На тлі Конференції з питань відновлення України (URC 2026), яка наприкінці червня відбулася в Польщі, знов відновилася дискусія навколо популярного питання – як застосувати на нашу користь успіх польських економічних реформ. Утім, подібне порівняння та переконання, що досвід сусідів можна скопіювати як є, навряд чи буде коректними.
Те, що колишні соціалістичні країни Європи взагалі та Польща зокрема швидше за Україну перейшли й краще адаптувалися до ринкової економіки, має кілька пояснень. Але ці чинники не можуть стати готовими рецептами для сучасної України із цілої низки причин. Чому? Спеціально для Mind розповів В’ячеслав Бутко, економічний радник Київського безпекового форуму, керуючий партнер інвестпроєкту Thomson&French.
Для початку варто зробити вкрай важливий історичний відступ.
Наприкінці XIX століття розгорнулася дискусія між австрійським економістом Карлом Менгером (один із засновників знаменитої «австрійської економічної школи») і німецьким економістом істориком Густавом Шмоллером, відома як «суперечка про методи».
Позиція Шмоллера – економічні відносини залежать від часу, місця, історії, культури. Це необхідно враховувати під час проведення економічної політики.
Позиція Менгера – економічна наука має універсальний характер, вона не пов’язана з історією, із соціальними відносинами й культурними особливостями тієї чи іншої країни. Тобто при встановленні рівних правил і норм наслідки будуть однаковими для всіх країн.
Зважаючи на те, що відбувалося, починаючи з другої половини ХХ століття, у суперечці переміг Менгер – дедалі більше фахівців схилялося до того, що економічна наука вільна від історичних і соціокультурних особливостей. Вони вважали, що різниця між націями й країнами існує, але цими відмінностями мають цікавитися інші дисципліни – соціологія й антропологія, а не економіка, суть якої в тому, що закони людської поведінки, описані нею, однакові для всіх. Така думка склалася в більшості провідних світових економічних університетах і наукових центрах.
Але з 1990-х років у мейнстримі відбулися серйозні зміни. «Культурна», соціальна та інституційна економіки стають усе більш важливими в сучасному поясненні макроекономічних процесів завдяки роботам Нобелівських лауреатів з економіки Дугласа Норта, Рональда Коуза та інших, які повернули економічній науці важливість теоретичних уявлень про соціальний, інституційний і культурний розвиток (те, що було очевидним для вчених-економістів кінця XIX століття – початку XX століть).
Повертаємося до польсько-українських порівнянь і причин недостатньої коректності. Чому пряме копіювання досвіду реформ Польщі не принесе Україні такого самого успіху?
Перша причина. Польська державність, яка зумовила наявність відповідних політичних і громадських інститутів, налічує кілька століть (нехай і з перервами). А українська державність існує на порядок менше – 35 років. Це зумовило велику різницю в рівні розвитку інститутів, громадянського суспільства, його здатності швидко зближуватися із Заходом.
У цьому в Польщі були переваги в порівнянні з Україною – через більшу географічну близькість до західноєвропейських країн, високого проникнення представників більш розвинених західних суспільств до їхнього суспільства, що відбувалося протягом багатьох століть (як приклад – німецькі колоністи Судет, що живуть там із XII століття). Отже, не можна недооцінювати цей чинник – співвідношення формальних і неформальних інститутів, зокрема їхній вплив на економічне зростання.
Друга причина. Польська економічна історія не тотожна українській: у соціалістичній парадигмі економіка Польщі функціонувала набагато менше часу, і вона була ментально націлена на ринкові відносини.
До речі, Західна Польща до 1945 року була частиною Німеччини (цікаво подивитися на мережу залізниць, яку до 1918 року побудували німці на території нинішньої Польщі, з одного боку, і порівняти з тим, що побудували росіяни у Східній Польщі, – з іншого). Це після Другої світової війни дозволило країні легше адаптуватися до індустріалізації, а після 1990 року – швидше перейти до ринкових відносин.
Третя причина. З праць видатного соціолога Макса Вебера відомо, наскільки велике значення має конфесійна приналежність нації. Українці здебільшого православні, поляки – католики. Інші соціокультурні особливості, інша трудова етика – важливі причини того, що поляки краще за українців реформували свою країну.
Як писав класик світової економіки Адам Сміт, капіталістичний розвиток відбувається переважно завдяки діям великої кількості економічних агентів на місцях, які керуються прагненням мати особисту вигоду. А не стільки завдяки правильним діям урядів.
Історія підтверджує, що представники суспільств протестантської та католицької культур (європейські нації) перевершують у плані подушових економічних показників представників православної культури. Держави Східної Європи, зокрема й Польща, успішно перейшли до ринку багато в чому завдяки тому, що народи цих країн у порівнянні з Україною мають якіснішу трудову етику та історично краще пристосовані до ринку. До речі, найслабший розвиток із-поміж держав Східної Європи – у Болгарії, Сербії та Румунії, що є православними.
Вивчення того, як виник нинішній економічний відрив Польщі від України, може допомогти в розумінні теоретично можливих способів його усунення. Але практики, що реалізуються в одних країнах із високою ефективністю, можуть в інших країнах бути як успішними, так і неефективними, а часом і зовсім руйнівними.
Люди (а політичні та економічні експерти, нагадаю, до них належать) дуже часто судять про рішення на підставі їхнього остаточного результату замість того, щоб оцінювати якість рішень, враховуючи обставини того моменту, коли вони були ухвалені.
Усі вдалі економічні реформи були контекстуальними (проходили в конкретний час і в конкретних обставинах, які є неповторними) та етноцентричними (здійснювалися з врахуванням сильних і слабких сторін націй тих країн, де проводилися реформи). Це варто пам’ятати, коли на підставі прикладів інших країн пропагуються або ухвалюються ті чи інші рішення, що впливають на економіку України.
Програми наслідування успішним економікам навряд чи дадуть позитивний результат, оскільки початкові умови розвитку економік у цих країнах та Україні дуже різні. А також через кардинальні відмінності соціокультурних особливостей народів.
Насамкінець про ще одну важливу річ – якість політичних лідерів. Коли в Польщі проводив реформи Лешек Бальцерович, Україною керували провінційні радянські бюрократи, що було природно для нашої держави у той час. У результаті, коли керівний вплив КПРС припинився, з 1990 до 2000 року включно економіка України деградувала, хоч і не так сильно, як могла, якби в той період кон’юнктура світових сировинних ринків була зовсім слабкою.
Окрім того, навіть якщо окремі реформи в нас і починалися, вони рідко ставали системними. Деякі з них фактично симулювалися без реального наміру втілити їх у життя. У цьому також полягає відмінність від Польщі, де трансформації були послідовними і якими б болісними не здавалися на початку, польська влада їх усе ж доводила до кінця.