Класична схема ухилення від боргів у бізнесі виглядає просто. Боржник доводить компанію до банкрутства, виходить із засновників, переписує власне майно на дружину та чекає, поки кредитор втомиться. І дійсно, часто подібні справи в суді зупиняються на тому, щоб визначити персональний борг власника компанії перед банкрутом, притягнути його до відповідальності, а до реального повернення коштів не доходить.
Як зламати цю модель, знайти та повернути активи, які боржник намагався вивести з-під стягнення, Mind розповіли Олексій Гловацький, cтарший юрист Asters, та Володимир Цеберський, молодший юрист Asters.
Субсидіарна відповідальність у банкрутстві означає, що за борги збанкрутілої компанії перед кредиторами особистим майном відповідає її власник або керівник. Працює це правило тоді, коли саме його дії довели бізнес до неплатоспроможності.
По суті суд знімає захист обмеженої відповідальності та дозволяє кредитору йти прямо до гаманця бенефіціара. Для бізнесу це означає, що ховатися за вивіскою товариства з обмеженою відповідальністю більше не виходить автоматично.
Фраудаторний правочин – це укладена боржником угода, головна мета якої полягає у виведенні активів із-під майбутнього стягнення. Класичні приклади є однаковими по всій країні. Власник дарує квартиру дружині після отримання великої претензії або продає нерухомість пов’язаній компанії за символічну ціну напередодні банкрутства.
Суд оцінює такі угоди не за формою, а за реальною метою сторін. Якщо економічного сенсу в угоді немає, а кредитор унаслідок неї втрачає шанс отримати свої гроші, правочин визнається недійсним і майно повертається в ліквідаційну масу.
Багато підприємців та їхніх юридичних радників сприймають субсидіарну відповідальність як універсальний ключ до грошей боржника. Якщо суд встановив, що власник довів компанію до банкрутства, він особисто заплатить за борги.
На практиці між судовим рішенням і реальними грошима стоїть ще один бар’єр у вигляді відсутності особистого майна відповідача.
У справі № 916/3130/21, де наша команда представляла інтереси кредитора, Південно-західний апеляційний господарський суд поклав на засновника субсидіарну відповідальність, а Верховний Суд цю позицію підтримав. Реальна заборгованість перевищувала 14 млн грн.
Виконавче провадження не дало жодного результату, тому були додатково перевірені державні реєстри і встановлені цікаві обставини: засновник встиг подарувати нерухомість дружині й доньці після того, як виконав низку дій із доведення компанії до банкрутства. Зрештою окремими постановами той самий апеляційний суд визнав договори дарування фраудаторними та повернув майно в ліквідаційну масу. Касаційні скарги сторона боржника після цього вже не подавала.
Для бізнесу цей результат означає одну просту річ. Перемога по субсидіарній відповідальності визначила персональний борг бенефіціара (власника бізнесу) перед банкрутом. Оскарження подальших правочинів повернуло активи, переписані на родичів, і створило джерело для реального стягнення.
Проте багато юристів зупиняється на першому кроці та не доводить справу до реального задоволення вимог кредитора.
Описаний сценарій типовий для українського бізнесу останніх років. Постачальник відвантажує товар або надає послугу контрагенту, той не платить, накопичує заборгованість, отримує претензію й починає кроки на зачистку. Засновник і директор виходять із товариства, передають частку підставній особі, паралельно укладаються невигідні угоди з пов’язаними компаніями, штучно зростає кредиторська заборгованість перед своїми компаніями.
За кілька місяців боржник потрапляє в банкрутство з порожнім балансом, а особисті активи бенефіціара вже давно переписані на родину.
Грамотний бенефіціар розуміє ризик субсидіарної відповідальності не гірше за юристів кредитора. Тому паралельно з розмиванням компанії він піклується наперед про безпеку власного майна. Переоформлює нерухомість на дружину, дітей, батьків або пов’язану юридичну особу. Робить це через дарування або через продаж за символічну ціну.
Формально вся ця конструкція є цілком законною. Правочин укладено, право зареєстровано, всі податки своєчасно сплачено. Кредитор отримує виконавчий документ, а виконавець лише розводить руками і повертає його без виконання.
Саме тут починає працювати другий інструмент у вигляді визнання таких правочинів фраудаторними. Підставою слугують положення Цивільного кодексу України, що забороняють зловживати правом, а також позиції Верховного Суду, які надали цьому інституту чітке процесуальне наповнення.
У вже згаданій вище справі №916/3130/21 суд оцінив поведінку відповідача в часі та подивився на загальну картину дій бенефіціара одночасно щодо бізнесу й особистих активах.
Велика палата Верховного Суду в інших справах сформулювала загальне правило, за яким будь-який правочин, після якого боржник перестає бути платоспроможним у період існування боргу, презюмується сумнівним. Тягар доведення розумної економічної мети угоди перекладається на боржника.
Тож, якщо власник не пояснив, навіщо подарував квартиру дружині саме тоді, коли отримав претензію на 14 млн, суд має право визнати угоду недійсною.
Відлік моменту виникнення шкоди прив’язується до самої дії відповідача, а не до дати, коли суд її формально констатував. Завдяки цьому фраудаторні правочини, укладені задовго до судового спору, теж потрапляють у поле атаки кредитора.
Технічно процес також побудовано зручно для кредитора. Позови про визнання правочинів фраудаторними подаються від імені банкрута через ліквідатора. Відповідачами стають засновник або керівник і набувачі майна. Спір розглядається в межах справи про банкрутство. Тому весь сюжет від доведення до банкрутства до повернення особистих активів концентрується в одному провадженні. Суд уже знає матеріали та встановлені обставини, що суттєво пришвидшує рух справи і знижує витрати клієнта.
Вдалий підхід для задоволення вимог кредитора врешті-решт тримається на трьох складових одночасно:
Без однієї з цих складових стратегія перестає працювати на результат.
Коли потрібно діяти? Як тільки контрагент перестає платити і паралельно змінює директорів, перереєстровує частки, починає сумнівні операції – це сигнал не для переговорів, а для збору доказів. Кожна така дія згодом ляже в основу заяви про субсидіарну відповідальність, тому її треба ретельно фіксувати із самого початку. Сюди входять листування, акти звірки, виписки з реєстрів, аналіз публічних даних про пов’язаних осіб бенефіціара.
Що раніше кредитор починає працювати з юристами відповідного профілю, то більше шансів повернути реальні гроші наприкінці шляху.
На сьогодні субсидіарна відповідальність перестала бути лише способом отримати ще одне судове рішення. У поєднанні з оскарженням фраудаторних правочинів вона стає інструментом реального повернення коштів.
Саме тому зараз питання полягає вже не в тому, чи можна притягнути бенефіціара до відповідальності, а в тому, щоб знайти й повернути активи, які він намагався вивести з-під стягнення.