facebook.com
mind
Гібридний транзит: на що готовий піти «Нафтогаз» заради збереження значущості для Європи
Проект за підтримки
міжнародної юридичної фірми integrites

Гібридний транзит: на що готовий піти «Нафтогаз» заради збереження значущості для Європи

І в чому полягає «план Б» для української ГТС на випадок запуску «Північного потоку – 2»

Цей матеріал також доступний російською
Гібридний транзит: на що готовий піти «Нафтогаз» заради збереження значущості для Європи
Президент України Петро Порошенко під час зустрічі з командою НАК "Нафтогаз України" в Києві, 28 лютого 2018 р.
Фото УНIАН

Боротьба України проти газопроводу «Північний потік – 2» стала наочною ілюстрацією протистояння у внутрішній політиці й уразливості гібридного політичного режиму в країні. Саме «гібридність» форми правління знижує не лише привабливість співпраці з НАК «Нафтогаз України» для західних компаній, але і конкурентоспроможність вітчизняного газового транзиту.

Цього тижня організація Freedom House опублікувала нову доповідь, в якій щорічно оцінює рівень демократії в країнах Центральної та Східної Європи, Балкан і Євразії. У цьому рейтингу оцінки України знизилися – вперше після революції 2013–2014 років. А політичний режим в країні, як і в попередні роки, визнаний гібридним, а не повноцінною демократією. Серед причин падіння позицій України в рейтингу автори доповіді назвали «уповільнення прогресу в реформах... і в боротьбі з корупцією».

Гібридний транзит: на що готовий піти «Нафтогаз» заради збереження значущості для Європи

Що таке «гібридний політичний режим»? Він відрізняється високим рівнем нестабільності, а системі державного управління країн з такими режимами притаманне поєднання як демократичних, так і автократичних практик.

Гібридні режими імітують прогресивні реформи і демократію, але демократією не є. Для підтримки своєї легітимності вони впроваджують деякі демократичні процедури (вибори, багатопартійність, свобода слова, змагальний суд), але ці процедури залишаються під контролем правлячих еліт. Влада в таких країнах заради збереження свого становища схильна пристосовуватися до суспільних запитів, але за допомогою інформаційних маніпуляцій формує картину світу, яка підтримує їхній status quo.

Як це перетинається з «газовою» стратегією України? Новина від Freedom House на перший погляд ніяк не пов'язана з останньою хвилею активності українських політиків і «Нафтогазу України» проти будівництва газопроводу «Північний потік – 2», який може позбавити країну доходів від транзиту російського газу. Але розуміння того, що являє собою гібридний політичний режим, дозволяє розібратися в «труднощах перекладу» офіційної риторики президента Петра Порошенка і «Нафтогазу» на тлі нових антиросійських санкцій, введених Вашингтоном 6 квітня, а також візиту глави держави до Німеччини 10 квітня, де він обговорював з канцлером Ангелою Меркель перспективи використання української ГТС.

Напередодні поїздки до Берліна Петро Порошенко в інтерв'ю Handelsblatt, головній газеті німецького бізнесу, назвав «Північний потік – 2» «небезпечним політичним проектом, який фінансує Росія» і «політичним хабаром за лояльність до Росії». Ангела Меркель на спільному брифінгу з українським президентом пообіцяла, що Україна збереже статус транзитера російського газу. Але її слова не заперечують того факту, що Німеччина вже видала всі необхідні дозволи для спорудження «Північного потоку – 2», проігнорувавши критику Вашингтона. Вчора стало відомо, що такі ж дозволи були видані для газпромівського проекту ще однією країною зі складу ЄС – Фінляндією. А Данія оголосила про підтримку «Північного потоку – 2», але під гарантію транзиту російського газу через Україну.

Як на «Північний потік – 2» реагують у «Нафтогазі»? На відміну від глав найбільших нафтогазових компаній ЄС, які публічно не втручаються в з'ясування стосунків на вищому політичному рівні, але реалізують міждержавні домовленості керівництва своїх країн, глава «Нафтогазу» Андрій Коболєв в інтерв'ю Deutsche Welle зробив кілька гучних політичних заяв, які виходять за межі його традиційних повноважень найманого топ-менеджера державного холдингу.

Проект «Північний потік – 2» він назвав «троянським конем для ЄС» і передбачив, що будівництво газопроводу призведе до «розколу ЄС». Також глава НАК описав найбільш вірогідний, на його думку, сценарій того, як президент Росії Владімір Путін застосовуватиме тактику «розділяй і володарюй». «Пан Путін зателефонує до Польщі та скаже:« Хочете отримувати дешевий газ, як отримує Німеччина? Якщо ви хочете отримати таку ж конкурентну перевагу, давайте заодно обговоримо й інші питання». Потім він зателефонує до Словаччини, до Угорщини та інших країн Центральної та Східної Європи. Так він і досягне розколу», – міркував Андрій Коболєв.

