Хто і скільки заробляє в Україні на нафтопродуктах

Український ринок нафтопродуктів залишається залежним від російської сировини, хоча офіційна статистика демонструє розширення географії імпорту. Обсяги реалізації на ринку продовжують знижуватися, тому щоб компенсувати падіння доходів, власники АЗС розвивають торгівлю супутніми товарами та послугами.

За оперативними даними державного об'єднання з переробки нафти «Укрнафтохімпереробка» (УНХП), у першому півріччі 2017 року Білорусь підтвердила своє лідерське становище як постачальника нафтопродуктів до України. На цю країну припадає 83,9% всього імпорту бензинів, 52,2% – дизпалива, 63,3% – зрідженого газу, значно менше – лише 3,5% – усіх зарубіжних постачань реактивного палива для авіації. А ось в імпорті мазуту, що закуповується для виробництва тепла в опалювальний сезон, Україна залежить від Білорусі на всі 100%.

Незважаючи на широку географію офіційної статистики, значний вплив на внутрішній ринок палива продовжує справляти Росія. Постачання російської нафти відіграють істотну роль у завантаженні потужностей білоруських нафтопереробних заводів. А, наприклад, Кіпр і Швейцарія – не країни-виробники палива, але в них зареєстровані компанії-експортери.

«Час показує, що альтернативи російським енергоресурсам немає. Навіть відмовившись від прямих закупівель російської нафти, ми все одно споживаємо переважно нафтопродукти з російської нафти. Питання лише в ціні цього палива», – сказав у коментарі Mind Сергій Куюн з консалтингової компанії «А-95».

За його словами, Україна має відмінне географічне розташування на шляху проходження дешевих російських енергоресурсів на Захід, і цю перевагу необхідно використовувати на благо економіки і споживачів. Також Україна може відмовитися від постачання російської нафти і нафтопродуктів через організацію закупівель з «доставкою» морем з країн Середземномор'я. Але це призведе до підвищення цін для споживачів через дорожчу логістику. Тому оптимальний варіант – розвиток власного нафтовидобутку і нафтопереробки.

Можливості, які потребують порівняно невеликих інвестицій, для цього в країні є. Перш за все, йдеться про держкомпанію «Укрнафта», де модернізацію обладнання було заморожено понад 10 років тому. А перспективи української нафтопереробки в першу чергу пов'язані з Кременчуцьким НПЗ, що належить «Укртатнафті»: його потужності дозволяють забезпечити потреби країни в пальному мінімум на 50%. «Але розвиток обох підприємств гальмує корпоративний конфлікт уряду з групою «Приват» і відсутність послідовної державної політики в галузі енергетичної незалежності», – зазначає Куюн.

Питання держрегулювання для українського ринку нафтопродуктів – одне з ключових. У роздрібному сегменті він насичений гравцями, які жорстко конкурують між собою. Але держава намагається впливати на їхнє ціноутворення, коли ціни на АЗС різко йдуть вгору.

Наприклад, у серпні уряд вирішив втрутитися, коли запідозрив у «диверсії» імпортерів зрідженого газу, які в період пікового попиту під час відпусток збільшили ціни на заправках. Ситуація отримала такий резонанс, що до її розслідування було залучено навіть Службу безпеки України.

Але подібне радикальне втручання не завжди доречне. «Україна – енергозалежна країна, як і більшість країн Європи. Тут не може бути надприбутків на паливі, якщо йдеться про легальний бізнес: щільність гравців вища, ніж у будь-якій країні Європи. Тому цінове регулювання безперспективне та неефективне. Державна політика має бути спрямована лише на створення рівних умов для бізнесу і на посилення контролю за сплатою податків у цьому секторі», – вважає Сергій Куюн.

Радник міністра енергетики та вугільної промисловості Максим Білявський розповів Mind, що у своєму аналізі ситуації на ринку нафтопродуктів галузеве міністерство ґрунтується на даних УНХП. Згідно з розрахунками його фахівців, сьогодні близько 45% вартості українського бензину для споживачів становлять податки і акциз, інші 55% – це закупівельна вартість нафтопродуктів, логістика та націнка власників мереж автозаправних станцій.

«Нафтотрейдери в нинішню ціну бензину і дизпалива на АЗС закладають усі існуючі ризики: економічні, політичні, валютні, фінансові. Тому роздрібна маржа, яка визначається як різниця у витратах на імпорт і відпускною споживчою ціною, може досягати в середньому $150/т, а в окремих продавців навіть перевищувати $250/т», – зазначив Максим Білявський.

Розрахунки маржі «Консалтингової компанії А-95» показують інші результати: в останні роки вона стабілізувалася на рівні, якій можна порівняти з європейським, – близько EUR 100/т. Сергій Куюн пояснив, що в даному випадку торгова націнка є різницею між середньою ціною на АЗС і цінами на кордоні за вирахуванням логістики і податків. Тобто це «брудна маржа», в якій крім прибутку враховані також видатки на експлуатацію АЗС.

На користь прибутковості бізнесу з реалізації нафтопродуктів грають, перш за все, обсяги цієї реалізації. Криза серйозно вдарила по галузі та призвела до того, що продажі бензину в Україні з початку року впали на 30%, дизельного палива – близько 10% (дані «А-95»). «Маржі не змінилися, а обсяги продажів упали. Правда, у півтора разу збільшилися продажи скрапленого газу, маржа на ньому порівнянна з націнкою на бензин і ДТ, але він є не на всіх АЗС», – говорить Сергій Куюн.

У таких умовах, за словами експерта, все важливішим фактором прибутковості заправних станцій стає торгівля супутніми товарами та послугами. «Прибуток на чашці кави або бутерброді дорівнює маржі на декількох літрах пального. Поки що обсяги непаливних продажів невеликі, але тенденція зростання спостерігається в усіх мережах», – резюмує Куюн.