Напередодні Верховна Рада ухвалила рішення щодо ліквідації Окружного адміністративного суду міста Києва. Цьому передувало внесення голови цього суду – одіозного судді Вовка – до санкційного списку Держдепартаменту США. Проте це рішення Верховної Ради, що ухвалено 310 голосами народних депутатів вчора, чомусь не знайшло продовження після реєстрації відповідного законопроєкту півтора роки тому. Відтак, попри постійні нарікання на роботу цього судового органу з боку і представників влади, і громадськості, і ЗМІ, він усе-таки продовжував працювати і розглядати позови до державної влади. Чому ж саме зараз настав час для ліквідації ОАСК і які висновки з цього рішення ВР можна зробити? Своїми думками поділився із Mind старший партнер, керівник судової практики АО «Легал Хаус» Олексій Гнатенко.
Бачу два аспекти цього рішення ВР про ліквідацію ОАСК: перший – юридичний, другий – політичний. Якщо говорити про юридичний аспект, то формально як невідкладний президентський проєкт закону про розпуск ОАСКу знаходиться у Верховній Раді з квітня 2021 року. І нічого за цей час не відбулося.
Тобто в цьому є виключно політичний підтекст, адже минулого тижня Держдепартамент США відніс керівника ОАСК до санкційного списку. Відбулася процедура визнання токсичності керівника ОАСКу.
У цьому є певна закономірність. Ми знаємо, що НАБУ вже давно намагається якимось чином розслідувати кримінальні правопорушення, пов’язані з їх вчиненням посадовими особами ОАСКу, в тому числі й керівника суду.
Отже, рішенням щодо голови суду Держдепартамент підтвердив свою планомірну і закономірну роботу щодо детоксикації української судової системи. ОАСК, на думку американських можновладців, був занадто корумпованою судовою інстанцією, щоб проводити реформи в Україні.
Можливо, це прив’язано до якихось геополітичних процесів, тому що боротьба з корупцією триває, попри те що зараз ми перебуваємо у стані війни з росією. Звичайно, американці вимагають результату, зокрема й пов’язаного з реформою у судовій системі.
Якщо відповідати на запитання, чому саме зараз, то, можливо, це є пряма вимога наших міжнародних партнерів для того, щоб побороти ядро корупції в нашій країні. Але це лише їхня візія.
Попри це залишається відкритим питання, чому «невідкладний» законопроєкт, який був запропонований президентом України в квітні 2021 року, півтора року пролежав, а тепер за нього були готові проголосували 310 народних обранців.
Це свідчить про політичний консенсус. Але чому цього консенсусу не було півтора роки тому, коли президент мав підтримку і парламент складала абсолютна монобільшість? Тоді навіть можна було зміни до Конституції проводити із таким складом.
Прогнозую складні юридичні наслідки. Система не залишить це рішення без відповіді. Надалі можуть бути звернення і до Конституційного суду, і до інших судових інстанцій. Думаю, що це лише початок історії з ліквідацією ОАСК.
Крім того, ліквідація даного суду передбачає запуск низки процесів і виникнення безлічі запитань до цього рішення з огляду на українське законодавство.
Так, зокрема, під час дії правового режиму воєнного стану не може бути жодного позбавлення суддів їх повноважень. Закон передбачає лише, що судді ОАСК можуть бути відсторонені від суддівської діяльності. Вони все одно фінансуватимуться з держбюджету України.
Наступне питання – це створення нового суду. Під час воєнного стану це є дуже проблематичним. Законодавство передбачає створення комісій, проведення повноцінного конкурсу. Ці процедури на сьогодні теоретично можливо виконати, але скільки це забере часу, невідомо. Не кажучи вже про те, скільки знадобиться ресурсів, зокрема і фінансових.
Вища рада правосуддя сьогодні не повноважна, тож відсторонити суддів від їхньої діяльності вона не може. Тому ми маємо певну правову колізію, коли орган, який має право відсторонювати суддів, недієздатний. Ці судді ОАСК все одно будуть отримувати заробітну плату, яка визначена відповідно до штатного розпису, затверджена – тож для них нічого не зміниться. Вони просто перестануть вершити правосуддя.
Терміни виплати зарплат суддям залежать від того, чи суддя призначений на перший строк, чи вже пожиттєво.
До того ж мало віриться, що ці судді будуть вимушені проходити серйозну переатестацію. Ймовірно, це відбуватиметься так само, як реформа з переходу з міліції у поліцію, коли потрібно було просто здати іспити, пройти через певні комісії. Тож, скоріше за все, подібна процедура очікує і на суддів ОАСК, коли вони будуть переходити в інший судовий орган, який буде створений замість ОАСК.
Ліквідувати певний судовий орган, відповідно до Конституції, має право президент України. Проте чи стала ця ліквідація наслідком природного консенсусу, чи тиском міжнародних партнерів?
Краще б це було внутрішнім політичним консенсусом, а не вимогою ззовні. Тоді можна було б вірити у перспективність цієї процедури.
Але за багатьма ознаками, це виключно вимога західних партнерів: «Шановні, якщо ви хочете допомоги, проводьте внутрішні реформи». І це дуже погано під час війни. Бо якщо б це була політична воля президента, то ще минулого року ВР мала б невідкладно проголосувати цей законопроєкт.
ОАСК відповідає за юстицію тих спорів, які подані проти держави в місті Києві, щодо суб'єктів, які зареєстровані на Печерську або мають якесь відношення до міста Києва. Тому сказати, що це суд, який розглядав справи, порушені проти представників Офісу Президента, Кабміну чи Верховної Ради, не можна. Цей суд розглядав справи і проти інших державних органів.
Зараз у провадженні ОАСК знаходиться близько 20 000 справ. Процедура ліквідації повинна передбачати перехідні положення щодо передавання цих справ до суду, який буде згодом створений. У цьому я не бачу проблеми. Так, на прикладі ВАКС ми знаємо, яким чином відбулася передача справ. Ми знаємо історію створення правоохоронних органів – НАБУ і ДБР, підслідність яких була до цього передбачена за Нацполіцією та СБУ.
Проблема в іншому. Згідно із ст. 10 закону про правовий статус воєнного стану, під час цього стану не передбачена процедури ліквідації судів. Яким чином у подальшому буде реалізуватись саме цей закон? Яким чином ці справи будуть передані правонаступнику або новому суб’єкту судових повноважень, який буде реалізовувати ці провадження? Така процедура має бути визначена законом, що його має ухвалити ВР.
Якщо ми говоримо про якусь роботу над судовою реформою, то вона має певну «Дорожню карту», зокрема перехідні періоди, відповідних виконавців, дедлайни для певних процесів і процедур. Але зараз ми бачимо політичне рішення, коли просто потрібно показати KPI для того, щоб щось отримати. Ми маємо велику проблему в тому, що це відбувається не природнім шляхом, не еволюційним, а революційним.
Дуже багато процесів розсинхронізовані, тож говорити про ефективність наразі важко. Підвищити ефективність боротьби з корупцією можливо буде лише тоді, коли багато процесів буде синхронізовано: наприклад, створення НАБУ, ВАКС тощо. І це стосується не тільки правосуддя, а й органів центральної виконавчої влади.
Наразі бачу дуже багато прихильників внесення змін до Конституції. Але Конституція, яка в нас діє зараз, дійсно є оптимальною, за винятком певних елементів, але це предмет для іншої дискусії.
Є певні вади в державній структурі, але корупції це стосується мало – наразі це питання того, як ухвалюються управлінські рішення в державі. Але це зовсім інший вид реформ. Це не про корупцію.
Для боротьби з корупцією достатньо як структури, так і наповненості, і змісту нашої сьогоднішньої Конституції. Але проблема не в Конституції, а в її розумінні. Тому не можу сказати, що певний орган потрібно ліквідувати, а інший – реформувати чи переобрати.
Я вважаю, що Україна на сьогодні має всі ознаки повноцінної держави і державності. Але проблема в суспільному договорі. Слід дотримуватись основного принципу невідворотності покарання за злочин. Якби це працювало, то цього було б достатньо, щоб налагодити всі процеси в державі.
Варто зменшувати вплив людського фактору в будь-яких системах, всюди, де це можливо, користуватись автоматичними системами обрахунку. Наприклад, для того, щоб не могла вийти людина в ЦВК і сказати, що «протоколи ще не всі прийшли, але ми можемо назвати певну людину переможцем перегонів».
Після Революції гідності відбувся квантовий стрибок, коли ми побачили відкриту систему торгів – і це дійсно ефективно, адже раніше закупівлі у нас були кулуарні. Тому не треба міняти Конституцію. Треба просто ставитися до неї як до основного закону.
Вже зараз у розбудові держави ми переходимо на зовсім інший рівень. Війна формує нову реальність, нові відносини в суспільстві. Коли все починається з громадянина, зокрема через територіальні громади, через реформу децентралізації, яка потроху запрацювала. В подальшому це буде вектором розвитку нашої держави. Крім того, це сформує ті горизонтальні відносини між бізнесом, громадянином і державою, які дозволять на цьому базисі формувати новий суспільний договір.