Вітрова енергетика стає одним із ключових драйверів відбудови України, проте в умовах війни галузь потребує нових підходів – традиційні моделі фінансування та реалізації проєктів більше не працюють. Саме цим питанням був присвячений Ukrainian Wind Energy Forum у Львові, що зібрав понад 250 учасників: девелоперів, інвесторів, банкірів і представників держави. На форумі говорили не лише про перспективи галузі, а й про її роль у відновленні країни. Які механізми допоможуть залучити інвестиції, сформувати локальну екосистему й втілити в життя амбітну мету уряду – 6,1 ГВт до 2030 року – досяжною, Mind розповів Іван Бондарчук, партнер, керівник практики Energy and Projects Юридичної групи LCF.
До війни Україна мала понад 1,5 ГВт вітрових потужностей, проте значна частина з них була зруйнована чи опинилася під окупацією. Уряд встановив мету – 6,1 ГВт до 2030 року. Вже у 2025–2026 роках очікується запуск понад 800 МВт нових потужностей, що стане переломним моментом для галузі. Символом цієї трансформації є Тилігульська ВЕС – перший великий проєкт, що продовжує розширюватись і до 2026 року може досягти 500 МВт. Компанії ОККО та «Вітропарки України» також активно будують вітроенергетичні потужності.
В умовах війни фінансування стало головним викликом і водночас головною темою форуму. Міжнародні інститути, зокрема ЄБРР, IFC та EIFO, підтвердили готовність фінансувати українські проєкти на стадії ready-to-build. Йдеться не лише про кредитування, а й про гарантії та страхові інструменти, що знижують ризики та роблять сектор привабливим для приватного капіталу.
Важливим трендом є blended finance – поєднання пільгових ресурсів із приватними інвестиціями. Українські банки, попри обмежений ресурс, теж виходять на ринок, формуючи кредитні продукти для «зеленої» енергетики. При цьому існує певна межа: кредитування одного проєкту ВЕС в українських банках зазвичай обмежене рівнем 40–50 млн євро. Цього недостатньо для масштабних інвестицій, однак у практиці вже застосовуються синдикатні моделі фінансування, коли декілька банків об’єднують ресурси для підтримки одного великого проєкту. Це відкриває можливості для гнучкіших фінансових рішень і дає сигнал ринку, що внутрішня банківська система також готова працювати в секторі відновлюваної енергетики.
Війна змінила контекст: логістика, доставка обладнання, будівництво в умовах ризиків і віддалений моніторинг стали такими ж важливими, як і фінанси. Українські компанії активно шукають інноваційні рішення – від модульних технологій будівництва до нових підходів у транспортуванні турбін. Це не лише здешевлює проєкти, а й створює передумови для появи локальних технологічних рішень із потенціалом експорту.
Сьогодні в Україні формується власна промислова та сервісна екосистема:
Окремим напрямком розвитку є використання б/в турбін як більш доступного рішення для швидкого нарощування потужностей.
Ці приклади свідчать, що Україна не лише відновлює втрачені можливості, а й формує нову промислову екосистему. Вона здатна забезпечити як виробництво та логістику, так і модернізацію та сервісне обслуговування вітрових станцій, що робить сектор більш стійким у довгостроковій перспективі.
Податкові та митні правила залишаються суттєвим гальмом розвитку. ПДВ на імпорт турбін і комплектуючих суттєво збільшує капітальні витрати, а складні митні процедури затримують строки реалізації. Бізнес сформулював чіткий запит: потрібні прозорі та прості умови для інвесторів, щоб вітрова енергетика стала конкурентною в європейському контексті.
Ukrainian Wind Energy Forum 2025 показав: вітрова енергетика стає одним із драйверів відбудови. Зрозумілі правила гри, доступ до фінансування та стратегічні партнерства можуть перетворити 6,1 ГВт до 2030 року з амбітної мети на досяжну реальність. Україна вже робить перші кроки, щоб закріпитися серед лідерів європейського ринку «зеленої» енергетики.
Ключ до успіху в реалізації таких проєктів – це швидкість і гнучкість. До 2022 року ринок мав зрозумілі типові алгоритми реалізації проєктів. Сьогодні старі моделі більше не працюють, а ведення переговорів протягом місяців і років є розкішшю, адже умови реалізації проєктів змінюються надзвичайно швидко.
Після повномасштабного вторгнення галузь адаптується до реалій воєнного часу. Девелопери, інвестори, сервіс-провайдери, їхні технічні та юридичні радники повинні демонструвати гнучкість і винахідливість у пошуку нових моделей співпраці, що забезпечать з одного боку прозорість та надійність інвестиційних договорів, а з іншого – достатню гнучкість у роботі з ризиками, що виникають у зв’язку з реалізацією проєктів у воєнний час.
З огляду на це три ключові меседжі форуму:
1. Час для нових механізмів: ринок вимагає справедливого та збалансованого розподілу ризиків між інвестором, девелопером і ключовими підрядниками – виробниками турбін, логістичними й монтажними компаніями.
2. Нове партнерство на українському ринку: сьогодні майже всі компоненти для успішної реалізації проєкту доступні від українських компаній, тож пошук партнерів усередині країни стає ключем до швидкого прогресу.
3. Фінансування можливе: ресурси доступні, але вимагають зусиль та гнучкості для формування оптимального комбінованого рішення – із залученням міжнародних фінансових інституцій, національних банків і внутрішнього співфінансування.