Уже другий рік в Україні діє процедура превентивної реструктуризації – інструмент, який мав навчити бізнес домовлятися з кредиторами до дефолту, а не після. Проте з моменту впровадження, з 1 січня 2025 року, ним скористалися всього близько 15 компаній (і це на тлі 780 банкрутств лише за минулий рік).
Така динаміка – не провал інструмента, це діагноз ринку, який звик приходити за юридичною допомогою вже після дефолту, і рахунок за цю звичку зростає. Адже нові правила гри та спрощені суди скасували можливість тягнути час і ховати активи.
Деокладно про механізм превентивної реструктуризації, чому шість місяців на неї – це не обмеження, а жорсткий фільтр для життєздатних компаній і про те, як скористатися цим інструментом, Mind розповів Валентин Гвоздій, адвокат, партнер-засновник юридичної фірми GOLAW.
До 2025 року компанія, якій бракувало грошей на борги, мала два шляхи. Перший – банкрутство: публічна судова процедура, у якій керівництво втрачає контроль над бізнесом, а майно здебільшого розпродають. Другий – досудова санація, передбачена Кодексом України з процедур банкрутства 2019 року.
За шість років, з 2019-го по 2025-й, господарські суди прийняли до розгляду 29 заяв про затвердження плану досудової санації і затвердили лише вісім планів (дані оприлюднив один із розробників нового закону в лютому 2026 року). Один-два врятовані бізнеси на рік на всю країну – навіть попри те, що Верховний Суд у 2025 році відзначив зростання інтересу до досудової санації. Решта – неформальні домовленості з банками, що трималися на добрій волі сторін.
Закон № 3985-IX, ухвалений 19 вересня 2024 року й чинний з 1 січня 2025 року, доповнив кодекс окремою книгою «Превентивна реструктуризація». Це імплементація Директиви (ЄС) 2019/1023, за якою країни Євросоюзу перебудовували своє законодавство про неплатоспроможність, і одна з вимог Ukraine Facility.
Задум простий: дати життєздатному бізнесу можливість домовитися з кредиторами під захистом суду ще до неплатоспроможності – коли компанія працює і платить зарплати, але бачить, що протягом наступних 12 місяців не зможе обслуговувати борги.
Контроль. На відміну від банкрутства, керівництво не відстороняють, а арбітражний керуючий (тут він називається адміністратором) наглядає і дає висновок щодо плану, але бізнесом не керує.
Захист. З відкриттям процедури ніхто не може відкрити справу про банкрутство компанії, зупиняється нарахування штрафів і пені, а на клопотання боржника суд може зупинити примусове стягнення та звернення стягнення на заставу.
Гарантії для угоди. Контрагенти не можуть розірвати договори лише через відкриття процедури, а нове фінансування під реструктуризацію в разі подальшого банкрутства погашається в першу чергу.
Обов’язковість результату. План, схвалений необхідною більшістю кредиторів і затверджений судом, стає обов’язковим і для тих, хто голосував проти. І все це без публічного тавра «банкрут» і за передбачувану ціну: винагорода адміністратора – від трьох мінімальних зарплат на місяць для малого бізнесу, до 15 – для великого, тобто від 26 тис. до 130 тис. грн.
Від бізнесу очікували одного: що він прийде рано. Слово «превентивна» в назві процедури не декоративне.
Цифри такі. У 2025 році, за даними Опендатабот, відкрито вісім справ про превентивну реструктуризацію щодо шести компаній. Станом на квітень 2026 року – дев'ять процедур і три затверджені плани; станом на липень, за даними Мін’юсту, дев'ять підприємств перебувають у процедурі, ще для шести – плани затверджено.
За той самий 2025 рік 780 компаній зайшли в судове банкрутство, а за перше півріччя 2026-го господарські суди відкрили ще 1250 проваджень (разом із фізичними особами).
Із 6107 справ, що перебували в судах у липні 2026 року, три чверті – на стадії ліквідації і лише 5% – на стадії санації, тобто спроби відновити платоспроможність.
