Щоб зберегти транзитні доходи НАК «Нафтогаз України» за надання «Газпрому» послуг з транспортування російського газу до ЄС, США готуються ввести санкції проти країн і компаній, які підтримали будівництво газопроводу «Північний потік – 2» в обхід України. Як не парадоксально це звучить, але цим вони ризикують спровокувати ескалацію конфлікту на Донбасі.
Методи досягнення зовнішньополітичних цілей, засновані на економічному тиску і примусі, дуже характерні для ведення війни в умовах нового часу, коли цінність людського життя зросла. Хоча для України, на території якої триває збройний конфлікт, ця теза може викликати сумніви, вона знаходить підтвердження в результатах Всесвітнього дослідження цінностей (World Value Survey). У межах цього аналізу з 1981 року постійно проводяться опитування в понад 100 країнах, де проживає 90% населення земної кулі.
Результати World Value Survey свідчать, що в глобальному світі, заснованому на економіці споживання і міжнародній торгівлі, останні 30 років спостерігається стійка тенденція до зниження рівня вбивств, воєн й інших форм насильства. Причини цього різноманітні, але одним з головних факторів є поширення цінностей самовираження. Їхній основний компонент – відсутність пієтету відносно будь-яких форм зовнішнього примусу і небажання слідувати закликам влади. Але тільки коли існує загроза (реальна або штучно створена) військового вторгнення, громадянської війни або економічної кризи, люди схильні шукати сильних лідерів і готові підкорятися авторитарному правлінню.
Mind пропонує огляд популярних суджень, які стрімко втрачають свою беззаперечність в умовах сучасної економіки, де держави зберігають і підсилюють торгову залежність одна від одної.
«Танки в Києві». Перша група суджень пов'язана з неминучим розвитком збройного протистояння на Донбасі через активність Росії, яка надає підтримку бойовикам. Ситуація, яка склалася в регіоні, є досить неоднозначною, вона залежить від безлічі факторів і постійно змінюється. Тому впевнено говорити про неминучість ескалації конфлікту не може ніхто. Не варто недооцінювати і той факт, що українська армія в останні роки істотно посилилася, а західні партнери продовжують сприяти розвитку цього процесу. Для противника привабливість ідеї роздмухувати війну за таких умов знижується.
У сучасному глобальному «суспільстві споживання» відбулася не лише гуманізація цінностей, на що вказує World Value Survey. Еволюція пріоритетів у житті людей призвела до трансформації збройних конфліктів: на зміну традиційним фронтальним війнам з характерними вогнепальними битвами прийшли війни інформаційно-психологічні. Пріоритет нових воєн – «промивання мізків» потенційних споживачів на цільовій території і зміна їхнього світогляду.
Очевидно, що живий лояльний покупець, здатний принести прибуток, для держав і корпорацій вигідніший за мертвого. Тому безконтрольна ескалація військового конфлікту виглядає скоріше ілюзією, ніж реальною перспективою.
Ще з часів війни в Югославії (1991–2001 роки) НАТО практикує інформування місцевих жителів про майбутні збройні атаки, щоб вони мали змогу евакуюватися (якщо хто й залишається на території конфлікту, то вже під свою особисту відповідальність). А метою атак виступають конкретні об'єкти інфраструктури, а не цілі території.
«Усі воюють за нафту». Країни, багаті нафтою, наприклад Росія, хоча і схильні до збройних конфліктів, але є умови, за яких миролюбність стає їхнім пріоритетом. Політолог Каллен Хендрікс з університету Денвера в журналі Conflict Management & Peace опублікував результати свого дослідження, де проаналізував відомості про політику 153 країн починаючи з 1947 року.
Він зробив висновок, що зниження цін на нафту здатне також знизити войовничість країн, які її експортують, відносно до своїх безпосередніх сусідів. А держави, економіка яких не пов'язана з нафтовими доходами, можуть стати агресивними в будь-який час, незалежно від цін на «чорне золото».
Щодо того, чи воюватиме «нафтова» країна, можна дізнатися за графіком котирувань: «межа миролюбності» проходить на рівні $77 за барель.
За вищої ціни країни-експортери агресивніші від країн імпортерів більш ніж на 30%. При ціні нижче $33 нафтові держави стають більш мирними, ніж країни з нересурсними економіками. У межах $33–77 ніяких відмінностей в ступені схильності до збройних конфліктів між двома групами країн не спостерігається.
