Санкційне законодавство – один із важливих інструментів України у війні та боротьбі з економічними злочинами. Цей важіль впливу покликаний відсікати фінансові й комерційні зв’язки, що підживлюють російську агресію, зберігати стійкість економіки та гарантувати національну безпеку.
Водночас не меншою загрозою для й без того хиткого у війну економічного клімату є випадки, коли до санкційних списків потрапляють доброчесні компанії. Кожна така помилка б’є по довірі до інститутів, посилює правову невизначеність та охолоджує інвестиційні рішення. Проблема особливо загострюється тоді, коли після публічного «таврування» бізнесу домогтися оперативного й ефективного перегляду практично неможливо.
Як знайти баланс між національною безпекою та правами підприємців, щоб Україна залишалася привабливою для інвесторів і не несла репутаційних втрат, Mind розповів Руслан Мельниченко, адвокат, кандидат юридичних наук, голова юридичного комітету Аерокосмічної асоціації України.
З початком повномасштабного вторгнення бізнес опинився в екстраординарних умовах. Тривала інерція економічних зв’язків, сформована радянською плановою системою та взаємозалежністю виробничих ланцюгів, не може виправдовувати співпрацю з ворогом, але пояснює складність розриву старих схем постачання.
Сьогодні закон прямо забороняє операції з російською федерацією та пов’язаними особами. Справжня складність полягає у неоднаковому, а часом надмірно розширювальному трактуванні цих норм.
Там, де потрібні чіткі правила і передбачуваний контроль, бізнес нерідко наштовхується на «сіру» зону, у якій добросовісні дії помилково сприймають як спроби обходу санкцій.
Показовою є ситуація з імпортом комплектуючих російського походження, вироблених до введення обмежень і придбаних на території ЄС. Постанова КМУ №426 від 09.04.2022 забороняє ввезення товарів із території рф, однак на практиці це нерідко тлумачиться як повна заборона на будь-які товари російського походження незалежно від країни відправлення чи дати виробництва. У Європейському Союзі використання «досанкційних» деталей допускається, тоді як в Україні імпортер може зіткнутися зі звинуваченнями в «економічних зв’язках з росією».
У підсумку виникає дисбаланс: одна й та сама операція у правовому полі ЄС вважається допустимою, а в Україні – ризиковою.
Зазначена вище неузгодженість української позиції з практикою ЄС щодо «досанкційних» комплектуючих оголює інституційні вузькі місця механізму санкцій. Процедура включення до списків часто покладається на подання правоохоронних органів без достатньої незалежної перевірки та без прозорих критеріїв доказування. За відсутності зрозумілих стандартів і зовнішнього контролю зростає ймовірність помилкових рішень.
Наслідки цих помилок для підприємств руйнівні: управління активами може переходити державним органам, власники фактично втрачають контроль, розриваються ланцюги постачання, а репутаційні втрати відразу конвертуються у відмови контрагентів і дорожчі фінансові ресурси. Для держави це означає зниження інвестиційної привабливості, втрату робочих місць і зменшення податкових надходжень.
Практика дає виразні ілюстрації, тож наведу два кейси:
1. Виробник промислового обладнання із центральної України, що обслуговує критичну інфраструктуру, неодноразово отримував відмови в митному оформленні деталей із ЄС лише через їхнє російське походження, хоча йшлося про «досанкційні» партії. Через простої зростала собівартість, зривалися контракти, а контрагенти переводили замовлення в інші юрисдикції.
2. Торговельно-логістична компанія вимушено виводила з обороту товар, коли на рівні кількох ланок бенефіціарної власності виявляли опосередковані збіги з особам під обмеженнями. Інструменту швидкої незалежної перевірки не було, угоди «вигорали», клієнти йшли до конкурентів.
У цих історіях проблема не в намірі обходити санкції, а в прогалинах процедур, які не відрізняють реальну загрозу від комплаєнс‑шуму.
Європейський сигнал обережності доволі гучний. Рішення Суду ЄС на користь «підсанкційників» у 2024 році засвідчили: абстрактних припущень про близькість до влади рф без конкретних доказів недостатньо для санкцій.
Стандарти доказування і принцип пропорційності стають визначальними. Якщо Україна не гармонізує підходи й не посилить обґрунтованість рішень, країна ризикує зіткнутися з хвилею успішних оскаржень у міжнародних інстанціях і репутаційними втратами.
Щоб розірвати це порочне коло, потрібні чіткі зміни. Зокрема, механізм подання клопотань про санкції має бути доказовим і структурованим та містити:
У чутливих категоріях варто запровадити попередній судовий контроль включення до списків, а також створити незалежну апеляційну комісію при РНБО з фіксованими строками, публічними критеріями й обов’язковістю мотивованих рішень.
Окремо слід уніфікувати митну практику щодо «досанкційних» товарів за європейською логікою, чітко розрізняючи походження, дату виробництва та ланцюг власності.
Компенсаційний механізм для відшкодування шкоди в разі визнання санкцій необґрунтованими стане запобіжником від недбалих рішень і стимулюватиме інституції до більшої акуратності.
Ключовий меседж – санкційні механізми обовʼязково повинні передбачати право бізнесу або кінцевих бенефіціарних власників бізнесу на захист. Бо санкційні механізми з «ілюзорними» правами на захист, підривають цивілізаційні цінності, закріплені в Конституції України та в міжнародних актах, ратифікованих Верховною Радою.
Санкційна політика може бути водночас і суворою, і справедливою. Прозорі критерії, належні докази, пропорційність рішень і дієвий апеляційний захист перетворюють її на інструмент, що реально підсилює національну безпеку, не створюючи зайвих ризиків для бізнесу.
Ціна ж помилкових включень до санкційних списків бізнесу, який попри воєнний стан залишається працювати в Україні та тримає економіку на плаву, надто висока.
Якщо нічого не змінювати, відплив інвестиції продовжиться, виробництва – релокуватимуться в передбачуваніші юрисдикції, судові спори – множитимуться з високим ризиком програшу, а критична інфраструктура – деградуватиме через дефіцит комплектуючих.
Репутаційний тиск на державні інституції зростатиме, бізнес‑клімат погіршуватиметься, а фіскальні можливості для відновлення економіки скорочуватимуться.
У воєнний час роль юридичної спільноти та профільних асоціацій визначальна: саме вони здатні сформувати практику, яка збалансує безпеку й економічну свободу та вбереже країну від стратегічних втрат.