Іноземні інструменти спадкового планування: гайд для українського бізнесу

Спадкове планування для українських власників бізнесу й капіталу більше не обмежується однією країною. Причина – війна, масова міграція, релокація бізнесу, іноземні рахунки та нові податкові правила.

Трансформація структури активів – від бізнесу й нерухомості до рахунків та інвестицій за кордоном – змінила саму природу спадкування. Просто оформити заповіт уже недостатньо, адже він працює в межах конкретної національної правової системи.

У цій реальності міжнародні інструменти спадкового планування стають практичним рішенням: вони дозволяють заздалегідь визначити правила переходу активів, зменшити юридичну невизначеність і захистити інтереси сім’ї. Як власникам українського бізнесу зібрати дієву структуру спадкового планування та на які іноземні інструменти звернути увагу, Mind розповіла Олександра Нікітіна, юристка, партнерка ECOVIS Bondar & Bondar.

1. Траст: від історичного механізму до сучасного інструменту

Траст з’явився не як фінансова схема, а як практичне рішення. У середньовічній Англії власники майна передавали активи довіреним особам, щоб забезпечити родину на випадок своєї відсутності або загибелі. Це був спосіб зберегти майно й контроль над ним у нестабільних умовах.

З часом траст став відповіддю і на обмеження самого права. Класичні норми загального права фактично позбавляли жінок самостійних майнових прав після шлюбу. Траст дозволяв обійти ці обмеження й захистити сімейні активи. Тому його первинна роль – безпека та передбачуваність.

Сьогодні траст – це чітка правова конструкція з розподіленими ролями:

• засновник передає активи у траст;
• довірчий власник володіє ними, але не користується у власних інтересах;
• бенефіціари мають економічний результат – доходи або приріст капіталу;
• у складніших структурах додатковий контроль може здійснювати протектор.

З огляду спадкового та податкового планування траст дозволяє:

• вивести активи зі складу особистої спадщини засновника, тож щодо таких активів не відкривається спадкова справа;
• уникнути дроблення бізнесу та інвестицій між кількома спадкоємцями;
• нейтралізувати національні спадкові обмеження, зокрема правила обов’язкової спадкової частки;
• забезпечити поетапну та контрольовану передачу економічних вигод спадкоємцям (за віком, подіями, досягненнями, рівнем освіти тощо);
• захистити активи від кредиторів спадкоємців, а також від ризиків, пов’язаних з розірванням шлюбу або особистим банкрутством;
• забезпечити безперервність управління бізнесом і фінансовими активами в разі смерті засновника без блокування рахунків, зупинки операційної діяльності та тривалих спадкових процедур.

Траст є базовим інструментом для країн із системою загального права. Його широко використовують у Великій Британії, США, Канаді, Австралії, а також у багатьох міжнародних фінансових центрах.

2. Сімейна фундація: корпоративна альтернатива трасту

На відміну від трасту, який існує у формі договірних відносин у системі загального права, сімейна фундація є окремою юридичною особою. Вона створюється за законами конкретної юрисдикції та не має власників, учасників чи акціонерів у класичному розумінні.

Робота фундації визначається установчими документами. До них належать акт створення, статут і внутрішні регламенти, де зафіксовано цілі фундації, принципи управління активами та осіб, які мають право на економічну вигоду. Саме в цих документах закладається воля засновника щодо довгострокової долі капіталу.

Типова структура управління сімейною фундацією:

• керівний орган фундації – рада, що відповідає за управління активами;
• бенефіціари, які отримують економічний результат у межах і на умовах, визначених фундацією;
• органи контролю або нагляду: від протектора до наглядової ради чи аудитора, залежно від юрисдикції.

На відміну від трасту, фундація для банків, інвесторів і податкових органів зазвичай є більш прозорою та звичною формою, що спрощує проходження комплаєнс-процедур і роботу в міжнародному середовищі.

Як інструмент довгострокового структурування капіталу сімейна фундація дозволяє:

• вивести активи з особистої власності засновника та виключити їх зі спадкової маси;
• не застосовувати національні правила спадкування, зокрема норми про обов’язкову частку;
• забезпечити єдине й безперервне управління бізнесом, інвестиціями та нерухомістю незалежно від зміни поколінь;
• розділити управлінський контроль і право на економічну вигоду;
• знизити ризики сімейних конфліктів, судових спорів і поділу активів між спадкоємцями;
• захистити активи від особистих кредиторів бенефіціарів, а також від наслідків розлучень або банкрутств.

