Mind продовжує публікацію редакційного аналізу рішень, які пропонують (або частіше – не пропонують) кандидати в президенти України щодо окремих галузей. З повним переліком запитань, на які ми шукали «відповіді» у кандидатів, можна ознайомитись тут, усі матеріали спеціального проекту Mind «Кандидатська з економіки» – тут.
Читайте також: Кандидатська з економіки. Петро Порошенко, промислова політика та приватизація
Читайте також: Кандидатська з економіки. Петро Порошенко та аграрний сектор
Читайте також: Кандидатська з економіки: Петро Порошенко, держфінанси і банки
Штаб Петра Порошенка не обтяжив себе відповідями на запит Mind. Тому ми аналізуємо його слова та дії за останні п'ять років, спираючись на відкриті джерела.
Президент України, виступаючи одночасно головою Ради національної безпеки і оборони, приймає і координує заходи щодо захисту державного суверенітету і національної безпеки. Одним з ключових елементів тут виступає енергетична безпека країни, яка важлива з точки зору надійності в забезпеченні енергоресурсами всіх категорій споживачів і стабільності функціонування економіки країни.
Таким чином, президент України визначає загальні принципи, на яких повинна будуватися робота паливно-енергетичного комплексу. На основі цих принципів урядові органи і міністерства формують енергетичну політику в цілому і галузеві стратегії, а також визначають практичні завдання і методи досягнення конкретних цілей.
Mind проаналізував публічні заяви Петра Порошенка щодо порушених виданням питань в нафтогазовому секторі та дає коротку рецензію на основні з них.
Передвиборча програма президента (2014 рік):
Окремої ваги питання – забезпечення енергетичної незалежності, диверсифікація поставок газу. Зниження споживання енергії – наша спільна справа, яка починається з такої простої дії, як, виходячи, вимкнути світло, а завершується модернізацією підприємств та виробництв із одночасним зниженням енергоємності.
Офіційний твіттер Порошенка, 4 березня 2018 року:
Маємо різке збільшення постачання газу з ЄС, з Польщі, Словаччини, Угорщини. Дефіцит станом на зараз повністю покритий.
Аналітична доповідь до щорічного Послання Президента до Верховної Ради України у 2018 році:
Інтеграція до енергетичних ринків ЄС є пріоритетом України в міждержавному співробітництві. Досягнення цієї мети, зокрема, передбачає активну участь держави в міжнародних регіональних і галузевих організаціях із метою скоординованого вирішення спільних проблем, прийняття узгоджених рішень з метою забезпечення спільної енергетичної безпеки та солідарних дій для відвернення й мінімізації наслідків енергетичних криз.
Стійкість енергетичного сектора посилить розширення технічних можливостей і розвиток організаційно-інституційної основи транскордонної торгівлі енергоресурсами з державами – членами ЄС. Налагодження спільної роботи з потужною енергосистемою континентальної Європи ENTSO-E дасть змогу переорієнтувати Об’єднану енергосистему України на європейський вектор розвитку. Залучення провідних компаній світу дасть змогу знизити критичну залежність атомно-промислового комплексу України від постачань ядерного палива й технологій з РФ.
Поширення європейських енергетичних стандартів на українське законодавство істотно підвищить опірність України спробам політизувати міждержавні відносини у сфері енергетики, а долучення до загальноєвропейського ринку – лібералізувати й демонополізувати внутрішні енергетичні ринки, зробити їх більш прозорими та конкурентоспроможними.
При цьому необхідно системно звертати увагу держав – членів ЄС на неприпустимість порушення основних принципів функціонування енергетичних ринків та створення монопольних переваг у певних його сегментах і спиратися в цьому на взаємодію з українськими і європейськими експертними, аналітичними, громадськими колами.
