Програми урядів за 35 років економіки України: від фінансової стабілізації до… фінансової стабілізації

За 35 років незалежності Україна пережила зміну двох десятків урядів – уряд Сергія Корецького загалом вже 21-й. Деякі Кабінети Міністрів працювали по кілька років з майже незмінним складом, інші протрималися не більше року.

Перший Кабмін незалежної України під керівництвом Вітольда Фокіна у 1991-1992 роках зіткнувся з наслідками розпаду СРСР – стрімким падінням виробництва, гіперінфляцією, кризою неплатежів та загрозою дефолту. Після стабілізації української економіки до кінця 1990-х та періоду її активного зростання до другої половини 2000-х, у 2008–2009 роках країна увійшла до фази світової фінансової кризи, з впливом якої розбирався уряд Юлії Тимошенко.

Найбільшим масштаб викликів став після 2014 року – з початком російсько-української війни. Окупація частини території України вимагали від Кабміну Арсенія Яценюка жорстких заходів щодо стабілізації економіки та недопущення розбалансування державних фінансів. А згодом урядам під керівництвом Володимира Гройсмана та Олексія Гончарука вже доводилося шукати джерела зростання та способи прискорення реформ.

Але найбільшим випробуванням для Кабміну Дениса Шмигаля, каденція якого тривала понад п'ять років, став спочатку період пандемії COVID-19, а потім –повномасштабне російське вторгнення у 2022 році. Ці події змістили фокус економічної політики у бік збереження макростабільності, підтримки бізнесу, залучення зовнішнього фінансування, поточного відновлення критичної інфраструктури. Водночас Україні потрібно реалізовувати структурні реформи для європейської інтеграції, можливості збільшення інвестицій та створення умов для майбутнього післявоєнного зростання. Ці пункти залишаються серед головних завдань для нового Кабміну Сергія Корецького.

Mind розібрав, як за 35 років змінювалися пріоритети українських урядів – від перших спроб збудувати ринкову економіку та провести реформи до управління країною в умовах повномасштабної війни.

---

Основні макропоказники економіки України за останній повний рік перед початком роботи нового Кабміну

(період – від початку російсько-української війни, 2013 рік – останній мирний рік перед війною)

Індикатори	2013 рік	2015 рік	2018 рік	2019 рік	2024 рік	2025 рік
Прем'єр-міністр	Арсеній Яценюк (2014-2016)	Володимир Гройсман (2016-2019)	Олексій Гончарук (2019-2020)	Денис Шмигаль (2020-2025)	Юлія Свириденко (2025-2026)	Сергій Корецький (2026-?)
Річний темп реального ВВП, %	0	-9,8	3,3	3,2	2,9	1,8
Номінальний ВВП, $ млрд	183,3	90,6	130,8	153,8	190,7	214,2
ВВП на душу населення, $	4030,3	2115,4	3095,1	3659,8	5389,5	5866
Інфляція (грудень до грудня), %	0,5	43,3	9,8	4,1	12	8
Курс гривні до $ (на кінець року)	8 грн/$	24 грн/$	27,7 грн/$	23,3 грн/$	42 грн/$	42,4 грн/$
Міжнародні резерви, $ млрд	20,4	13,3	20,8	25,3	43,8	57,3
Держборг, % ВВП	39,9	72,3	59,9	54,6	87,1	99,6
Експорт товарів, $ млрд	63,3	38,1	47,4	50,2	41,6	40,4
Іноземні інвестиції, $ млрд	2,8	4,3	2,9	5,2	3,3	2,5

Джерела: Держстат, НБУ, Мінфін, МВФ, Світовий банк, інші офіційні та відкриті дані. Показники в джерелах можуть відрізнятися внаслідок відмінностей у методиці розрахунку та статистичних коригувань

Перші роки незалежності відзначились періодом глибокої кризи. Після розпаду СРСР Україна втратила звичні господарські зв'язки, а спроби одночасно утримати виробництво та фінансувати державні витрати за рахунок грошової емісії призвели до гіперінфляції. У 1992-1994 роках зростання цін обчислювалося сотнями та тисячами відсотків – у 1993 році було зафіксовано пік інфляції на рівні близько 10200%, а реальний ВВП за три роки скоротився майже на 50%. Зокрема, лише за 1994 рік падіння ВВП становило майже 23%.

