У вівторок Верховна Рада України не прийняла навіть у першому читанні відразу два законопроекти, що стосуються звільнення антикорупційних активістів від подачі електронних декларацій. І якщо фіаско законопроекту № 6271 можна було б пояснити одіозністю автора (Юлія Тимошенко), то законопроект № 6674 в терміновому порядку подавав президент Петро Порошенко, у якого з парламентом особливих проблем ніколи не виникало.
У чому суть? Епопея з е-декларуванням в Україні триває вже декілька років, починаючи із введення цього інституту в правове поле і створення Національного агентства щодо запобігання корупції. Але у 2017 році законодавство зазнало низки важливих змін. 23 березня минулого року Верховна Рада ухвалила закон «Про протидію корупції», яким зобов'язала борців з корупцією подавати електронні декларації. Вже 27 березня наказ був підписаний президентом Порошенком. Відтоді у політикумі не припинялися дискусії, але по-справжньому документ актуалізувався лише зараз, коли настав час антикорупціонерам відзвітувати за 2017 рік.
Навіщо громадських активістів узяли «на гачок»? Від самого початку стало зрозуміло, що в українських реаліях е-декларування перетворилося на інструмент політичної боротьби. І як будь-який інструмент, він б'є по тій категорії, на яку поширюється. Якщо раніше під ударом були чиновники і депутати, то тепер останні вирішили прихопити у свій човен головних критиків – представників антикорупційних громадських організацій. Провісниками були скандали, пов'язані з Сергієм Лещенком і Віталієм Шабуніним, яких звинувачували у веденні способу життя, що не відповідає офіційним доходам. Тепер же, згідно з законом, антикорупціонери опинилися «у шкурі» своїх же інформаційних мішеней і будуть змушені звітувати за кожен долар і його походження. Своєрідна політична помста від депутатів по-українськи.
Чому для борців з корупцією це питання таке болюче? Бо кожен з членів громадських організацій розуміє, як влаштовано інформаційне поле і до яких наслідків призведе е-декларування з оприлюдненням подробиць про гранти та іншу донорську допомогу. З огляду на те, що практично всі антикорупціонери вже давно є діючими політиками з конкретними амбіціями, все це зведеться до банальної війни компроматів. А з урахуванням специфіки роботи НАЗК та інших спеціальних органів, не виключено, що запитання під час перевірки декларацій виникнуть саме до активістів. А у останніх, до всього іншого, віднімають єдиний фактор політичної капіталізації – боротьбу з корупцією.
Чому Порошенко екстрено подав законопроект? Тему з е-декларуванням для активістів можна було б давно закрити, якби не реакція Заходу. Млява критика у фоновому режимі тривала весь рік, але минулого тижня стало зрозуміло, що все насправді серйозно. Комісар Євросоюзу Йоханнес Хан виступив з украй жорсткою заявою, якою дав зрозуміти, що для ЄС це питання є принциповим. «Українська влада не виконала взятого нею зобов'язання. Те, що вона не в змозі скасувати поширення вимоги, встановленої для державних службовців, на представників громадянського суспільства, не відповідає європейським устремлінням України і наполегливим рекомендаціям Україні від міжнародних партнерів, у тому числі ЄС, Венеціанської комісії та ОБСЄ», – йдеться в заяві.
Наступного дня підключилися й інші гравці. 29 березня посли країн «Великої сімки» (США, Канада, Великобританія, Німеччина, Франція, Італія і Японія) висловили стурбованість необхідністю подачі електронних декларацій активістами громадських організацій в Україні, Державний департамент США закликав скасувати «каральний закон». Українська влада вирішила не дратувати долю – і президентський законопроект був терміново внесений до парламенту.
Чи є в словах Заходу подвійні стандарти? Пояснення, чому е-декларування має бути вибірковим, у заявах європейців завжди абстрактні. Тим більше що вся історія з е-декларуванням рано чи пізно має закінчитися загальним декларуванням доходів населення (і ось тут вже зуби зламає і влада, і європейці). Усе начебто логічно. Чому мають бути винятки? Але Хан, як і всі європейські чиновники, знає політичне підґрунтя. І воно для них важливіше. Самостійність антикорупціонерів – важливий фактор тиску на українську еліту. Активісти як «інформаційні кілери» – невід'ємна частина знаменитої «м'якої сили». Е-декларування з боку антикорупціонерів – кінець легенді, чого Захід не може допустити. Отже, процес набагато важливіший за результат.
Що пропонував Порошенко? У президентському законопроекті замість електронного декларування для антикорупціонерів пропонувалося впровадити розширені звіти громадських організацій. Це повинно було стати компромісом і згладити гострі кути для обох сторін.
Що пропонувала Тимошенко? Був і альтернативний законопроект під авторством Юлії Тимошенко і низки самих антикорупціонерів (Сергій Соболєв, Світлана Заліщук, Віктор Чумак), яким просто пропонувалося вилучити зі згаданого закону пов'язані з активістами пункти. Ніяких додаткових звітів, за логікою документа, громадські організації подавати не повинні.
Чому пручаються депутати? Обидва документи не набрали необхідної кількості голосів. За законопроект Тимошенко проголосувало 156 депутатів, за президентський – 157. Цей провал висвітлив одразу декілька нюансів. По-перше, парламентська солідарність простих депутатів сильніше за політичну конкуренцію. По-друге, парламентське «болото» здатне опонувати і торгуватися як з діючим президентом, так і з головним його конкурентом. По-третє, помста – страва, яку подають холодною. Особливо в політиці. І ніхто з депутатів не промине нагоди помститися антикорупціонерам – своїм кривдникам, які ще нещодавно відчували себе недоторканними.
Що буде далі? Усе залишиться, як раніше. Президент внесе новий документ. З депутатами домовлятимуться. Захід посилить «стурбованість». Прості українці продовжать працювати, заспокоюючи себе думкою, що до них е-декларування з усіма вітчизняними принадами в цьому електоральному циклі вже точно не дійде.