В Україні нарешті почали вимовляти «НДТМ» (найкращі доступні технології та методи управління) без перекошеного обличчя. І це правильний курс. НДТМ – це мова сучасної промисловості, без якої в ЄС немає ні конкурентності, ні довіри, ні інвестицій.
Але є проблема, яку в Україні надто часто замітають під килим красивими презентаціями. НДТМ – це не гасло й не чекліст. Це довга, дорога й кадрово складна інженерна перебудова. І важливо, щоб це була практична екомодернізація промисловості з адекватним переходом, «мостом» для бізнесу, а не зміни лише на папері чи деіндустріалізація під гаслом євроінтеграції.
Про те, які кроки має зробити держава, щоб НДТМ не залишилися лише красивою абревіатурою, а цехи не спорожніли, Mind розповіла Людмила Циганок, засновниця ESG Liga, президентка Асоціації професіоналів довкілля PAEW і гендиректорка Офісу сталих рішень.
***
НДТМ є одним із ключових елементів Директиви 2010/75/ЄС про промислове забруднення (інтегроване запобігання та контроль забруднення) від 24 листопада 2010 року.
Це найефективніші технології з погляду захисту довкілля, які розроблені з урахуванням специфіки промислових секторів та економічної доцільності їх впровадження. А також такі способи експлуатації промислових об'єктів, які забезпечують запобігання або, де це неможливо, зниження рівня забруднення та негативного впливу на довкілля.
Сьогодні про НДТМ думає значно більше бізнесів, ніж рік-два тому, бо євроінтеграція вже не «колись», а питання виживання на ринках. Але думати й рахувати – не означає мати можливість стартувати з реальними інвестиціями у країні під ракетами.
І тут я скажу непопулярне. У нас є реальний ризик деіндустріалізації під прапором євроінтеграції. Не тому, що НДТМ погані – вони правильні. А тому, що ми традиційно можемо спробувати зробити реформу по-українськи: ухвалити закон і влаштувати парад форумів, де експерти, які ніколи не жили «на заводі», з комфортного берега пояснюють: «Що тут неясно, закон каже – ви повинні». Після набуття чинності закону «Про інтегроване запобігання та контроль промислового забруднення» залишається ключове питання – що держава реально пропонує бізнесу, щоб перехід був здійсненним?
Бо, якщо говорити чесно, «паперова реформа» у нас уже має сумну репутацію. Ми бачили, як хороша ідея може поламатися об відсутність живої спільної роботи, зрозумілої практики та довіри. Саме тому тривожний досвід ОВД (оцінки впливу на довкілля) не можна ігнорувати. Реформа на папері й реформа на землі – це різні світи.
Є ще одна незручна правда. Нові підприємства дійсно можна будувати за новими правилами. І вони можуть бути навіть технологічно кращими за частину європейських аналогів.
Але велика частина української промисловості – це майданчики з 40–50-річною історією, і вони не можуть перескочити в НДТМ одним стрибком. Їм потрібен перехідний міст, а не сокира.
Звісно, хтось скаже: «Ну і чудово, хай старі димлячі закриються – матимемо багато нових заводів». Це звучить красиво, але не граймося в фантазії. Скільки сьогодні під час війни є реальних охочих запускати нові виробництва відразу за жорсткими євростандартами, з високими капзатратами, довгими строками окупності та ризиками безпеки? Цей «світлий сценарій» не станеться автоматично тільки тому, що ми ухвалили правильну норму.
У країнах, які євроінтегрувалися з важкою спадщиною старої промисловості – від Польщі та Чехії до Румунії та Болгарії – перехід не зводився до фрази «ви повинні». Він тримався на трьох опорах: часі, великих інвестиційних потоках і інституційній спроможності. Головним запобіжником від хаосу були перехідні траєкторії, інструменти модернізації та сильна технічна підтримка.
Україна ж намагається зайти в ту саму модель у момент, коли бізнес одночасно платить за безпеку, резервну енергетику, відновлення пошкодженого, логістику й утримання команд. Звідси проста відповідь на запитання про гроші: без довгих кредитів, гарантій і змішаного фінансування НДТМ ризикують залишитися моральним гаслом.
Але навіть гроші не врятують реформу без людей. НДТМ – це не «купив фільтр». Це культура процесів і даних. І тут нас б’є кадровий голод, підсилений мобілізацією та вигорянням.
І нарешті – контроль. У Європі історії промреформи трималися не на «страху інспектора», а на компетентності та передбачуваності. А в нас слабкий або вибірковий контроль створює токсичну культуру, де виграє той, хто вміє «обійти».
Є ще один сценарій, про який не прийнято говорити в офіційних тональностях. Якщо правила й технічні критерії будуть розмиті, в Україну може зайти «екологічний секонд-хенд» – відпрацьоване або морально застаріле обладнання, яке в ЄС уже не відповідає сучасним вимогам: імпорт чужого технологічного минулого під красивою абревіатурою.
Я розумію, що за таку позицію мене можуть назвати «несправжнім» або «незаслуженим» екологом. Бо це ж не найпростіша роль – махати білим плащем й оголошувати всіх винними.
Але реальна екологія – це не театр чистоти. Це інженерія, економіка й чесна відповідальність, яка дає вимірюваний результат.
НДТМ – правильний напрямок. Але НДТМ без мосту – це небезпека.
Держава має зробити п’ять максимально приземлених речей, без яких НДТМ ризикують так і залишитися красивою абревіатурою.
1. Запустити реальну програму модернізації підприємств, умовний «НДТМ-міст» саме для старих майданчиків: співфінансування, грантові компоненти, пільгові кредити, гарантії разом із міжнародними інституціями, бо інакше «ви повинні» в умовах війни перетворюється на «ви закрийтесь».
2. Створити технічні BAT-центри підтримки та галузеві дорожні карти з інженерною деталізацією, щоб бізнес отримував не лекції про директиви, а типові рішення, калькулятори витрат, поетапні сценарії модернізації та зрозумілі шаблони для інтегрованого дозволу.
3. Негайно розгорнути кадрову програму під НДТМ як частину воєнної економіки: швидка підготовка й перепідготовка інженерів, технологів, екологів і BAT-аудиторів, стимули для повернення спеціалістів, а також чесні механізми збереження критичних технічних ролей у країні, де мобілізація та вигоряння вже відчутно стискають ринок компетенцій.
4. Закрити «вікно для євробарахла», запровадивши жорсткі технічні критерії імпорту обладнання під НДТМ, щоб під виглядом модернізації до нас не заїхав чужий індустріальний секонд-хенд.
5. Перезавантажити контроль так, щоб він став компетентним і невибірковим: цифрові процедури, прозорі перехідні графіки, єдині правила гри та фокус на реальних показниках, а не на паперових ритуалах, бо без цього НДТМ у нас ризикують стати не інструментом розвитку, а ще одним полем для імітації і тиску.
Україні потрібна реформа промислового забруднення не як каральний символ євроінтеграції, а як практична програма індустріального виживання й модернізації під час війни та відбудови. Інакше ми ризикуємо прокинутися у країні з правильними законами – і з порожніми цехами.