У цей період змінилося три уряди. З серпня 1991 року до жовтня 1992 року Кабмін очолював Вітольд Фокін, після нього до вересня 1993 року – Леонід Кучма. Потім до червня 1994 року обов'язки прем'єр-міністра виконував Юхим Звягільський, а у червні того ж року постійним прем'єром став Віталій Масол, який залишався на цій посаді до початку 1995 року. Робота цих урядів мала переважно антикризовий характер і була зосереджена на збереженні керованості економіки, переході до ринкових механізмів та створення базових інститутів незалежної фінансової системи.

Зокрема, було запущено перші етапи приватизації та лібералізації цін, сформовано основи власної банківської та податкової систем, запроваджено український карбованець як тимчасову національну валюту. Уряди Фокіна, Кучми та Масола не мали власної програми діяльності, вони спиралися на надзвичайні декретні повноваження та президентсько-парламентські документи.

Перші ознаки макроекономічної стабілізації країни почали проявлятися лише у другій половині 1990-х. Період відрізнявся підвищеною політичною нестабільністю: за ці роки в Україні змінилося чотири уряди. У березні 1995 року Кабмін очолив Євген Марчук (до червня він залишався виконувачем обов'язків прем'єра), у травні 1996 року його наступником став Павло Лазаренко, у липні 1997 року прем'єрське крісло зайняв Валерій Пустовойтенко, а у грудні 1999 року керівництво Кабміном перейшло Віктору Ющенку.

Усі уряди просували власні економічні програми. Кабмін Євгена Марчука у 1995 році підготував програму стабілізації та структурних реформ, але парламент її так і не затвердив. Програма уряду Павла Лазаренка у 1996 році була загалом схвалена Верховною Радою: вона була спрямована на відновлення виробництва, зниження інфляції та скорочення бюджетного дефіциту, зменшення податкового тиску, залучення інвестицій.

Програма, розроблена Кабміном Валерія Пустовойтенка 1998 у року, так і не була затверджена парламентом. Уряд Віктора Ющенко розробив програму «Реформи заради добробуту», яку Рада підтримала у квітні 2000 року. Вона передбачала фінансову стабілізацію, податкову реформу, дерегуляцію бізнесу, розширення приватизації та створення умов для економічного зростання.

Незважаючи на турбулентність у виконавчій владі, економічна ситуація в країні поступово покращувалась. Темпи падіння ВВП з 12,2% у 1995 році до 1999 року сповільнилося до 0,2%, рівень інфляції після 500% у 1994 році, у 1995-1999 роках зменшився до двозначної цифри. У 1996 році було проведено грошову реформу та введено національну валюту – гривню (якій у вересні виповнюється 30 років).

Прискорилася приватизація: у 1995 році було продано приватним власникам близько 1,3 тис. великих та середніх підприємств, у 1996 році – ще майже 2 тис. Також у 1996 році уряду вдалося скоротити до 3,2% ВВП дефіцит держбюджету – це мінімальний рівень з моменту проголошення незалежності.

У результаті реальний ВВП України у 1998 році впав приблизно на 2%, а міжнародні резерви Національного банку (НБУ) до кінця року опустилися нижче за $1 млрд.

На тлі відтоку капіталу та девальвації гривні Україна опинилася на межі дефолту і була змушена домовлятися про фінансову підтримку з МВФ. У вересні 1998 року фонд схвалив для України трирічну програму на $2,23 млрд, паралельно було проведено реструктуризацію короткострокових зобов'язань перед внутрішніми та зовнішніми кредиторами.

Справжній економічний підйом в Україні почався у 2000-х. Зокрема, у 2000 році ВВП збільшився на 5,9%, у 2001-му – на 8,8%, а у 2003-2004 роках – на 9,5% та 11,8% відповідно. У 2001-2007 роках економіка зростала в середньому приблизно на 7,5% щорічно.

