Проєктуємо, а потім думаємо: чому українська ОВД працює навпаки

Сьогодні в Україні змінився уряд і створено об’єднане міністерство, яке поєднує екологічні та ресурсні функції. Це не просто чергова реорганізація, а шанс змінити підхід до управління довкіллям, нарешті зробити прорив і перейти на сучасні європейські стандарти. І тут виникає суперечка, що триває вже понад десяток років: чим відрізняється європейська оцінка впливу на довкілля (ОВД) від нашої, пострадянської, процедури ОВНС? Багато хто досі впевнений, що це те саме, просто назва інша. Але насправді це різні системи, різні цілі й навіть різна філософія. Докладніше про них Mind розповіла Людмила Циганок, засновниця ESG Liga, президентка Асоціації професіоналів довкілля PAEW, гендиректор «Офісу сталих рішень».

У Європі оцінка впливу починається ще на стадії ідеї. Це не папірець, який додають до дозволу, а інструмент стратегічного управління. Наприклад, в Італії, якщо планують будівництво нового порту, спершу оцінюють: чи взагалі потрібна повна процедура? Якщо ризик високий – одразу запускають повний цикл ОВД. Це відсіює проєкти, які несуть серйозну небезпеку ще до першої лопати.

До прикладу, перед будівництвом дороги у Фінляндії вивчають міграцію лосів, чутливість території до шуму, ризики для джерел води. А перед спорудженням вітропарків у Франції аналізують, як вітряки вплинуть на ландшафт і маршрути птахів. У Данії після моделювання викидів сміттєспалювального заводу проєкт переробили так, щоб він не тільки відповідав екологічним нормам, а й гармонійно вписувався в міський простір із зеленими дахами та спортивними майданчиками.

Ключова відмінність у тому, що європейська ОВД орієнтована на майбутній вплив. Вона працює за принципом «спочатку подивися, що може піти не так, і запобігай шкоді». Звіт із прогнозами та планами пом’якшення наслідків обов’язково обговорюють із громадськістю. І ця громадськість реально впливає на рішення.

У Польщі через такі обговорення змінювали маршрути доріг або переносили очисні споруди. А після отримання дозволу моніторинг триває постійно, і якщо вплив виявляється більшим за прогнозований, компанія має змінити технології або зупинити роботу.

У чому різниця з ОВНС?

Пострадянська ж ОВНС має зовсім інший сенс. Це перевірка відповідності нормам і пошук винних уже після шкоди. Логіка звучала так: спершу будують, а потім збирають довідки та підписи, щоб уникнути штрафів.

Громадські слухання проводили формально, альтернативні сценарії не розглядалися, а звіт найчастіше був компіляцією старих довідок. У підсумку ми мали рішення, ухвалені заднім числом, і проблеми, які проявлялися вже під час експлуатації – від пилу кар’єрів, що висушують джерела, до сонячних і вітрових парків, вплив яких на птахів оцінювався фразою «вплив мінімальний».

У Європі цей підхід дав конкретні результати. Дороги будують з екопереходами, що зберегло цілі популяції тварин. Заводи відразу проєктують із сучасними технологіями очищення, а не чекають на штрафи. Громадськість стає реальним учасником процесу, і завдяки цьому конфліктів менше, а інвестиції йдуть швидше.

Як це змінити в Україні?

По-перше, потрібно змінити фокус самої процедури: з «перевірки відповідності» на прогноз та управління ризиками. Це означає, що замовник має приходити із варіантами рішень і сценаріями пом’якшення, а не з готовим проєктом, який треба просто «затвердити».

По-друге, необхідно посилити роль громадськості. Громадські слухання мають бути не «обов’язковою формальністю», а реальною платформою для врахування зауважень. Це можна зробити через електронні консультації, прозору публічність усіх матеріалів та обов’язкове пояснення, які саме пропозиції врахували, а які відхилили.

По-третє, потрібно професіоналізувати експертну спільноту. Сьогодні частина експертів працює за радянською логікою: «перевірити відповідність нормам і підписати». У ЄС експерти ОВД мають чіткі кваліфікаційні вимоги, сертифікацію та репутаційні ризики. В Україні це має стати професією з відповідальністю за якість оцінки, а не «підписною послугою».

По-четверте, варто пов’язати результати ОВД з фінансовими рішеннями. Банки й міжнародні фінансові організації вже зараз дивляться на якість ОВД при ухваленні рішень про кредитування. Якщо держава підтримає цю практику, якісний звіт стане не «витратою», а конкурентною перевагою для бізнесу.

І нарешті, потрібно зробити моніторинг після рішення реальною вимогою. У ЄС проєкт отримує дозвіл лише за умови подальшого моніторингу й регулярного звітування. Це стимулює інвесторів виконувати обіцяні заходи. В Україні теж має діяти правило: виявили вищий за прогнозований вплив – онови технології або зупини діяльність.