Верховний Суд в аналізі роботи господарських судів за 2025 рік фіксує той самий тренд з іншого боку: справ і матеріалів, пов’язаних із банкрутством, у місцевих судах стало на 18,2% більше – 18,6 тис.
Співвідношення промовисте: на одну спробу домовитися до дефолту – десятки ліквідацій після нього. Але це не означає, що інструмент не працює. Кількість затверджених планів за один квартал подвоїлася, а за перший рік превентивна реструктуризація дала більше затверджених планів, ніж досудова санація давала в середньому за два.
Не спрацювало інше – очікування, що бізнес масово прийде до кредиторів заздалегідь. Причина – у самій конструкції процедури, і її треба розуміти до того, як нею користуватися.
Заходи захисту боржника діють не більше шести місяців і не продовжуються – так прямо написано в Кодексі. Заключне засідання суду призначають не раніше ніж через два і не пізніше ніж через шість місяців після відкриття процедури; якщо план не затверджено протягом 12 місяців, процедуру закривають. Ці строки закладено самою Директивою 2019/1023, яка свідомо обмежує захист боржника: процедура створена для життєздатного бізнесу з майже готовим планом, а не як притулок від стягнень.
Реструктуризація – це не одна розмова з банком. Це:
Для середньої компанії з десятком істотних кредиторів це 6–12 місяців роботи. Закон це розуміє: він передбачає спрощений порядок для боржника, який приходить із планом, уже схваленим кредиторами, а малому бізнесу дозволяє подати спочатку концепцію й лише протягом двох місяців – повний план.
Шести місяців захисту достатньо, щоб юридично оформити домовленості, досягнуті до подання заяви. Почати в цьому вікні з інвентаризації боргів означає вийти з-під захисту з недописаним планом.
Є і другий фільтр – критерій найкращих інтересів кредиторів: жоден кредитор не може отримати за планом менше, ніж отримав би в ліквідації. Це змінює логіку переговорів.
Боржник, який приходить із проханням про час, не має що запропонувати: кредиторський комітет 2026 року рахує ліквідаційний сценарій швидше, ніж боржник встигає закінчити презентацію. Боржник, який приносить план, у якому кредитор заробляє більше, ніж на ліквідації, отримує і час, і підписи.
У переговорах про реструктуризацію останніх двох років найчастіша помилка та сама: прохання про час замість пропозиції про вартість.
Тут потрібна передісторія. З дня відкриття провадження у справі про банкрутство за ст. 41 кодексу автоматично вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів: зупиняється примусове стягнення за виконавчими документами, не нараховуються неустойка і штрафи, боржник не погашає старі борги інакше, ніж за правилами кодексу. Мораторій діє до закриття справи. Саме ця норма роками робила банкрутство інструментом виграшу часу: боржник ініціював справу, а кожен спір у її межах – про розмір вимог, недійсність угод, майно – розглядали за загальними правилами, три-чотири місяці в першій інстанції з апеляціями. Справа тривала роками, мораторій – разом із нею.
Закон № 3249-IX від 13 липня 2023 року, чинний із 29 липня 2023 року на період воєнного стану та шість місяців після нього, цю арифметику зламав. Мораторію він не встановлював і не скасовував – він перевів спори в межах справи про банкрутство на спрощене провадження зі строком до двох місяців.
Таких спорів багато: за даними Верховного Суду, у 2025 році господарські суди розглянули 4700 позовних спорів у межах справ про банкрутство – у півтора раза більше, ніж роком раніше, з присудженими до стягнення 25,9 млрд грн. Той самий мораторій тепер виграє боржникові тижні, а не квартали: справа швидше доходить до ліквідації.
А ліквідація – це фіксація втрат. Ось що я маю на увазі. До моменту, коли компанія опиняється в банкрутстві, вартість уже зруйнована: клієнти пішли, ключові працівники звільнилися, обладнання застаріло або вивезене, а майно на аукціоні продають зі знижкою. Суд не створює вартість – він розподіляє те, що лишилося, між кредиторами за чергами.
