Напередодні британська розвідка оприлюднила звіт, згідно з яким характер бойових дій і останніх ракетних атак по містах України свідчить про все більшу виснаженість ресурсу російських сил. Західні аналітики стверджують, що тактика рашистів перетворилася з «триденної спецоперації» на «війну на виснаження». Докладно про те, що прогнозують останні – у матеріалі Mind «Еволюція ведення війни в Україні: три нові особливості». Проте робити прогнози, зокрема, щодо дій орди та її полководців – справа нелегка, адже іноді і там, «у другій армії світу», не знають про тактику чи стратегію в цій війні. Про похибки західних аналітиків та їхні причини розповів Mind військовий експерт Михайло Жирохов.
Невдале вторгнення росії в Україну збентежило більшість західних військових аналітиків і експертів. Вони очікували, що більші та краще озброєні збройні сили росії швидко «перемелють» українську армію та змусять уряд та Президента капітулювати. Натомість українська стійкість перевершила очікування, і після типового початкового українського хаосу, війна переросла в жорстокі, виснажливі бої на Донбасі. Після більш ніж 100 днів найінтенсивніших бойових дій, які пережила Європа за останні десятиліття, результат для всіх залишається незрозумілим.
Нині в західній пресі за результатами першого етапу війни в Україні розгорнулася потужна фахова дискусія, де саме були прорахунки в оцінках російської військової моці.
На початку російсько-української війни 2014 року багато західних аналітиків припускали, що російські сили мають потужні спроможності, грамотних командирів, а їхнє озброєння саме таке, як рекламується. Вони також припускали, що російські плани в разі війни будуть обґрунтованими й враховуватимуть проблеми, які, імовірно, існують у будь-яких збройних силах.
Очевидно, що американські аналітики явно переоцінили збройні сили росії, які продемонстрували всі власні критичні недоліки та вразливі місця. Однак цей підхід є кращим, ніж альтернативний. Річ у тім, що переоцінка супротивника призводить до неправильного розподілу ресурсів або втрачених можливостей, а ось недооцінка ворога, як показав приклад росії, призводить до катастрофи.
Деякі недоліки, як-от матеріально-технічне забезпечення, управління та координація між повітряними й наземними підрозділами, були відомі (але, можливо, не повністю оцінені) до початку широкомасштабного вторгнення. Іншім найбільшим відкриттям для Заходу стала нездатність росіян отримати перевагу в повітрі або ефективно використовувати наземну протиповітряну оборону (яка вважалася дуже потужною ще з радянських часів), щоб перешкоджати діям українських Повітряних сил.
Отже, основна помилка західних аналітиків в тому, що вони в оцінках армії рф припускали, що російські операції відповідатимуть власній доктрині. Тобто в усьому світі саме військова доктрина, а також аналіз навчань допомагають аналітикам зрозуміти, як може діяти супротивник під час війни. Але росіяни діяли нелогічно – не так, як відпрацьовували на навчаннях, і не так, як воювали на Донбасі в 2014–2015 роках.
Прикладом цієї глобальної проблеми є використання батальйонних тактичних груп (БТГ). Нагадаю, що, згідно з російськими настановами, БТГ – це підрозділ чисельністю близько 800 військовослужбовців, який містить піхоту, бронетехніку, артилерію, протиповітряну оборону та допоміжні сили. Саме такі підрозділи воювали під Іловайськом, Луганськом влітку 2014 року та Дебальцевому взимку 2015-го.
Західні оборонні аналітики довго обговорювали ефективність батальйонних тактичних груп, але жоден із них не міг передбачити, що росіяни їх не використають для більш масштабних воєнних дій в Україні. Так, замість БТГ рашисти направили на штурм Києва невеликі підрозділи, які до того ж не мали загальновійськової підтримки. Що дало передбачувано погані результати.
І це лише одна з безлічі помилок – чого вартує, наприклад, неадекватне використання артилерійського вогню та піхоти для прикриття бронетанкових колон.