А чи є альтернативні варіанти? Україна, як і «Нафтогаз», не виступає самостійним суб'єктом на міжнародній арені, а є об'єктом домовленостей впливовіших гравців – США та Росії. Тому агресивну кампанію проти «Північного потоку – 2» країна розгорнула в унісон з останніми заявами з Білого дому, коли були посилені антиросійські санкції, а в списку «постраждалих» опинився глава «Газпрому» Олексій Міллер.

У внутрішньополітичній боротьбі, яка все більше розгортається та поглинає керівництво «Нафтогазу», стала очевидною неефективність НАКу в підвищенні конкурентоспроможності українського трубопровідного бізнесу. Зайнятий в більшій мірі доведенням власної політичної значущості, топ-менеджмент держхолдингу демонстрував постійну участь у переговорах з європейськими бюрократами, конкуруючи за їхню прихильність з Кабміном. Однак докладав набагато менше зусиль для переговорів щодо українського транзиту на своєму – корпоративному – рівні з керівниками тих підприємств, які виступили партнерами «Газпрому» по «Північному потоку – 2». Йдеться про німецькі Uniper і Wintershall, французьку Engie, австрійську OMV і голландсько-британську Royal Dutch Shell. У всякому разі, офіційний сайт «Нафтогазу» про будь-які успіхи на цьому фронті не повідомляв.

Годі й шукати повідомлень про переговори з «Нафтогазом» і на офіційних сайтах європейських компаній, які згодні на спільний бізнес з «Газпромом» щодо «Північного потоку – 2», навіть якщо він пов'язаний з великим політичним ризиком. А в згаданому інтерв'ю DW Андрій Коболєв обмежився узагальненим формулюванням про те, що «Нафтогаз» «наполегливо працює над тим, щоб пояснити нашим європейським партнерам, чому цей проект суперечить інтересам Європи». Хто ці «європейські партнери», він не конкретизував.

Це може свідчити про те, що українська влада, залежна від настроїв Вашингтона і Брюсселя, в боротьбі проти «Північного потоку – 2» від самого початку не вірила у свій успіх, але створювала інформаційний шум. «Нафтогаз» розробив «план Б» на той випадок, якщо «Газпром», після введення в експлуатацію «Північного потоку – 2», реалізує сценарій нульового або мінімального транзиту. Згідно з цим планом, магістральні газопроводи повинні бути оптимізовані під внутрішні поставки, а консервації/виведення з експлуатації підлягає 47 компресорних станцій.

Гібридний транзит: на що готовий піти «Нафтогаз» заради збереження значущості для Європи
Гібридний транзит: на що готовий піти «Нафтогаз» заради збереження значущості для Європи

Джерело: матеріали НАК «Нафтогаз України» на Українському енергетичному форумі – 2018

Що насправді насторожує ЄС? Страхітливі та метафоричні прогнози глави «Нафтогазу» відволікають увагу громадськості від реальної проблеми України, що найбільш негативно відбивається на перспективах українського транзиту і знижує довіру європейських партнерів – це внутрішньополітична боротьба за владу, що перетворює країну на непередбачуваного гравця газового ринку. Конфлікт між урядом і «Нафтогазом» з приводу реформи держхолдингу і контролю над його фінансовими потоками – частковий вияв глобального політичного протистояння, яке набирає обертів з наближенням парламентських і президентських виборів, запланованих в Україні на наступний рік.

Проблема з транзитом полягає не стільки в ризиках відбору російського газу, скільки у відсутності у європейського бізнесу уявлень про те, хто є основним переговірником. І відповідно – хто гарантує стабільні умови газового транзиту в разі, якщо європейські покупці газу з РФ зроблять ставку на підтримку України і візьмуть на себе ризики транспортування через українську територію ресурсу, закупленого у «Газпрому». Це станеться, коли точку закупівлі російського газу буде перенесено із західного на східний кордон України, як того вимагають норми національного законодавства щодо реформи газового ринку.

Через жевріючий конфлікт Кабміну з «Нафтогазом» залишаються незрозумілими перспективи створення незалежного від НАК оператора ГТС за участю західного інвестора. У сторін суперечливі уявлення про організаційну модель майбутньої компанії, яка повинна керувати магістральними газопроводами і доходами від транзиту, що можуть досягати $3,5 млрд.