Статистика це підтверджує. За даними Опендатабот на основі судової статистики, із 780 компаній, що зайшли в банкрутство у 2025 році, лише 48, близько 6%, обрали санацію; 84% банкрутів – товариства з обмеженою відповідальністю, галузеві лідери – оптова торгівля, сільське господарство, нерухомість і будівництво. Судова процедура фіксує результат, створити його вона не здатна.
Той самий закон 2023 року розширив коло осіб, яких можна притягнути до субсидіарної відповідальності – змусити відповідати за борги компанії власним майном, якщо активів банкрута не вистачає. Раніше це стосувалося передусім засновників і керівників; тепер – і осіб, які укладали правочини з боржником чи вчиняли майнові дії щодо його активів.
Разом із правом арбітражного керуючого та кредиторів оскаржувати угоди боржника, вчинені за три роки до банкрутства, це означає просту річ: виведення активів напередодні неплатоспроможності – стратегія 2019 року. У 2026-му вона персонально дорога для кожного, чий підпис стоїть на таких документах.
Другий сюжет 2026 року – банківські борги. За даними НБУ, частка непрацюючих кредитів (NPL, кредитів, за якими позичальник не платить понад 90 днів або визнаний неплатоспроможним) на 1 серпня 2026 року становила 12,1% – на 1,8 відсоткового пункту менше, ніж на початку року, і це найнижчий показник за понад 15 років.
На піку, у перший рік великої війни, було 39,1%. У грудні 2025 року державні банки одномоментно списали понад 170 млрд грн старих непрацюючих активів; портфель NPL у системі зменшився приблизно до 188 млрд грн і з початку 2026 року майже не змінився (мінус 0,8 млрд грн), тоді як загальний кредитний портфель зріс на 14,3%. Частка падає, бо росте знаменник – нове, якісніше кредитування.
Десятиліття ринок проблемного боргу жив за простою логікою: портфель купують за невелику частку номіналу, і глибокий дисконт покриває будь-які юридичні дірки – втрачені документи, сумнівну заставу, пропущені строки.
Питання, якого ринок ще не поставив: що станеться з цінами на портфелі, коли банки завершать розчищення балансів?
Моя відповідь із переговорної практики складається з трьох спостережень:
1. Пропозиція стискається – старі портфелі списано або продано, а нових дефолтів мало, бо НБУ фіксує кращу якість нових кредитів.
2. Попит не стискається – інвестори, факторингові та колекторські компанії створили потужності під обсяги 2022–2024 років.
3. Коли пропозиція падає швидше за попит, дисконт зменшується та перестає покривати слабку документацію. Дохідність інвестора переїжджає з макроциклу в якість правового аудиту. Вікно дешевого входу в українські проблемні активи зачиняється: купувати «на око» ставало дорого вже торік, у 2027-му це буде розкіш.
Прогнози тут доречні лише ймовірнісні, і кожен спирається на конкретні дані.
Базовий сценарій
Кількість превентивних процедур за півтора року подвоїться-потроїться – до 30–45 сукупно проти нинішніх 15. Підстава: кількість затверджених планів подвоїлася за квартал, з трьох – у квітні до шести – у липні 2026 року, і найближчими місяцями з’являться перші виконані плани – прецеденти, які кредитори побачать у цифрах.
Частка NPL за темпу січня – липня (мінус 1,8 пункту за сім місяців, близько 0,26 пункту на місяць) до кінця 2026 року опуститься приблизно до 10,8%; за повільнішим темпом травня – липня (близько 0,17 пункту на місяць) – до 11,3%. В обох випадках це близько 11%, і надалі стискання пропозиції для інвесторів у проблемний борг.
Ризик-сценарій
Воєнний або енергетичний шок погіршує якість нових кредитів, банки знову накопичують проблемний борг – дисконтне вікно прочиняється, але ненадовго і не для всіх: банки навчилися продавати швидше й дорожче.
Три індикатори покажуть, який сценарій реалізується:
Правило 2026 року одне, і воно просте: судова процедура фіксує результат – створюється він у переговорній кімнаті, за 6–12 місяців до кризи ліквідності. Закон дав інструменти тим, хто готується. Іншим він залишив статистику.