Уже 4,5 місяця як Нацбанк активно друкує гривню задля латання дірок у державному бюджеті. За цей час було випущено в обіг додатково близько 255 млрд грн. Що чекає на економіку України через цей крок регулятора, розповів Mind керуючий партнер Бюро Інвестиційних Програм Олександр Бондаренко.
Раніше Mind також розбирався у цій ситуації – у матеріалі «Таємна емісія: як НБУ рятує держбюджет завдяки друкарському верстату».
Треба розуміти, що це вимушений крок. Адже щомісяця близько 240–250 млрд грн – це витрати державного бюджету на військові та соціальні виплати, як-то заробітні плати армії та бюджетникам, пенсії, комунальні витрати, закупівля палива та зброї тощо.
Водночас всього близько 100–120 млрд грн – це щомісячне поповнення бюджету за рахунок податків від компаній та фізосіб.
Бачимо, що податкова база дуже скоротилася за місяці війни. Цю різницю в 120–140 млрд грн на виплату соціальних зобов'язань та військові закупівлі треба щомісяця десь брати.
Міжнародні запозичення та макрофінансова підтримка складає щомісяця в середньому 40–50 млрд грн (кредити + гранти). Це дуже мало, щоб можна було задовольнити потреби держбюджету. Тож гроші, яких не вистачає, просто ніде взяти, окрім як почати друкувати. Адже зовнішнього попиту на ОВДП на ринку немає, а суверенні євробонди зовнішні інвестори тільки продають (купувати, на жаль, не збираються).
Тобто всі останні чотири місяці відбувається латентна емісія грошей, а механізм такий: Мінфін оголошує новий випуск ОВДП, цей випуск змушені купувати державні банки, яким на викуп дає гроші знов-таки НБУ, а під це вже випускають додаткову гривню на ринок.
Таким чином і вийшло, що за останні 4,5 місяця збільшена грошова маса на 255 млрд грн. Причому додаткових продуктів, товарів та послуг на ці гроші вироблено не було. І це найстрашніше для економіки. Адже цей процес знецінює нашу національну валюту (девальвація), зростають ціни (товарів незмінна кількість, а грошей стало більше, значить ціни виростуть).
Нагадаю, що головне завдання Національного банку України, згідно з нашою Конституцією, – забезпечувати стабільність національної валюти.
І цілком логічно, що вмикати станок керівництво не хоче і наполягає на зменшенні державних видатків, аби зменшувати дефіцит державного бюджету.
Крім того, згідно з Копенгагенськими критеріями (критерії вступу країн Центральної та Східної Європи до ЄС, які були прийняті у червні 1993 року на засіданні Європейської Ради в Копенгагені і підтверджені в грудні 1995 року на засіданні Європейської Ради в Мадриді), не можна фінансувати державні витрати через пряму емісію грошей Нацбанку.
І це одна з умов для отримання Україною такого бажаного членства в ЄС. Виконання цього критерію – це незалежність Національного банку від інших гілок влади, і це логічно.
Тому необхідно робити все можливе, аби відповідати, окрім інших умов, і цьому критерію для отримання повноправного членства в Євросоюзі.
Тож наразі дуже важливо знайти додаткові джерела для покриття дефіциту державного бюджету. Цим має займатися уряд в особі Міністерства Фінансів, проводячи ефективні перемовини з ЄБРР, Світовим банком, Європейським інвестиційним банком, IFC, іншими організаціями.
А також комунікувати напряму з урядами Німеччини, Франції, США та інших міжнародних партнерів. Їх фінансова підтримка допоможе зменшити роль НБУ в латанні дірок у держбюджеті.
Одним із джерел наповнення бюджету експортною виручкою може бути формування енергетичних кластерів на кордоні з ЄС для експорту енергоресурсів у ЄС за високими цінами: надлишків електроенергії (ціни вдвічі-тричі вищі, ніж в Україні), газу (ціна зараз $2600–2800/1000 куб. м!), побудови кластеру зеленого водню у Львівській та Закарпатській областях тощо.
Таким чином, вдасться знизити тиск на гривню та зупинити знецінення заощаджень українців, які залишаються значною мірою у гривні.