У цей час зміна складу уряду теж відбувалася досить часто. Після звільнення Віктора Ющенка з посади прем'єр-міністра, з травня 2001 року головою Кабміну був Анатолій Кінах, у листопаді 2002 року його змінив Віктор Янукович, з грудня 2004 року до серпня 2006 року тимчасово виконуючими обов'язки прем’єра були Микола Азаров, Юлія Тимошенко та Юрій Єхануров, у серпні 2006 року на посаду прем'єр-міністра повернувся Янукович, який керував урядом до грудня 2007 року, після чого прем'єрське крісло знову дісталося Тимошенко.

Кабмін Кінаха робив ставку на розвиток підприємництва та підвищення бізнес-активності, оздоровлення фінансів підприємств та структурні зміни в економіці. Програма уряду Януковича, ухвалена у 2002 році, передбачала зміни в оподаткуванні, скорочення заборгованості з відшкодування ПДВ, збільшення обсягів приватизації та підвищення інвестиційної привабливості.

Після Помаранчевої революції уряд Тимошенко затвердив програму «Назустріч людям», яку в лютому 2005 року схвалила Верховна Рада. Загалом ця програма багато в чому повторювала ідеї минулих складів уряду: зниження фіскального навантаження, покращення інвестиційного клімату, розвиток конкуренції та активна участь держави у забезпеченні зростання реального сектору.

Підвищення світових цін на сталь, розширення експорту української продукції на зовнішні ринки, збільшення притоку інвестицій та внутрішнього споживання створили умови для одного із найтриваліших періодів зростання за часи незалежності. Тільки у 2005-2007 роках експорт товарів зріс з $35 млрд до майже $50 млрд, а приплив прямих іноземних інвестицій у 2007 році сягнув 5,6% ВВП.

Україна залишалася сильно залежною від експорту товарів з низькою доданою вартістю – насамперед сільгосппродукції та металів, а дешеве зовнішнє фінансування хоч і стимулювало швидке зростання внутрішнього кредитування та імпорту, але призвело до накопичення серйозних дисбалансів в економіці, які проявили себе після початку світової фінансової кризи восени 2008 року.

Розбиратися з кризою спочатку довелося уряду Юлії Тимошенко, яка обіймала посаду прем'єр-міністра до березня 2010 року, а потім – Миколі Азарову, який був прем'єром до січня 2014 року.

Різке падіння світового попиту та цін на метал, на який припадало близько 40% закордонних товарних поставок України, призвело до того, що фізичні обсяги українського експорту з третього кварталу 2008 року до другого кварталу 2009 року скоротилися майже на 40%. Хоча за результатами 2008 року Україна ще встигла експортувати товарів на рекордні тоді $67 млрд.

Водночас наростали серйозні проблеми у фінансовому секторі. На тлі зростання попиту на валюту девальвація тільки за четвертий квартал 2008 року склала приблизно 60% – курс зріс з 5 грн/$ до 8 грн/$, а проблеми з ліквідністю та відтоком депозитів стали загрожувати стабільності банківської системи. У результаті державі довелося рятувати великі банки від банкрутства. Зокрема, у 2009 році на докапіталізацію Родовід Банку, Укргазбанку та банку «Київ» загалом було витрачено 15,1 млрд грн.

Відтак Кабмін Тимошенко зосередився насамперед на стабілізації банківської системи (саме цей склад уряду проводив масштабну докапіталізацію банків), на стримуванні девальвації та виконанні умов програми МВФ. При цьому спроби перейти від антикризового управління до структурних реформ виявилися неуспішними, а виконання умов програми МВФ фактично застопорилося.

Кабмін Азарова (з 2010 року) намагався проводити реформування фіскального законодавства, дерегуляцію бізнесу та реструктуризацію державних фінансів. Але значна частина цих змін не призвела до трансформації економіки.

