Освіта ХХІ століття: стан на сьогодні та що нас чекає у майбутньому
Що варто вчити і знати людині третього тисячоліття
15 травня 2017 року в рамках щорічної Науково-дослідницької конференції Національного банку України в співпраці з Національним банком Польщі розпочалася серія заходів Ukraine Economy Week, організованих компанією Visa та Київською школою економіки. Першим заходом стала дискусія довкола освіти як основоположної теми розвитку суспільства. У бесіді взяли участь Тимофій Милованов, почесний президент Київської школи економіки; Іван Примаченко, співзасновник платформи онлайн-курсів Prometheus; модератором виступила Інна Совсун, віце-президент Київської школи економіки. Основні тези цієї дискусії – у матеріалі Mind.
За індексом глобальної конкурентоспроможності (GCI) Всесвітнього економічного форуму Україна за 2016–2017 рр. посіла лише 85-е місце серед 138 країн, що на 6 пунктів гірше, ніж минулого року. Водночас за рівнем охоплення вищої освіти все не так погано – майже 80% випускників шкіл вступають далі до вишів. Невелике покращення можна побачити і у самому стані вищої професійної освіти: якщо в 2011 році Україна посідала 46-те місце, то у 2016-му піднялася на 34-те. На противагу, самі студенти шість років назад були кращої думки про власну освіту, ніж ті, що навчаються зараз. Інна Совсун пояснює це тим, що в Україні зріс суспільний запит на якісну освіту, і у студентів з’явився доступ до інформації, якою вона може бути. Порівнюючи своїх викладачів, які роками читають одні й ті самі застарілі лекції, з іноземними професорами, які розробляють високоякісні масові відкриті онлайн-курси, студенти відчувають певне незадоволення системою освіти. З іншого боку, люди зазвичай краще оцінюють освіту у своєму закладі, ніж в Україні загалом, тобто існує певна відстороненість та розподіл на «нас» та «решту». За відсутності критичного ставлення до того, що нас безпосередньо оточує на локальному рівні, виникає проблема, бо найчастіше зміни повинні відбуватися саме на місцях.
Яким є майбутнє онлайн- і офлайн-освіти?
Експерти вбачають майбутнє у змішаному форматі освіти, який об’єднуватиме найкращі онлайн- та офлайн-практики в єдину систему. Виші у теперішньому вигляді більше не здатні задовольнити вимоги ринку та починають програвати онлайн-курсам у гонці за підготовкою конкурентоспроможних спеціалістів. Скоріш за все втримаються лише ті офлайн-університети, які дуже дбають про власну репутацію, підкріплюючи її впровадженням новітніх технологій та розробляючи ті самі онлайн-курси.
Беззаперечними плюсами офлайн-освіти є те, що викладачі більше орієнтуються на конкретний час та людей, можуть робити прив’язку до поточних подій та демографічної характеристики студентів. Врешті решт, онлайн не можна навчити оперувати або займатися боксом, у таких речах дуже важлива практика та контроль з боку більш досвідчених спеціалістів.
Онлайн-освіта розширює доступ до знань тим, хто живе поза містами або навіть у країнах з дуже низьким рівнем освіченості. Онлайн-курси дають змогу слухачам обирати дисципліни, які їм до душі, та привчають до самостійності та самодисципліни.
При змішаному навчанні викладачі отримують можливість частково позбутися рутинної роботи на кшталт начитування лекцій, але разом з тим їм потрібно докладати більше зусиль, щоб залишатися корисними та тримати репутацію своїх внз. Студенти від подібної конкуренції лише виграють.
Для українських роботодавців наразі університетський диплом є вагомішим, ніж онлайн-сертифікати, але на ринку праці з’являється тенденція до того, щоб перевіряти знання кандидатів через тестові завдання замість того, щоб приймати рішення на основі резюме. Таким чином, вони наче кажуть «нам байдуже, як ви цьому навчилися – онлайн чи офлайн – головне, щоб ви вміло виконували роботу».
Яким чином повинна розвиватися освіта в Україні: нам потрібна країна геніїв чи нам потрібні базові навички для всіх?
Гарним прикладом інноваційного вирішення цього питання стала Khan Lab School – каліфорнійська школа, яка відмінила класи та пропагує проектно-орієнтоване навчання. Тобто педагоги вимагають від учнів повного розуміння матеріалу, але не марнують час більш талановитих дітей, даючи їм змогу вчитися далі, і водночас приділяючи більше особистої уваги тим, кому навчання дається важче.
Іван Примаченко вважає, що якщо зосереджуватися на навчанні лише еліти або дуже обдарованих дітей, то виникає дуже сильний дисонанс між суспільними класами. Неосвіченими людьми легше маніпулювати, у результаті чого ми можемо спостерігати неочікувані результати виборів у багатьох країнах.
Україна ж наразі не має можливості влаштувати всіх випускників вишів на висококваліфіковану роботу, тому багато з них йдуть працювати туди, де вища освіта не є необхідною. Відсутність ресурсів у сфері освіти дуже впливає на природний відбір. Тимофій Милованов вважає, що людина, яка сама не хоче навчатися, має конституційне право коїти «кар’єрний суїцид», і таким чином економить ресурси для решти суспільства.
Що повинна давати вища освіта: практичні навички чи теоретичні знання?
Найпростіші завдання вже скоро будуть виконувати роботи, а інтернет дає можливість широкого доступу до інформації. Експерти вважають, що трансформація освіти повинна відбуватися в напрямку розвитку критичного мислення, навчати здатності до адаптації, роботі в команді та емоційному лідерству.