Однією з найусталеніших і найнадійніших юрисдикцій для створення приватних фундацій традиційно вважають Ліхтенштейн.

3. Сімейний холдинг: контроль і гнучкість

Сімейний холдинг – це корпоративна структура, яка акумулює різні типи активів: частки або акції операційних компаній, інвестиційні портфелі, нерухомість, права інтелектуальної власності та інші майнові комплекси.

Холдингова модель дозволяє:

• централізувати управління групою активів і ключовими корпоративними рішеннями;
• передавати контроль між поколіннями через корпоративні права – частки або акції – без прямого поділу окремих активів;
• вибудувати систему корпоративного управління через статутні положення, різні класи акцій, акціонерні угоди, сімейні пакти та механізми наступності управління;
• використовувати можливості міжнародного податкового структурування в межах чинного законодавства, угод про уникнення подвійного оподаткування та правил КІК для акумулювання, реінвестування й захисту капіталу.

На відміну від трастів і фундацій, у холдинговій структурі активи зазвичай не виводяться з особистої власності засновника. До спадкової маси входять корпоративні права в холдинговій компанії, а не окремі бізнеси чи активи.

Як зібрати дієву структуру спадкового планування?

Для українських власників великих капіталів зараз спадкове планування – це комплексна архітектура власності, податків і контролю ризиків у кількох юрисдикціях одночасно.

Ефективне спадкове планування – це керований багаторівневий процес. Його помилка зазвичай не в юридичних деталях, а у відсутності системного підходу. Саме тому починати варто не з трасту чи фонду, а зі структури самого процесу. Далі – невеличкий покроковий гайд.

1. Комплексна оцінка поточної структури власності та управління.

Йдеться про аналіз того, як саме сьогодні володіють активами, у яких юрисдикціях вони розташовані, через які юридичні особи або інструменти, а також як вибудувані управлінські та контрольні механізми.

Такий аналіз має виявити юридичні, податкові, операційні та сімейні ризики, які можуть:

• порушити безперервність володіння активами;
• призвести до дроблення бізнесу між спадкоємцями;
• активувати небажані податкові наслідки;
• створити конфлікти між членами родини в разі кризової події.

Особливу увагу слід приділяти багатоюрисдикційним портфелям і сім’ям, члени яких проживають або мають податкові зв’язки з різними країнами.

2. Інвентаризація активів і систем управління доступом.

Цей крок критично важливий. На практиці саме відсутність структурованого обліку рахунків, корпоративних прав, цифрових активів, прав інтелектуальної власності та ключових доступів є однією з головних причин втрати контролю після смерті або недієздатності власника.

Результатом цього етапу має стати структурований реєстр активів із мапінгом:

• юридичної власності;
• економічної вигоди;
• осіб, відповідальних за управління;
• доступів і резервних механізмів контролю.

3. Формування юридичної та податкової стратегії передачі капіталу.

Стратегія формується на основі зібраної картини після здійснення двох попередніх кроків. Вона має містити:

• сценарне моделювання спадкування з урахуванням податкових і правових наслідків у кожній релевантній юрисдикції;
• підбір і комбінацію інструментів (заповіти, трасти, фонди, сімейні холдинги, корпоративні реструктуризації);
• визначення податкових точок ризику та шляхів їх мінімізації;
• чітку дорожню карту імплементації з розподілом ролей між радниками.

4. Формування команди радників.

Спадкове планування неможливе без правильно сформованої команди радників. Йдеться не про одного «універсального експерта», а про координацію:

• податкових радників у ключових юрисдикціях;
• юристів з корпоративного та спадкового права;
• банківських і трастових адміністраторів;
• за потреби – сімейних офісів або інвестиційних консультантів.

Важливо відразу визначити, хто виконує роль координатора процесу, щоб уникнути фрагментарних рішень і суперечливих рекомендацій.

5. Реалістичний бюджет.

До ведення бюджету входять не лише витрати на створення структур, а й:

• щорічне адміністрування;
• аудит і звітність;
• оновлення документів у разі зміни законодавства або сімейних обставин.

Недооцінка цього аспекту часто призводить до ситуації, коли формально створена структура з часом стає нефункціональною.

Дієва система спадкового планування починається з управління процесом. Саме системний підхід – від аналізу й інвентаризації до вибудови команди, бюджету та відповідальності – дозволяє перетворити спадкове планування з формального набору документів на справжній механізм збереження та передачі капіталу.