Дієва трансформація та інтеграція ринків можлива лише за умови, коли одним із головних гравців стане споживач... Тому національні регулятори в енергетичній сфері мають закріпити свою фінансову та інституційну незалежність і не лише сприяти інтересам держави та суб’єктів господарювання, але й бути гарантом прав споживачів на доступ до енергопостачання за найнижчими цінами в недискримінаційний спосіб.
Офіційний твіттер Порошенка, 5 березня 2019 року:
В тому, що ми вижили без російського газу, є вагомий внесок атомної енергетики. Будівництво додаткових енергоагрегатів, зокрема і на Ташлицькій ГАЕС, і на Дністровській ГЕС, ми визначаємо пріоритетним напрямком.
Офіційний твіттер Порошенка, 12 березня 2019 року:
Минулого року нам вдалося імпортувати вже не 52, і не 42 млрд кубометрів газу, а лише 10,5. І це був імпорт з Європи. В Росії ми не купуємо газ вже четвертий рік! Це велика реальна робота, пророблена нами на шляху до енергонезалежності.
Коментар Mind
Тема про зменшення ролі газу в національній економіці України давно стала політичною, а на тлі протистояння з Москвою – й поготів.
Падіння споживання газу в Україні відбулося, головним чином, через скорочення або зупинку виробництва в промислових галузях, які були зав'язані на кооперації з Росією, а не через успішні заходи з енергоефективності.
У розвинених західних країнах споживання газу, навпаки, збільшується. Тому що їм заміщують вугілля, атомну енергетику та продукти нафтопереробки як більш безпечним для навколишнього середовища видом палива.
Команда Петра Порошенка звертає увагу на дуже важливі й актуальні завдання, які повинні виконувати держрегулятори на енергоринку – гарантувати права споживачів, сприяти розвитку конкуренції та формувати ринкове середовище без дискримінації інтересів тих чи інших гравців.
На жаль, ці завдання з року в рік залишаються невирішеними, незважаючи на розвинену нормативно-правову базу, де багато законів розроблялися за європейськими зразками та із залученням західних фахівців. Проблема полягає у специфічній практиці застосування цих законів, які через низьку правову культуру в Україні перетворюються на непрацюючі документи.
Є в українському регуляторному середовищі ще одна особливість, яка невигідно її відрізняє від європейської практики. У стінах Національної комісії, яка здійснює регулювання у сфері енергетики і комунальних послуг (НКРЕКП), сконцентровані регуляторні функції не лише з усіх галузей ПЕК, але й щодо комунального господарства.
Таке нагромадження перетворює регулятор на неефективну структуру, яка важко адаптується до змін ринкового середовища і не здатна приймати якісні рішення, що і підтверджує українська практика.
Інтерв’ю українським телеканалам, 7 березня 2018 року:
«Газпром», відповідно до рішення Стокгольмського арбітражу, має транзитувати газ через Україну. Це не є його благодійність, це не є його жест підтримки України. Це прямі зобов’язання. Зобов’язання та рішення суду треба виконувати. Крапка.
Україна своєчасно поінформувала своїх партнерів про ризики у ситуації, що склалася, зокрема щодо можливого шантажу з боку східного сусіда нашої країни.
Чого вони добивалися? Щоб Україна припинила транзит. Щоб Україна, коли вони перестануть постачати транзитний газ, бо у нас була дуже холодна погода, почала відбирати транзит. І тому я одразу ж виніс це питання на засідання Ради національної безпеки і оборони, звернувся до всієї нації, українського народу із закликом: #прикрути. І подивіться, як відреагувало суспільство: на 14% в цей день, в п'ятницю, Україна скоротила споживання газу. На 25 мільйонів кубічних метрів газу ми зменшили споживання. Але ні на один кубометр газу ми не припинили транзит, показавши себе відповідальним і надійним партнером.
Інтерв’ю українським телеканалам, 7 березня 2018 року:
Росія не обійдеться без української газотранспортної системи, в будь-якому разі. Після 2019 року, в тому числі. Друга позиція – «Північний потік – 2» є абсолютно політичним проектом. Туди треба вкласти 15-20 млрд [доларів], а в нас система готова.