«Західні санкції працюють на Україну». Останнім часом нафта котирується на рівні близько $77. Якщо відштовхуватися від висновків Хендрікса, то зараз підвищується ризик ескалації конфлікту на Донбасі. З іншого боку, на ринку існує ризик «чорних лебедів» – непередбачених чинників, здатних чинити серйозний вплив на ринок. І ключовим тут може стати санкційна політика Вашингтона.
Президент США Дональд Трамп у травні відмовився від ядерної угоди з Тегераном, підписаної 2015 року. Це може призвести до відновлення обмежень на поставки вуглеводнів з Ірану, що знову скоротить видобуток у країні і підвищить нафтові котирування.
Держави ЄС поки демонструють готовність підтримувати іранську угоду. Але перед ними стоїть непростий вибір: або капітулювати під наростаючим економічним тиском США, або об'єднатися і виступити проти свого головного союзника.
Україна в разі посилення Вашингтоном санкційного тиску, судячи з наявних відомостей, може зіткнутися з парадоксальною ситуацією, коли Білий дім, спровокувавши своїми рішеннями зростання цін на нафту, створить передумови для загострення війни на Донбасі, але не до вирішення конфлікту, як декларується на вищому політичному рівні.
«ЄС скоро розпадеться». Інша група популярних тез, які часто озвучують учасники українського політичного процесу, пов'язана з перспективами Євросоюзу, де ключові учасники прагнуть протистояти домінуючій політиці Вашингтона на регіональному ринку.
Мова про загрозу розпаду ЄС, яку несе підтримка будівництва газопроводу «Північний потік – 2» і розширення енергетичної співпраці з Москвою. На цій тезі було побудовано інформаційну кампанію президента Петра Порошенка для збереження українського газового транзиту напередодні переговорів Ангели Меркель і Владіміра Путіна минулого місяця.
Порошенко назвав «Північний потік – 2» «інвестиціями в розпад Європи». В унісон з головою держави подібні загрози продублював керівник «Нафтогазу України» Андрій Коболєв. Таке «смертоносне» пророкування про майбутнє ЄС – один з найпоширеніших міфів, відомих політологічній науці, який часто використовується в політичних спекуляціях.
Чому це скоріше міф, ніж обґрунтований прогноз? Демократичний режим, який переважає в країнах ЄС, – це найбільш прогресивна і стійка система державної влади, бо вона здатна розвиватися, використовуючи і повертаючи будь-які суспільні трансформації собі на користь. Така властивість – один з основних секретів привабливості демократії, який підтвердив свою життєздатність і в США, і в передових країнах Євросоюзу, що складають його основу.
Будь-яка нова країна, приєднавшись до ЄС, піддається відомому в політології «принципу кооптації» – трансформується, приймаючи вже діючі демократичні правила гри і взаємодії в організації, але не нав'язує свої.
Тому сміливі манери Дональда Трампа хоч і здатні викликати подив, але не несуть загрози американській демократії. А внутрішні протиріччя в Євросоюзі – аж ніяк не свідчення наближення його розпаду. Так проявляються процеси адаптації демократичних політичних систем до нових умов і суспільних запитів.
Демократія тому і стійка, що не нав'язує жорстких обмежень, але за своєю суттю є процесом, який передбачає дотримання певних принципів і базових механізмів – це вибірковість влади, парламентаризм і змагальний суд. У ході мирного голосування виборці отримують право висловити свою позицію, що також можна вважати альтернативою цивільним протистоянням, які в історії найчастіше спалахували до легалізації демократичних процедур.
Чого прагнуть національні еліти? Попри торговельні війни, все більша економічна зв'язаність в міжнародному масштабі посилює взаємозалежність країн. Популярна нині ідея національного суверенітету чинить спротив такому ефекту глобалізації. Точніше, цьому опираються національні еліти, які хочуть зберегти ту концентрацію влади, яку вони мають на рівні своєї країни. У цьому конфлікті міститься вся суть «кризи Євросоюзу», але не в загрозі його розпаду. І навіть Великобританія після Brexit прагне розтермінувати остаточне розлучення з ЄС, відмовляючись примусово завершити процедури свого виходу.
На процеси в Євросоюзі впливають міріади різних факторів. Тому перш ніж прогнозувати крах ЄС або чого іншого, важливо також брати до уваги силу інерції й інстинкт самозбереження, властивий не лише людям, а й системам. А якщо вже кого приваблює можливість побути Кассандрою, то для переконливості краще слідувати класичним зразкам, висловлюватися коротко, зловісно і невиразно: перейшовши річку, зруйнуєш велике царство; два війська поринуть у битву, але тільки одне з них зможе перемогти.