Спочатку, у 2010-2011 роках, з'явилися передумови для відновлення економіки – ВВП зріс на 4,1% та 5,4% відповідно. Але тут треба врахувати низьку порівняльну базу через обвал економіки в попередній кризовий період та відновлення сприятливої зовнішньої кон'юнктури. Більше того, вже у 2012 році зростання практично зупинилося і склало всього 0,2%, а у 2013 році – 0%. Експорт у 2013 році, після рекордних $68-69 млрд, знизився до $63,3 млрд.

Уряду Азарова також не вдалося довести до кінця найбільш чутливі ініціативи – підвищити газові тарифи, скоротити дефіцит НАК «Нафтогаз», зменшити бюджетний дефіцит за рахунок обмеження державних витрат та зменшити зростання державного боргу. МВФ тоді також відзначав слабку якість державного управління та несприятливий бізнес-клімат – у рейтингу Doing Business в 2013 році Україна посіла лише 137-е місце зі 185 країн.

Кабінет Міністрів Арсенія Яценюка був сформований наприкінці лютого 2014 року після втечі Януковича та уряду Азарова через протистояння на Євромайдані та в умовах повного перезавантаження вертикалі влади. Новому уряду доводилося вибудовувати свою економічну політику зважаючи на стрімке погіршення ключових макропоказників на тлі анексії Криму та гібридної окупації росією частини Донбасу.

Ситуація ще більше погіршилася після анексії Криму та початку бойових дій на Донбасі: у 2014 році ВВП скоротився на 6,6%, у 2015-му – ще на 9,8%, інфляція досягла 24,9% та 43,3% відповідно. Гривня за ці два роки знецінилася приблизно втричі: середньорічний курс зріс з 7,99 грн/$ у 2013 році до 11,89 грн/$ у 2014-му та 21,84 грн/$ у 2015-му, а державний борг до кінця 2015 року перевищив 70% ВВП.

Відповіддю уряду стала програма, в основі якої були фіскальна стабілізація та повернення доступу до зовнішнього фінансування через поновлення співпраці з МВФ. Саме тому багато параметрів програми Кабміну були прив'язані до зобов'язань перед фондом. Зокрема, мова йшла про поступовий перехід до гнучкого валютного курсу, скорочення бюджетного дефіциту, оздоровлення банківської системи, підвищення енергетичних тарифів, а також дерегуляцію, реформи у сфері податкового адміністрування та держзакупівель, покращення умов роботи бізнесу.

Програму уряду Яценюка перехідного періоду Верховна Рада схвалила у лютому 2014 року, а вже у квітні МВФ погодив новий дворічний кредит на $17 млрд. Нова програма була прийнята наприкінці 2014 року після спочатку президентських виборів (обрано Петра Порошенка), а потім парламентських виборів та підписання коаліційної угоди (в результаті Революції Гідності Україна відновила парламентсько-президентську форму правління).

Кабміну вдалося зупинити економічний обвал і відновити макроекономічну рівновагу. У 2016 році ВВП зріс на 2,3%, бюджетний дефіцит (з урахуванням збитків «Нафтогазу») зменшився з 10% ВВП у 2014 році до 2,3% у 2016-му, а міжнародні резерви НБУ зросли на 17% до $15,5 млрд. Тут теж треба врахувати низьку порівняльну базу попереднього періоду, але з поправкою, що це все відбувалось в умовах російсько-української війни.

У квітні 2016 року, коли найгостріша фаза кризи вже була пройдена, Кабінет Міністрів очолив прем'єр-міністр Володимир Гройсман.

Завдання нового уряду полягало в закріпленні тих результатів, яких зміг досягти попередній склад Кабміну, і в переході до сталого економічного зростання. Тоді ж, у квітні 2016 року, Верховна Рада схвалила програму діяльності уряду, яка була орієнтована на виконання Угоди про асоціацію з ЄС та коаліційну угоду. Економічними пріоритетами стали децентралізація податкових надходжень, демонополізація ринків, дерегуляція, податкова реформа, приватизація, підтримка малого та середнього бізнесу.

