, адже військовий потенціал РФ та України за будь-яких інших умов, окрім відкритої загрози вторгнення, не варто порівнювати.

У січні 2022 року представники Міністерства оборони США відвідали Україну з метою вивчення наших потреб у засобах протиповітряної оборони.

Українська сторона в особі спікера командування Повітряних сил ЗСУ Юрія Ігната відверто повідомила: «Нам треба все. І оновлення парку авіаційної та зенітно-ракетної техніки, безпілотників. Вони подивляться, що найбільш екстрено необхідно й будуть вивчати питання, щоб, можливо, у найближчому майбутньому чимось Україні почати допомагати в цьому плані».

8 лютого міністр оборони України Олексій Резніков повідомив: «Сьогодні ми отримали згоду США на постачання дуже цікавих речей країнами Балтії. І найближчим часом я сподіваюся похвалитися перед вами, що отримали те, про що давно мріяли і просили, а нам колись говорили, що це неможливо».

Тут можна припустити, що, найімовірніше, міністр мав на увазі посилення ППО України переносними зенітними ракетними комплексами Stinger, які США раніше дозволили передати нам Литві, Латвії та Естонії. Вірогідно, це будуть не звичайні ПЗРК Stinger, а їхня модифікація FIM-92 Stinger DMS (dual mount system). Ця модифікація має дві пускові установки та дозволяє оператору отримувати данні про цілі через систему обміну інформацією, зокрема й від радіолокаційних станцій.

Це дуже добра новина, але Stinger – є системою ППО найнижчого рівня, яка призначена для ураження повітряних цілей на малих висотах (до 4500 м). Тобто повноцінно протидіяти російській авіації лише за допомогою Stinger неможливо, хоча психологічний фактор наявності цього ПЗРК в українських військових важко переоцінити.

Передати ПЗРК Україні пообіцяла також Польща. Йдеться про новітні польські переносні комплекси Piorun. 2 лютого у своєму твітері про це написав міністр оборони Польщі Маріуш Блащак із посиланням на відповідне рішення польського уряду.

Що з того – найзначніша допомога?

Найвагомішою з погляду нарощування боєздатності української армії стала передача Україні американських протитанкових ракетних комплексів FGM-148 Javelin. Скільки їх наразі має Україна, стверджувати точно не можна. До кінця 2021 року наша країна отримала 77 пускових установок і 540 керованих ракет до них. Очікується, що найближчим часом надійдуть додаткові ПТРК Javelin із країн Балтії.

За оцінками президента The Potomac Foundation (США) Філіпа Карбера, нашій країні потрібно щонайменше 250 таких комплексів. Водночас полковник морської піхоти США у відставці та аналітик Центру стратегічних і міжнародних досліджень Марк Кансіан каже про те, що ЗСУ потребують приблизно 450 одиниць протитанкової зброї, виходячи з практики США.

В американських ЗМІ можна знайти й оцінку, яка передбачає 1500 пускових комплексів Javelin і 5000 ракет. Відповідні розрахунки робляться зважаючи на те, що на одну бригаду ЗСУ за американськими стандартами необхідно 50 ПТРК, а для протистояння російському вторгненню в сухопутних військах України 30 бригад мають бути оснащені Javelin.

Javelin вважається найефективнішою переносною протитанковою зброєю у світі. І те, що російські танки почали отримувати металеві решітки над баштами, свідчить про те, що росіяни готуються до зустрічі з цим ПТРК, який вражає бронетехніку згори. Експерти ж не радять розраховувати на такий захист, бо Javelin пробиває броню під різними кутами, а це потребує монтажу над баштою танка цілого металевого «намету» з виносом на метр за межі самої башти. І навіть така обрешітка, яка кардинально ускладнить керування танком і збільшить його розміри, не гарантує 100% захисту.

Зброя для України: що надсилає Захід

Ще один вид озброєння, який Україна отримала для боротьби з бронетехнікою ворога – ПТРК NLAW. Ця шведсько-британська переносна протитанкова керована ракета малої дальності поступається Javelin, але також є дуже ефективним засобом ураження. І при цьому – значно мобільнішим.

Міністерство оборони Великої Британії повідомило, що поставило в Україну «тисячі NLAW», тобто не менше 2000. Отже, насиченість української армії ПТРК навіть перевищила найбільш максималістичні оцінки закордонних експертів щодо її потреб. А якщо згадати про ПТРК, які вже стоять на озброєнні української армії (українські розробки «Стугна» та «Корсар» і радянські «Конкурс» і «Фагот»), то цей напрям у нас дійсно можна вважати закритим.

А як бути з «непольовими» загрозами?

Виходить, єдине, чого Україні не слід побоюватись, це танкових проривів. Але, як визнають окремі американські експерти, «Javelin і Stinger – це тактичні рішення дуже малої дальності, вони не враховують авіаційну силу, не враховують ракетні удари, і вони не враховують велику дальність російської артилерії та іншу зброю».

Ще в середині минулого року повідомлялося: у рамках затвердженого пакету допомоги США в царині безпеки Україна отримає протиартилерійські радари, системи для боротьби з безпілотниками, обладнання для безпечної комунікації, обладнання радіоелектронної боротьби, а також військово-медичне обладнання. Усе це дуже важливі речі, і багато з них вже в Україні, проте головне, знову ж таки, твереза оцінка власних можливостей.

Наявність окремих видів сучасної військової техніки, як-от турецькі безпілотники Bayraktar або контрбатерейних радарів, здатних визначати місце розташування ворожих гармат за траєкторією польоту випущеного з них снаряду, не вирішує глобальної проблеми. Російська авіація разом із тактичними  ракетними комплексами переважують усі оборонні можливості України.  