Україна готова транспортувати не 70, 80, 90 або 94-97 млрд кубічних метрів газу, які були транспортовані в 2017 році, а 150 млрд кубічних метрів.
Переговори президентів України та Німеччини, 29 травня 2018 року:
Сьогодні Україна докладає максимум зусиль для того, щоб переконати, в тому числі і окремих європейських партнерів, в тому, що це абсолютно політичний, а не економічний проект, спрямований на те, щоб розколоти єдність ЄС, … щоб нанести шкоду Україні і значно понизити рівень безпеки всього регіону, а не просто конкурентну здатність європейської економіки.
Аналітична доповідь до щорічного Послання Президента України до Верховної Ради «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2018 році»:
Хоча однією з основних цілей реалізації Енергетичної стратегії України на період до 2035 р. визначено інтеграцію українського енергетичного простору з європейським, унаслідок будівництва газопроводу «Північний потік – 2» виникла реальна загроза збереженню транзитних можливостей держави. Реалізація цього проекту надасть Російській Федерації можливість у будь-який момент повністю припинити транзит природного газу територією України.
Коментар Mind
Стокгольмський арбітраж не зобов'язав «Газпром» продовжувати співпрацю з «Нафтогазом» після 2019 року, коли спливе чинний транзитний контракт.
Щоб українські магістральні газопроводи залишалися конкурентоспроможними для транспортування російського газу, важливо забезпечити стабільні умови їх експлуатації та гарантії безпеки, незалежні від мінливих політичних чинників.
У цьому контексті не на користь України грають такі обставини, як напружений конфлікт з Росією, невизначеність у ситуації на Донбасі та внутрішньополітичні протиріччя.
Газопровід «Північний потік – 2» сприймається Україною як політичний проект. Він не лише позбавляє країну доходів від надання послуг «Газпрому» з транспорту газу (а це близько 2% ВВП), Україна в результаті його запуску також втрачає статус транзитної держави на європейській енергетичній карті.
Усе це тягне за собою і серйозніші наслідки, пов'язані з падінням цінності та значущості України для західних партнерів, як і її ролі на міжнародній арені. Отже, країна стає більш вразливою для агресії з боку Росії.
У той же час компанії і країни ЄС, які підтримують «Північний потік – 2», переслідують інші цілі. Вони зацікавлені в порівняно дешевому російському газі, споживання якого, як прогнозує Міжнародне енергетичне агентство, у доступному для огляду майбутньому лише зростатиме.
Причини збільшення попиту на газ пов'язані з вирішенням проблеми глобального потепління, спровокованого, серед іншого, значним використанням вугілля і нафтопродуктів, від яких у світі поступово відмовляються на користь екологічно безпечних видів енергії.
Крім того, умови Третього енергопакету ЄС, що передбачають посилення конкуренції на енергоринках, передбачають диверсифікацію не тільки джерел, а й маршрутів газових поставок. Тому Єврокомісія зацікавлена в появі нових газотранспортних магістралей, щоб з кожного напряму в країни ЄС йшло не більше 30% газу.
Тому ініціатива Петра Порошенка про можливе збільшення транзиту російського газу через Україну до 150 млрд куб. м на рік хоча й виглядає привабливою, але не витримує перевірку європейськими вимогами щодо конкуренції та енергобезпеки.
Українська ГТС втрачає значимість для ЄС не тільки через появу нових трубопроводів, а й з причини лібералізації газової торгівлі в усьому світі завдяки розвитку торгівлі зрідженим природним газом, який поступово витісняє мережеві поставки.
