Наприкінці серпня Мінекономіки звітувало про переїзд 725 підприємств у безпечніші регіони, і цей процес досі триває. Якщо ще навесні релокейт набирав обертів, то зараз, після масштабного наступу Збройних сил України і звільнення українських територій від російських терористів бізнес дедалі частіше замислюється про повернення «на початкові позиції». Чому релоковані бізнеси повертаються в поки небезпечні регіони і що їх мотивує, розповіла Mind очільниця KSE Graduate Business School Валентина Сахно.
«Ми не були до цього готові», «до цього неможливо підготуватися». Навіть зараз такими рефлексіями діляться з нами студенти та учасники консультаційної програми з підтримки бізнесу.
На етапі менторства бізнесів ми бачимо різні неочевидні перешкоди під час та після релокації, незважаючи на численні ініціативи підтримки від Мінекономіки, обласних адміністрацій і волонтерів.
Неможливо бути повністю готовим до евакуації компанії в інший регіон, неможливо підготувати команду сприймати такі виклики спокійно, неможливо передбачити витрати на релокацію в річному бюджеті та швидко знайти нові ринки збуту. Переїзд – це завжди стрес і понаднормова робота.
Як відзвітувало Мінекономіки в серпні, з початку повномасштабної війни в Україні переміщено понад 700 підприємств, 500 з них уже поновили свою роботу.
Більшість компаній обрали західний регіон. У переліку основних локацій залишаються Львівська (29% заявок), Закарпатська (18%) та Чернівецька (12%) області.
Цікаво також, що 576 підприємств відмовились від уже було запланованого переїзду, бо українське військо звільнило території від окупантів і фізична загроза для ведення бізнесу зникла.
Ще одне неочевидне відкриття: процес подвійної релокації. Бізнеси повертаються назад у досі небезпечні регіони, що знаходяться поблизу ведення активних бойових дій. Серед причин: неможливість перевезти все обладнання на нове місце, бажання працівників повернутися додому, а також, що дуже важливо, – відсутність ринків збуту.
Коли у перші тижні потрібно було ухвалювати рішення тут і зараз, основним мотивом було – зберегти майно, активи. Однак ці рішення, через їх поспішність, часто не враховували багатьох аспектів, про які треба було подбати напередодні переміщення.
Основна ж мета тих, хто повертається, полягає у відновленні ланцюгів поставок та повернення ринків збуту, втрачених внаслідок переїзду. Через евакуацію частина підприємств зберегла основні фонди і людей, але втратила сам виробничий процес.
Але навіть у такому разі тимчасовий переїзд не був марним. Деякі компанії, що повернулися, продовжили частково працювати і в новому регіоні. Так вони розширили географію діяльності.
Як свідчить статистика, темпи переміщення в останні місяці по країні уповільнились. Якщо в березні заявки на переїзд подали 1266 підприємств, то в червні – у 16 разів менше, лише 79 (дані платформи relocate.prozorro.sale).
Однак ми бачимо, що і сам процес переїзду стає більш усвідомленим. Бізнес думає про ризики переміщення. І щоб їх диверсифікувати, або дублює свої виробничі лінії, або релокує частину виробництва таким чином, щоб це меншою мірою впливало на виробничий процес.
Наведу приклад. Компанія в одному зі східних регіонів володіє печами, які допомагають обпалити візерунок, що наноситься на скло. Таких печей у компанії дві. І зараз власник зважує рішення щодо переміщення однієї з печей на захід країни, аби там створити резерв для виробництва у разі загострення ситуації на сході. Наразі підприємство уважно вивчає можливості, що надають міста у західних регіонах.
У період війни перевозити бізнес значно складніше, ніж у мирні часи. На стадії ухвалення такого рішення, власник та керівництво компанії мають пройти певний список запитань для самоперевірки, що допоможе зробити переїзд організованим та виправданим:
Перелік питань можна продовжувати. Це той must have, без якого про успішність релокації буде складно говорити. Детальніше про основні кроки, які потрібно зробити до переїзду, та адаптацію у нових регіонах буде розказано в посібнику з релокації, який наразі готують експерти Київської школи економіки в рамках проєкту USAID «Економічна підтримка Східної України».