Зокрема, уряд планував посилити антимонопольний контроль та створити більш рівні умови конкуренції; перерозподілити податкові надходження між центром та регіонами (до місцевих бюджетів, наприклад, перераховувалося 60% ПДФО, 100% єдиного податку та податку на майно); зняти адміністративні бар'єри та розширити доступ бізнесу до фінансування.

У 2016-2019 роках макроекономічні показники помітно покращились, проте це навряд чи можна вважати виключно результатом політики Кабміну. Свою роль відіграли збільшення експорту, стабілізація банківської системи та валютного ринку, приплив зовнішнього фінансування і поступове відновлення внутрішнього споживання.

Незважаючи на відновлення, економіка до кінця каденції Гройсмана (серпень 2019 року) так і не досягла довоєнного рівня: номінальний ВВП хоч і зріс з $93 млрд у 2016 році до $154 млрд у 2019-му, але це все одно було менше, ніж у 2011–2013 роках, коли ВВП складав $160-180 млрд. Але тут також треба робити поправку на втрату Україною частини територій – тобто виробничих активів та сільськогосподарських земель.

І у цьому випадку реалізація структурної частини програми Кабміну була досить слабкою. За три з лишком роки уряду так і не вдалося провести повноцінну приватизацію великих держпідприємств: спроби продати низку об'єктів (зокрема, Одеський припортовий завод та Центренерго) неодноразово переносилися через відсутність покупців або проблеми з підготовкою активів. Не було завершено і земельну реформу – мораторій на продаж сільгоспугідь продовжував діяти до 2021 року.

МВФ також вже традиційно вказував на обмежений прогрес у реформуванні держпідприємств (ліквідація непрацюючих та збиткових держкомпаній, впровадження незалежного корпоративного управління), боротьбі з корупцією та поліпшенні інвестиційного клімату: приплив іноземних інвестицій в Україну у 2016–2018 роках становив $2-3 млрд щорічно, що кратно менше, ніж у 2007–2008 роках.

Кабмін Олексія Гончарука було сформовано у серпні 2019 року після президентських (обрано Володимира Зеленського) та парламентських виборів (сформована монобільшість, відтак рішення концентруються у однієї політичної сили). Новий уряд прийшов з помітно більш амбітними і технократичними пріоритетами.

Програма уряду, яку Верховна Рада схвалила у жовтні 2019 року, ставила своєю основною метою за п'ять років досягти зростання ВВП на 40%, створити 1 млн робочих місць та залучити $50 млрд прямих іноземних інвестицій. Серед ключових напрямів роботи Кабміну було визначено масштабну приватизацію, земельну реформу, розвиток концесій та державно-приватного партнерства, дерегуляцію, залучення інвестицій, реформу держпідприємств та великі інфраструктурні проєкти.

За досить коротку каденцію цього складу Кабміну, який парламент розпустив у березні 2020 року, було внесено законопроєкт про відкриття ринку сільгоспземлі, розпочалася підготовка великої приватизації. Також проводилися заходи боротьби з тіньовим бізнесом – було закрито близько 500 нелегальних АЗС і понад 5 тис. підпільних гральних закладів, а також була спроба очистити від корупції податкові та митні органи та перетворити їх з каральних структур на сервісні.

Але реалізувати свою програму в повному обсязі уряд не встиг, оскільки наступному Кабміну довелося кардинально змінювати економічні пріоритети через пандемію COVID-19. І хоча уряд Гончарука встиг запустити низку змін, він не отримав достатньо часу, щоб довести, чи здатна ліберальніша економічна політика дійсно забезпечити стале зростання країни.

Денис Шмигаль очолив уряд у березні 2020 року, практично одночасно з початком епідемії коронавірусу. Тому його програма досить швидко зіткнулася з кризою, яка під час її підготовки ще не проявила себе повною мірою. У ній Кабмін робив ставку на модернізацію економіки, розвиток промисловості та інфраструктури, залучення інвестицій, підтримку підприємництва, приватизації, реформу державного сектору, а також на продовження євроінтеграції.