Фактично західні аналітики зараз визнають, що сконцентрувалися на технології та доктрині, і просто не побачили недоліків у здатності росії виконувати складні військові операції. Натомість виявилося, що результати війни вирішує не якість і кількість зброї (очевидно, що в ЗСУ цього було в рази менше), а матеріально-технічне забезпечення, керівництво та моральний стан.
Причому цікаво, хоча деякі західні аналітики обережно й говорили про ці недоліки, вони припускали, що росія усвідомлює свої недоліки і розроблятиме обмежені військові плани, щоб мінімізувати, а не посилювати їх, розпочавши вторгнення в другу за площею країну в Європі з десятка напрямків, розпорошуючи власні сили.
Очевидно, що військове лідерство та моральний дух оцінити значно важче. Західний аналіз давно ставив під сумнів якість російського лідерства, особливо на рівні молодших офіцерів. Так, на відміну від західних військових, які покладають багато обов’язків на професійних унтерофіцерів, російські офіцери контролюють усі аспекти своїх підрозділів самостійно. І на тлі загальної деградації офіцерського складу це лягає важким тягарем на молодших офіцерів, які фактично не завжди можуть справлятися із цим завданням. Ці кадрові проблеми й такі постійні явища, як дідівщина, викликають питання про моральний дух армії росії.
Однак західні аналітики неохоче переходять від постановки запитань до базування оцінок на основі лідерства та морального духу. По-перше, ці проблеми є невідчутними і їх важко оцінити без знання, що називається «з перших рук». По-друге, моральний дух динамічний і випадковий – мотивовані фінські сили, які завдали великих втрат Червоній армії під час зимової війни 1939–1940 років, наприклад, стали пасивними під час бойових дій 1941–1944 років.
Цікаво, що станом на зараз, судячи зі всього, росіяни повністю відмовилися від свого початкового плану і проводять операції на Донбасі, під час яких активно використовують власні сильні сторони – перш за все перевагу у вогневій моці та невеликі масштаби операцій, що мінімізує матеріально-технічні недоліки з логістикою.
І на останок актуальне запитання: які уроки Захід (перш за все США) має винести з дій російської армії у війні в Україні? Відповідь на це запитання є ключем до керівництва стратегією в нинішньому конфлікті – особливо щодо мети війни, а також оборонної стратегії США. І тут висновки дуже цікаві, хоча й не беззаперечні.
Станом на початок червня для більшості західних військових аналітиків очевидно, що у будь-якому разі не потрібно недооцінювати ефективність російських військ. Особливо в плані здатності протистояти українським контрнаступам.
Хоча російській армії на початку вторгнення явно не вистачало матеріально-технічного та командного потенціалу для проведення глибоких наступальних операцій, ці недоліки будуть менш проблематичними в оборонній позиції ближче до російської території.
Отже, вони роблять висновок, що максималістична стратегія вигнання російських збройних сил з української території до кордонів 2014 року могла б бути морально задовільною, але з військової точки зору нездійсненною.
У довгостроковій перспективі така стратегія підірве солідарність НАТО та військові інвестиції, необхідні для підтримки післявоєнної європейської безпеки, стабільності та процвітання. Мало того, вони дійшли висновку, що російський збройний реваншизм був таким тривожним почасти тому, що Європа та Сполучені Штати применшували російську загрозу в 1990–2014 роках. Недооцінка стійкості та рішучості росії досягти своєї мети безпеки в 1990-х роках, можливо, була зрозумілою. Зробити таку помилку знову сьогодні було б непробачно
Такі висновки, звісно, не можуть бути адекватно сприйняті українським суспільством, яке продовжує нести колосальні втрати. Однак потрібно сказати, що жодна методологія, незалежно від її ефективності, не може подолати невизначеність війни, і тому поки що будь-які оцінки результатів війни є дуже поверхневими.