Окремо хотілося б зупинитися на застосуванні ПТРК, у першу чергу – менш далекобійних британських NLAW, у міській забудові, про ефективність якої зараз можна багато прочитати в українських соцмережах. Річ у тім, що всі міркування та припущення про бої в населених пунктах чомусь не враховують одного важливого нюансу – де в цей час перебуватимуть мешканці. Навряд чи всі встигнуть евакуюватися, особливо враховуючи той хаос, який утвориться на українських дорогах із перших же годин вторгнення. На Донбасі навіть під час тривалих інтенсивних боїв у населених пунктах, які опинились у фронтовій зоні, продовжували залишатися жителі міст.

Якщо по ворожих танках, які проїжджатимуть через наші міста та села, відкриють вогонь із ПТРК, це спровокує справжню гуманітарну катастрофу. Що буде у відповідь – можна побачити з відео на YouTube про бої в зруйнованих вщент сирійських містах або з документальних фільмів про Грозний 1995 року. Це вже суто психологічні аспекти війни, які безпосереднього не стосуються характеристик зброї. Але наслідки також треба усвідомлювати. Хто був у Пісках, Водяному або Широкиному, ніколи не побажає такої долі своєму рідному місту.

Регулярна армія vs партизани

У вітчизняних і закордонних ЗМІ вже вдосталь оцінок щодо перспектив партизанської війни в Україні. І займаються цим поважні дослідницькі центри, як-от американський Центр стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS). Але переважна більшість українців не сприймає це як реальний сценарій.

Багато експертних прогнозів зводяться до того, що без прямої участі збройних сил країн НАТО Україна не втримається проти багатократно переважаючих сил ворога. Не останню роль відводять російським хакерам, які на початку конфлікту завдадуть удару по нашій критичній інфраструктурі, залишивши міста без електрики та зв’язку.

Багато уваги приділяється несприятливому для оборони рівнинному рельєфу місцевості на більшій частині нашої країни. Згадується Дніпро – як проміжний рубіж, до якого відійдуть наші війська у разі наступу зі Сходу. Йдеться й про те, що наступ можливий з усіх напрямів, окрім невеликої ділянки західного  кордону України, після чого починаються роздуми на теми морального духу українських військових, а також їх подальшої участі в партизанській війні проти окупаційних сил РФ. 

І от саме для диверсійних операцій невеликих груп у тилу ворога дуже підходить озброєння, яке, на думку західних експертів, має отримати Україна. Для того щоб збити військовий літак на зльоті або заході на посадку чудово підійде Stinger, а не повноцінна система протиповітряної оборони NASAMS з дальністю дії до 25 км, але за розмірами більша за вантажівку. 

Для нічних операцій, коли чисельна перевага нівелюється несподіваністю нападу, знадобляться прибори нічного бачення, їх Україна вже давно отримує від США.

Не останню роль американські експерти відводять саморобним вибуховим пристроям. Аналітик Центру стратегічних і міжнародних досліджень Марк Кансіан у своєму коментарі журналу «Популярна Механіка»  зазначив, що Сполучені Штати провели майже 20 років, здебільшого в Іраку та Афганістані, в боротьбі із супротивниками, які використовували все більш досконалі саморобні вибухові пристрої (СВУ).

«Пристрої – іноді з використанням вибухівки, включно з авіаційними бомбами та артилерійські снаряди, а також захист від несанкціонованого доступу – були встановлені вздовж доріг і маршрутів, якими користуються американські війська, і детонували під захищеними транспортними засобами. Російські війська, які окупують будь-яку частину України, так само спиратимуться на місцеву мережу доріг, і чим глибше вони окупують країну, тим більше доріг вони використовуватимуть. Український повстанський рух, який використовуватиме американські розробки в галузі СВУ, зможе завдати шкоди російським вантажівкам і конвоям безпеки», – каже Марк Кансіан.

Дуже добре, що подібні речі промовляються прямо та без зайвих обмовок. Висувати претензії за це нашим партнерам немає жодного сенсу. Проблема не в тому, що в нас недостатньо зброї або вона застаріла. Переважна більшість країн світу з набагато більшим економічним і технологічним потенціалом, ніж в України, не змогли б самотужки витримати військове протистояння з Росією. Тож єдине, на що нам дійсно варто покладатися – це дипломатія та якомога скоріший вступ до НАТО. Альтернатива – очікування партизанської війни.

І на останок ще одна цитата з «Популярної Механіки»: «Американська зброя, яка надсилається в Україну, має бути простою у використанні, недорогою, її має бути складно знищити росіянам. Винищувач F-35, припаркований на українському аеродромі, був би найпотужнішою зброєю, але його легко знищити на землі. Проте вартість одного F-35, виміряна у ПТРК, приборах нічного бачення та придорожніх бомбах – спроможна поступово зменшувати перевагу Росії».

Таким чином, якщо дипломатія не допоможе, а росіяни підуть ва-банк, наші союзники як план «Б» обрали цілком логічний підхід – паралельно з підтримкою на порозі конвенційного збройного конфлікту дати можливість Україні бути готовою до партизанської війни. Нам надають ту саму зброю, яку використовували моджахеди проти радянських військ в Афганістані, радять скористатися досвідом іракських повстанців з протидії армії США, додають до цього сучасні ПТРК та інші високотехнологічні військові гаджети на кшталт приладів нічного бачення.

І ось тут на перший план виходить не зброя, а саме моральний дух українського війська та суспільства загалом, його готовність хоча б почати розглядати таку опцію, як подовження війни в умовах окупації. Вибір цілком добровільний. А зброя, як відомо, сама не стріляє – стріляють люди.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.ua
Проєкт використовує файли cookie сервісів Mind. Це необхідно для його нормальної роботи та аналізу трафіку.ДетальнішеДобре, зрозуміло