Загалом пандемія змусила уряд змістити акценти. Держава збільшила витрати на підтримку бізнесу та населення, медицину та антикризові заходи. У 2020 році було створено Фонд боротьби з COVID-19 обсягом до 80,9 млрд грн, з яких влада фактично використала 66,5 млрд грн. Причому із цієї суми близько 26 млрд грн було спрямовано на ремонт доріг.

Низка дій уряду виглядали спірно з точки зору ефективності та доцільності, як, наприклад, карантин та пов'язані з ним обмеження для бізнесу. Економіка, після падіння у 2020 році на 4%, у 2021 році зросла на 3,4%, тобто не змогла відновитись до «доковідного» рівня. При цьому інфляція з 5% прискорилася до 10%, що було пов'язано з глобальним подорожчанням енергоносіїв, продовольства та логістики внаслідок пандемії.

З позитиву – рівень безробіття знизився з 9,5% у 2020 році до 9,1% у 2021 році, а державний борг скоротився приблизно з 58% до 49% ВВП. А плани по експорту вдалось перевиконати – в 2021 році він досяг $68,1 млрд проти $49 млрд у попередньому році. Це майже рівень 2011-2012 років, що лишній раз свідчить про залежність України від кон’юнктури на сировинну продукцію на світовому ринку. Досягнути таких показників вдалось завдяки одночасно кільком факторам: післяковідне відновлення попиту, високі цін на метали та агропродукцію, рекордний врожай зернових та олійних культур у 2021 році (близько 107 млн т).

Зрозуміло, що після повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року Кабміну Шмигаля довелося повністю змінити економічну повістку. Основною метою стало вже не прискорення зростання та не проведення структурних реформ, а збереження функціонування економіки в умовах війни: фінансування оборони та соціальних зобов'язань, підтримка критичної інфраструктури, утримання банківської та фінансової системи, а головне – залучення зовнішньої підтримки. У 2022-2024 роках Україна отримала майже $116 млрд від зарубіжних партнерів та донорів – США, Євросоюзу, МВФ та інших міжнародних інституцій.

У 2022–2024 роках у планах уряду дедалі більше місця займали відновлення зруйнованої інфраструктури, залучення приватних інвестицій, європейська інтеграція, реформування державних підприємств, розвиток оборонно-промислового комплексу (ОПК/ВПК) та енергетична стійкість. Причому масштаб завдань постійно зростав: за підрахунками Світового банку, ЄС та ООН, до кінця 2024 року прямі збитки від війни досягли $176 млрд, а потреби у відновленні та реконструкції на наступні десять років оцінювались у $524 млрд.

Втім, міряти Кабмін Шмигаля за критеріями мирного часу було б некоректно. В умовах війни головним результатом стало збереження функціонування економіки та фінансової системи.

У липні 2025 року пост прем'єр-міністра обійняла Юлія Свириденко, яка до цього була головою Мінекономіки. Цьому складу Кабміну дісталася економіка, яка вже встигла частково адаптуватися до викликів та ризиків воєнного часу.

Ключовими завданнями нового уряду стали збереження макрофінансової стійкості та одночасно створення умов для повоєнного відновлення та зростання. Сама Свириденко називала пріоритетами комплексну підтримку бізнесу та дерегуляцію, прискорення великої приватизації, розширення внутрішнього виробництва та розвиток оборонно-промислового комплексу.

У серпні 2025 року уряд представив програму дій на 2025–2026 роки, побудовану навколо чотирьох напрямків – безпека, економіка, людський капітал та відновлення. Економічний блок передбачав залучення понад 5 млрд євро міжнародних інвестицій в інфраструктурні та промислові проекти, 10 млрд грн держпідтримки на розвиток промисловості та індустріальних парків, 55 млрд грн фінансування бізнесу в рамках програми «Зроблено в Україні» та понад 12 млрд грн доходів від приватизації. Окремо уряд пообіцяв запровадити п'ятирічний мораторій на перевірки бізнесу та позбавити його необґрунтованого тиску з боку правоохоронних органів.

Таким чином, в економічній моделі було зроблено акцент на використання війни як стимулу для розвитку власного виробництва, оборонної промисловості, приватних інвестицій та експорту продукції з високою доданою вартістю.

