Спадкове планування для українських власників бізнесу й капіталу більше не обмежується однією країною. Причина – війна, масова міграція, релокація бізнесу, іноземні рахунки та нові податкові правила.
Трансформація структури активів – від бізнесу й нерухомості до рахунків та інвестицій за кордоном – змінила саму природу спадкування. Просто оформити заповіт уже недостатньо, адже він працює в межах конкретної національної правової системи.
У цій реальності міжнародні інструменти спадкового планування стають практичним рішенням: вони дозволяють заздалегідь визначити правила переходу активів, зменшити юридичну невизначеність і захистити інтереси сім’ї. Як власникам українського бізнесу зібрати дієву структуру спадкового планування та на які іноземні інструменти звернути увагу, Mind розповіла Олександра Нікітіна, юристка, партнерка ECOVIS Bondar & Bondar.
Траст з’явився не як фінансова схема, а як практичне рішення. У середньовічній Англії власники майна передавали активи довіреним особам, щоб забезпечити родину на випадок своєї відсутності або загибелі. Це був спосіб зберегти майно й контроль над ним у нестабільних умовах.
З часом траст став відповіддю і на обмеження самого права. Класичні норми загального права фактично позбавляли жінок самостійних майнових прав після шлюбу. Траст дозволяв обійти ці обмеження й захистити сімейні активи. Тому його первинна роль – безпека та передбачуваність.
Сьогодні траст – це чітка правова конструкція з розподіленими ролями:
Ключова ідея трасту – розмежування володіння та вигоди. Активами володіє та управляє одна сторона, а економічний результат отримує інша. Усі дії відбуваються за заздалегідь визначеними правилами, закріпленими у трастових документах.
З огляду спадкового та податкового планування траст дозволяє:
Траст є базовим інструментом для країн із системою загального права. Його широко використовують у Великій Британії, США, Канаді, Австралії, а також у багатьох міжнародних фінансових центрах.
У правових системах континентального типу, зокрема в державах ЄС та в Україні, траст у класичному вигляді не закріплений. Водночас сама ідея трасту активно використовується через альтернативні правові механізми: моделі довірчої власності, фонди та договори управління активами.
На відміну від трасту, який існує у формі договірних відносин у системі загального права, сімейна фундація є окремою юридичною особою. Вона створюється за законами конкретної юрисдикції та не має власників, учасників чи акціонерів у класичному розумінні.
Робота фундації визначається установчими документами. До них належать акт створення, статут і внутрішні регламенти, де зафіксовано цілі фундації, принципи управління активами та осіб, які мають право на економічну вигоду. Саме в цих документах закладається воля засновника щодо довгострокової долі капіталу.
Після передачі майна до фундації засновник припиняє право власності на активи. Вони перестають бути частиною його особистого майна та не включаються до спадкової маси.
Типова структура управління сімейною фундацією:
На відміну від трасту, фундація для банків, інвесторів і податкових органів зазвичай є більш прозорою та звичною формою, що спрощує проходження комплаєнс-процедур і роботу в міжнародному середовищі.
Як інструмент довгострокового структурування капіталу сімейна фундація дозволяє:
Однією з найусталеніших і найнадійніших юрисдикцій для створення приватних фундацій традиційно вважають Ліхтенштейн.
Сімейний холдинг – це корпоративна структура, яка акумулює різні типи активів: частки або акції операційних компаній, інвестиційні портфелі, нерухомість, права інтелектуальної власності та інші майнові комплекси.
Для підприємницьких родин і власників капіталу холдинг часто стає єдиною точкою управління активами.
Холдингова модель дозволяє:
На відміну від трастів і фундацій, у холдинговій структурі активи зазвичай не виводяться з особистої власності засновника. До спадкової маси входять корпоративні права в холдинговій компанії, а не окремі бізнеси чи активи.
Водночас така модель спрощує спадкування: спадкоємці отримують частки або акції в уже сформованій і керованій системі, а не розрізнений набір активів.
Для українських власників великих капіталів зараз спадкове планування – це комплексна архітектура власності, податків і контролю ризиків у кількох юрисдикціях одночасно.
Трасти, фундації та сімейні холдинги не протистоять одне одному – вони доповнюють одне одного в межах єдиної системи. Ключове завдання власника капіталу – зібрати структуру спадкового планування, яка зберігатиме ефективність за зміни законів, податкових правил і поколінь.
Ефективне спадкове планування – це керований багаторівневий процес. Його помилка зазвичай не в юридичних деталях, а у відсутності системного підходу. Саме тому починати варто не з трасту чи фонду, а зі структури самого процесу. Далі – невеличкий покроковий гайд.
1. Комплексна оцінка поточної структури власності та управління.
Йдеться про аналіз того, як саме сьогодні володіють активами, у яких юрисдикціях вони розташовані, через які юридичні особи або інструменти, а також як вибудувані управлінські та контрольні механізми.
Такий аналіз має виявити юридичні, податкові, операційні та сімейні ризики, які можуть:
Особливу увагу слід приділяти багатоюрисдикційним портфелям і сім’ям, члени яких проживають або мають податкові зв’язки з різними країнами.
2. Інвентаризація активів і систем управління доступом.
Цей крок критично важливий. На практиці саме відсутність структурованого обліку рахунків, корпоративних прав, цифрових активів, прав інтелектуальної власності та ключових доступів є однією з головних причин втрати контролю після смерті або недієздатності власника.
Результатом цього етапу має стати структурований реєстр активів із мапінгом:
3. Формування юридичної та податкової стратегії передачі капіталу.
Стратегія формується на основі зібраної картини після здійснення двох попередніх кроків. Вона має містити:
4. Формування команди радників.
Спадкове планування неможливе без правильно сформованої команди радників. Йдеться не про одного «універсального експерта», а про координацію:
Важливо відразу визначити, хто виконує роль координатора процесу, щоб уникнути фрагментарних рішень і суперечливих рекомендацій.
5. Реалістичний бюджет.
До ведення бюджету входять не лише витрати на створення структур, а й:
Недооцінка цього аспекту часто призводить до ситуації, коли формально створена структура з часом стає нефункціональною.
Крім виконання зазначених кроків, у межах родини доцільно визначити умовного project owner – особу, відповідальну за координацію процесу спадкового планування та подальшу імплементацію обраної стратегії. Це не обов’язково майбутній спадкоємець або керівник бізнесу, але людина з мандатом на комунікацію з радниками, контроль строків і підтримку актуальності структури.
Дієва система спадкового планування починається з управління процесом. Саме системний підхід – від аналізу й інвентаризації до вибудови команди, бюджету та відповідальності – дозволяє перетворити спадкове планування з формального набору документів на справжній механізм збереження та передачі капіталу.