Війна докорінно змінила економічний ландшафт України. Бізнеси, які ще вчора конкурували за ринки, сьогодні борються за саме існування – збереження робочих місць, підтримання громади й утримання країни на економічних «рейках». Але є одна ключова проблема: статус «критично важливого підприємства» часто визначається непрозоро. Це означає, що ресурси, пільги та державна підтримка можуть розподілятися не туди, де вони справді потрібні. У результаті виграють «наближені», а втрачає вся економіка. Про те, як виправити ситуацію і чому прозорість у цій сфері має значення для відновлення країни, Mind розповів Сергій Сорокунський, співзасновник ФГ «Сапфір Агро».
Критично важливі підприємства – це не просто бізнеси, що виробляють продукцію. Це компанії, які тримають фундамент економічної безпеки: податки, валютні надходження, робочі місця, інфраструктуру.
Аграрні компанії «Нібулон» і Kernel, попри блокування портів, зуміли експортувати мільйони тонн зерна, зберігаючи валютні надходження. «Укрнафта» й «Укртатнафта» гарантують енергетичну стабільність. «Метінвест» та «АрселорМіттал Кривий Ріг» відновлюють виробництво навіть після руйнувань і паралельно забезпечують армію бронеплитами. «Укрзалізниця» за два роки евакуювала понад 4 млн людей і зберегла логістику вантажів.
Не менш важливими є й інші сектори. Фармацевтичні компанії («Дарниця», «Фармак») продовжують постачати життєво необхідні ліки, підтримуючи медичну систему. Українські ІТ-компанії (SoftServe, EPAM, GlobalLogic) забезпечують цифрову стійкість держави, підтримують кіберзахист і валютні надходження, залишаючись великими роботодавцями.
За даними Мінекономіки, у 2023 році саме критично важливі підприємства забезпечили понад 40% промислового виробництва та сплатили більш ніж 600 млрд грн податків. Це гроші, без яких не функціонували б ані армія, ані соціальні програми.
Формально критерії «критичності» визначені урядом і закріплені у відповідних нормативних документах. Зокрема, діє Постанова КМУ №76 від 27 січня 2023 року, яка встановлює порядок надання статусу, а також накази Мінекономіки, що деталізують умови. Серед ключових критеріїв – обсяг сплачених податків, валютна виручка, кількість робочих місць, роль у забезпеченні обороноздатності та значення для регіональної економіки.
Проте на практиці система працює з перебоями. Бізнес неодноразово повідомляв, що рішення ухвалюються надто довго, документи подаються у складних паперових процедурах, а інколи статус набувають компанії, чия реальна користь для держави сумнівна. Це породжує кілька серйозних ризиків:
Міжнародний досвід демонструє, що цього можна уникнути. У Польщі чи Литві діють публічні реєстри критично важливих підприємств, а рішення ухвалюються через цифрові системи скорингу. Це мінімізує «ручний режим» і забезпечує довіру.
За цими підприємствами стоять конкретні люди. Водії зерновозів, які їдуть під час повітряної тривоги. Енергетики, що ремонтують мережі під обстрілами. Фармацевти, які забезпечують лікарні препаратами. Залізничники, які перевозять гуманітарні вантажі. Їхня робота не менш важлива, ніж фронт. Але, коли система підтримки працює вибірково, саме ці люди ризикують залишитися без зарплати й засобів для роботи.
Щоб статус «критично важливого» працював на державу, а не проти неї, потрібні три речі:
Критично важливі підприємства – це хребет економіки у воєнний час, але їхня роль не обмежується сьогоденням. Саме ці компанії стануть фундаментом повоєнного відновлення: вони зможуть швидко масштабувати виробництво, залучати інвестиції, створювати нові робочі місця та інтегрувати Україну в європейський економічний простір.
Зруйнувати цей хребет можна миттєво – непрозорими рішеннями чи політичними іграми. Відновити буде значно складніше. Тому держава мусить не лише підтримувати ці компанії, а й створювати чесні правила гри, щоб критично важливі підприємства були справді критичними для економіки та суспільства. Бо, якщо вистоїть хребет – вистоїть і країна.