Макроекономічні показники переважно залишалися стійкими, хоча темпи зростання сповільнилися. У 2025 році реальний ВВП зріс всього на 1,8% після 3,2% у 2024-му, а рівень інфляції до кінця року скоротився до 8% проти 12% роком раніше. Міжнародні резерви НБУ за рік зросли більш ніж на 30% – до рекордних $57,3 млрд, що безпосередньо пов'язано зі збільшенням обсягів зовнішнього фінансування, яке в 2025 році досягло $52,4 млрд і стало наймасштабнішим з 2022 року.

Після чергового перезавантаження уряду, крісло прем'єр-міністра у липні 2026 року зайняв екс-голова «Нафтогазу» Сергій Корецький. Він отримав повноваження у той момент, коли українська економіка хоч і зберігає стійкість, але практично вичерпала можливості для зростання в умовах війни.

Прогноз ВВП на 2026 рік обмежений діапазоном 1-2%, дефіцит держбюджету складе близько 21%, інфляція очікується на позначці близько 10%, а рівень держборгу зросте до 112% ВВП.

При цьому система держфінансів не втрачає опору переважно завдяки збереженню міжнародного фінансування – у 2026 році воно очікується в обсязі $53-54 млрд, хоча фактичне отримання коштів залежить від того, як Україна виконуватиме вимоги ключових донорів – ЄС та МВФ.

Програма уряду Корецького, яка надійшла в парламент в середині серпня, розрахована до кінця 2027 року та фактично намагається поєднати три завдання: мобілізацію внутрішніх ресурсів для підтримки економіки, збереження макрофінансового балансу та підготовку до повоєнного зростання.

Окремий акцент зроблено на оборонній промисловості: програма передбачає закупівлю озброєнь за рахунок кредитів ЄС на 60 млрд євро, причому щонайменше половину цієї продукції має виробити український ВПК. Також уряд планує відремонтувати 8 ГВт генеруючих потужностей, і ввести до кінця 2026 року не менше 800 МВт розподіленої газової генерації.

Але поки що це тільки плани, а не результати. В умовах затяжної війни, браку робочої сили, величезного бюджетного дефіциту та залежності від міжнародних партнерів простір для самостійної економічної політики в уряду залишається вузьким. Крім того, стримуючими факторами залишаються високий рівень тіньової економіки (до 30-40% ВВП), збитковість багатьох державних підприємств, обмежені внутрішні ресурси для фінансування розвитку та недостатньо ефективне управління державними інвестиціями.

Саме те, наскільки новому Кабміну та прем'єр-міністру вдасться впоратися з цими проблемами, перетворивши військові витрати та зовнішню підтримку на джерела сталого зростання, багато в чому визначить економічну траєкторію України найближчими роками.

Ключові цілі Програми діяльності нового Кабінету Міністрів (2026-2027 рр.)

Стратегічний напрям	Мета/Показник	Строки
Оборонний сектор	закупівля озброєння та військової техніки на 60 млрд євро	2026-2027 роки
Інвестиції	формування переліку проєктів для відновлення на $50 млрд	2027 рік
Приватизація	активізація продажу стратегічних підприємств та санкційних активів	2027 рік
Енергетична стабільність	відновлення 8 ГВт генерації ТЕЦ, ТЕС, ГЕС, АЕС; введення до 800 МВт розподіленої газової генерації	2026 рік
Євроінтеграція	відкриття всіх переговорних кластерів з ЄС	2026-2027 роки
Митне законодавство	запровадження митних стандартів ЄС	2026-2027 роки
Банківський сектор	підготовка до продажу Сенс Банку та Укргазбанку	2026-2027 роки
Держбюджет	збільшення податкових надходжень на 15% та 20%	2026-2027 роки
Міжнародне фінансування	залучення $49 млрд та $52 млрд від партнерів і донорів	2026-2027 роки
Зовнішня торгівля	зростання агроекспорту на $4 млрд (+18% до 2025 року)	2026 рік

Проєкт програми, зареєстрований в парламенті під №15521