А що приваблює Європу в українській ГТС? У Брюсселі завжди акцентували на своій зацікавленості в тому, щоб зберегти маршрут транзиту російського газу через Україну, навіть якщо «Газпром» прокладе нові газопроводи. Українська ГТС потрібна країнам ЄС не лише тому, що здатна забезпечити стабільні поставки в період сезонних холодів, коли попит на паливо різко зростає. Лібералізація європейського газового ринку за вимогами Третього енергопакету передбачає також обов'язкову диверсифікацію маршрутів поставок газу для гарантій енергетичної безпеки – не більше 30% з одного напрямку.

Це означає, що весь допустимий обсяг закупівель газу у «Газпрому» повинен надходити на європейський ринок з різних газопроводів і з територій різних країн. І саме з цієї причини зниження транзиту російського газу через Україну стає дуже ймовірним сценарієм, якщо «Газпром» стане менше торгувати з Європою. Але також в Єврокомісії прогнозують, що саме трубопровідний російський газ залишиться найбільш прийнятним за ціною. Тому Україна має змогу поборотися за максимально можливі обсяги транспортування, запропонувавши європейському бізнесу конкурентоспроможні умови, гарантії безпеки транзиту і стабільне партнерство.

Має сенс, щоб саме це стало основним пріоритетом енергополітики Кабміну спільно з «Нафтогазом», якому відведено функції практичної реалізації завдань, визначених урядом. Але гібридному політичного режиму, до якого Україну відносить не лише класифікація Freedom House, а й автори проекту Polity IV з американського Центру з вивчення стійкого миру (тут використовується альтернативний термін «відкрита анократія») така консолідована, стійка і ефективна взаємодія влади заради процвітання всієї держави і її громадян, як правило, не властива.

Гібридний транзит: на що готовий піти «Нафтогаз» заради збереження значущості для Європи

Чи проявить Захід «політичну волю»? Від порівняно дешевого російського газу залежить благополуччя багатьох країн ЄС, які виступають союзниками США. Тому в найближчій перспективі навряд чи варто очікувати секторальних санкцій на газовому ринку з боку як США, так і Євросоюзу. Хоча позиції РФ на європейському ринку газу дратують Вашингтон, американський скраплений газ не витримує цінової конкуренції в Європі, і його поставки обмежені.

З точки зору саме цінової конкуренції російський трубопровідний газ є найпривабливішим для Євросоюзу. Але пріоритети енергетичної безпеки змушують країни ЄС скорочувати закупівлі у «Газпрому», щоб його частка на спільному ринку не перевищувала 30%. Однак за підсумками 2017 року сплив цікавий факт: за даними BP Energy Outlook, Євросоюз імпортував третину російського газу і понад 40% російської нафти, попри напружені відносини з Кремлем. Однак Брюссель така ризикована залежність від російської нафти не дратує. Це пов'язано з тим, що існує глобальний нафтовий ринок, який дозволяє легко компенсувати дефіцит ресурсу, якщо він виникне через збій у поставках з РФ.

Зараз завдяки поширенню поставок скрапленого газу, в тому числі за активної участі США, формується глобальний газовий ринок, аналогічний нафтовому. Країни ЄС будують регазифікаційні термінали й інтерконнектори, щоб об'єднати ГТС окремих країн в загальноєвропейську мережу. І оскільки Євросоюз завдяки СПГ може підвищувати енергобезпеку, то в перспективі це дозволить Брюсселю спокійніше ставитися до закупівель російського газу через  трубопроводи, як це відбувається зараз у випадку з російською нафтою. Тому прогноз BP Energy Outlook не виключає можливості подальшого зростання поставок російського газу в ЄС до 50% ринкових обсягів.

Як зістикувати економіку з політикою? Невизначеність і розпливчастість української державної політики навряд чи сприяє довірі інвесторів. Тому міжнародні нафтогазові корпорації з країн із усталеною демократією не поспішають до співпраці з «гібридною» Україною. Зате вони з великим ентузіазмом розвивають партнерство з диктаторськими режимами, вкладаючи багатомільярдні інвестиції в розробку їхніх надр. Це можна пояснити тим, що з диктатором, який консолідував владу в одних руках і здатний стабільно утримувати її довгі роки, набагато простіше домовитися і отримати довгострокові гарантії для капіталовкладень.

Не додає бонусів українській владі і той факт, що, звинувачуючи країни ЄС у розвитку співпраці з Кремлем, сама Україна в 2017 році стала нарощувати взаємну торгівлю з Росією – країною, яку Верховна Рада визнала агресором після політичного конфлікту, що розгорівся через анексію Криму і збройне протистояння на Донбасі.

Це вкотре підтверджує той факт, що економіки різних країн залишаються взаємозалежними, всупереч міждержавним політичним протиріччям. А у війнах і агресивних протистояннях зацікавлені національні еліти, які прагнуть утримати владу, але не бізнес, залучений до глобальної торгівлі.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті