22 вересня OSINT-аналітик MT_Anderson оприлюднив супутниковий знімок російського космодрому «Плесецьк», на якому навіть неозброєним оком можливо побачити, що на місці стартового майданчика залишився тільки кратер після невдалого випробування російської міжконтинентальної балістичної ракети. Також було заявлено, що невдалий пуск ракети відбувся із шахтної пускової установки, ймовірно, у проміжку з 20 до 22 вересня 2024 року. Крім того, стверджується, що це випробування найбільш секретної російської ракети РС-28 «Сармат». Що це за ракета й наскільки вона може бути потенційно небезпечною, спеціально для Mind розмірковує військовий аналітик Михайло Жирохов.
Цей проєкт був започаткований у середині 2000-х років у зв’язку з тим, що термін експлуатації основної російської міжконтинентальної ракети – Р-36М «Воєвода» – спливав у 2019 році.
Ця радянська ракета була розроблена в КБ «Південне» (тоді ще Дніпропетровськ) під керівництвом знаменитого конструктора Н. К. Янгеля (з 1971 року – В. Ф. Уткіна). Саме тут було розроблено спеціальне радіаційнозахисне покриття (через чорний колір якого ракета, власне кажучи, й отримала назву на Заході – «Сатана»), завдяки якому ракеті не страшний навіть вибух термоядерної бомби на її шляху. Воно досі є неперевершеним, а про його якість говорить, наприклад, такий маловідомий факт: під час утилізації корпус ракети не змогли розрізати навіть алмазні різці. Крім того, систему управління, яка дозволяє ракеті долати кілька рубежів протиракетної оборони, було розроблено харківським НВО «Електроприлад».
Вперше на бойове чергування розрахунки «Сатани» заступили в серпні 1988 року. Відтоді комплекс постійно модернізувався. Остання модифікація цієї ракети – Р-36M2 – може нести десять боєголовок по 750 кт і має дальність накриття цілі приблизно в 11 000 км. На думку видавців Книги рекордів Гіннеса, ця ракета найважча у світі – за вагою її можна порівняти з найвідомішим символом американської демократії – Статуєю Свободи (понад 200 тонн).
Перші проєктні роботи щодо «Сармату» почалися ще в «жирні» для росії 2010-ті роки. Грошей було вкладено чимало, і «розгін» розробники взяли дуже великий – так, прототип ракети планувалося розробити до травня 2015 року, проте впоралися до кінця 2014 року. А ось після цього почалися серйозні проблеми, оскільки до розробки проєкту залучалися українські спеціалісти, а після початку російсько-української війни це стало неможливим.
Для росіян це було дуже важливо, адже «Сармат» розробляє ГРЦ ім. Макєєва, інженери якого не мають досвіду проєктування ракет шахтного базування, вони розробляли лише рідинні ракети морського базування. Тому, наприклад, було вирішено використовувати той самий двигун РД-264, що й на «Воєводі» (що дозволяє використовувати ті самі шахтні пускові установки).
З випробуваннями «суперракети» виникли серйозні проблеми. В одному зі своїх численних інтерв'ю у 2014 році командувач РВСН сєргєй каракаєв радісно повідомляв, що «Сармат» замінить «Воєводу» у ракетних дивізіях під Оренбургом і Красноярськом уже наприкінці 2018 року.
Однак, мабуть, далі «щось пішло не так». Деякі західні видання, посилаючись на власні джерела, писали, що росія проведе випробування цієї «суперракети» вже влітку 2016 року. Однак випробування прототипу перенесли на другу половину 2016 року, а броскові пуски зробили у 2018-му.
Ще чотири роки тривали тестові пуски, і лише 20 квітня 2022 року було заявлено про успішний пуск ракети. А в жовтні цього року владімір путін заявив про фактичне завершення роботи над ракетою та про початок її масового виробництва (за даними російських медіа, це відбулося в листопаді 2022 року) і постановку на бойове чергування.
Вважається, що серійне виробництво ракети «Сармат» здійснюється на Красноярському машинобудівному заводі. А першою цю новинку отримали 62 та 13 ракетні дивізії (які базуються у Красноярському краю та Оренбурзькій області). Вочевидь, промисловий цикл був передбачений у такий спосіб, щоб виробник був якнайближче, бо доопрацювань у будь-якому новому зразку зброї завжди дуже багато, а в такої проблемної ракети і поготів. Ну й звісно, перевірити цю інформацію засобами об’єктивного контролю нереально – для супутника жодні зміни не помітні.
Щодо характеристик «Сармата», то тут невідомо практично нічого. Російські пропагандистські медіа дуже багато показують картинок, які очевидно реальності стосуються доволі опосередковано.
У численних матеріалах із гордістю стверджується, що «ракета «Сатана-2» готова зрівняти із землею Францію чи Техас». Якщо спиратися на публікації в різних західних виданнях (насамперед навколовоєнних), то там розписуються і спеціальні маневруючі гіперзвукові боєголовки Ю-71, здатні маневрувати по тангажу й курсу в атмосфері зі швидкістю в 17–22 (!) Махи. І майже фантастичний комплекс активного захисту «Мозир», який прикриватиме на землі шахту РС-28.
Стверджується, що для знищення бойової частини ракети супротивника, що підлітає, за допомогою пакета зі 100 стволів назустріч на висоту 6 км вистрілюватиметься хмара з 40 000 вражаючих елементів металевих стріл і кульок діаметром 30 мм. Кульки призначені для руйнування атакувального боєприпасу на малих висотах, а стріли – на висоті.
Вважається, що загальні тактико-технічні характеристики ракети такі: максимальна швидкість в атмосфері – 15 Mахів, дальність ураження цілі – 18 000 км, стартова маса – 208 тонн, а бойова частина (10 боєголовок, що розділяються) – до 10 тонн. Середня швидкість ракети – в інтервалі 5–7 км/сек. Боєголовка Ю-71 виконує маневри в атмосфері при зниженні для подолання протиракетної оборони.
Що з цього правда, а що вимисел – незрозуміло. Але з огляду на останні події можна говорити про те, що, найімовірніше, усі ці маневруючі гіперзвукові боєголовки ще далекі від надійної зброї. І вибух на «Плесецьку» напряму пов'язаний із доведенням їх до рівня серійних розробок.
І, ймовірно, заявлені можливості «Сармата» на сьогодні існують лише на папері. Й імпортозаміщення таких глобальних речей, як розробка носіїв для стратегічної ядерної зброї, не працює від слова «зовсім».