Взагалі суперечка про «Північний потік – 2» виявила одну важливу і вельми показову обставину. Газ у якості політичної зброї більше схильні сприймати країни зі слабкими державними інститутами і нестабільною політичною системою. Але для країн з розвиненою ринковою економікою це, перш за все, бізнес і комерція, орієнтовані на зростання їхнього добробуту і вирішення завдань вищого рівня, ніж боротьба за виживання.
Для України шлях вирішення питання про захист від зовнішньої агресії і газового шантажу з боку Росії – це, в першу чергу, створення стійких державних інститутів, незалежної судової системи і зрозумілих правил для бізнесу, а також розвиток політичної конкуренції і ліберальної ринкової економіки.
Президент на зустрічі з представниками Рахункової палати, 22 жовтня 2018 року:
Послухайте сьогодні обіцянки популістів здешевити газ в два, в три, в чотири, дехто добалакався – в шість разів знизити ціну. Це можна зробити лише шляхом повернення в російську газову кабалу.
Не зайвим буде нагадати, що зобов’язання зрівняти внутрішні ціни на газ з ціною імпортного газу Україна взяла, коли Гройсман ще був мером Вінниці. Відповідний меморандум з МВФ був підписаний 31 жовтня 2008 року. Фонд тоді очолював Домінік Стросс-Канн, а хто на той час був прем’єр-міністром – дуже легко зазирнути у Вікіпедію. Але хто б не був – подібні зобов’язання носять не персональний, а міжнародно-правовий характер. Хоча зобов'язання і гроші брали одні, а повертати гроші мусять інші.
Аналітична доповідь до щорічного Послання Президента України до Верховної Ради «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2018 році»:
Системними інструментами державної політики мають стати запровадження ринкового ціно- й тарифоутворення, відмова від формування цін і тарифів за затратним принципом, скасування нинішньої системи субсидування енергопостачання, ліквідація перехресного субсидування, перехід до адресної монетарної підтримки найбільш вразливих верств населення.
Усе це стимулюватиме ощадливе ставлення до енергоресурсів, підвищить відповідальність та ефективність господарювання, оздоровить державні фінанси, що спрямовуватимуться не на субсидування енергопостачання, а реалізацію стратегічних проектів, зокрема на засадах державно-приватного партнерства.
З огляду на ресурсні обмеження варто зосередити зусилля на сприянні розвитку місцевих енергетичних ініціатив, зокрема малого й середнього підприємництва в енергетичній сфері та енергетичних кооперативів, генерації та постачання електричної й теплової енергії з урахуванням регіональних особливостей, розвитку розподіленої генерації; підвищенні ефективності використання енергоресурсів енергоспоживаючими установками у будівлях та системах енергопостачання; завершенні встановлення приладного обліку постачання та споживання енергоресурсів і послуг.
…Фундаментальною умовою формування сприятливого інвестиційного клімату в енергетичному секторі є утвердження верховенства права, впровадження незалежного й суворого нагляду у сфері конкуренції, а також завершення приватизації енергетичних активів, за винятком стратегічних. Останнє завдання потребуватиме прискорення реформування енергетичних ринків відповідно до Третього енергетичного пакета, забезпечення стабільності і прозорості господарювання, обмеження втручання держави у функціонування ринків. Для цього Україна має використовувати інструментарій, наданий законодавством ЄС, упроваджувати механізми прозорості видобутку й використання власних паливних ресурсів за принципами міжнародної ініціативи з забезпечення прозорості видобувних галузей (EITI).
Коментар Mind
Основою конкуренції Петро Порошенко слушно називає ринкові умови ціноутворення, коли визначальними факторами є попит і пропозиція на енергоресурси, а не адміністративні методи. Ринкові умови – вони ж і є головним стимулом для енергоефективного споживання. Однак нюанси цих процесів залишаються поза публічної риторики чинного глави держави.
Також Порошенко робить ставку на децентралізацію енергопостачання з урахуванням регіональної специфіки, що важливо для оптимізації якості галузевих послуг. Такі ініціативи відповідають світовим трендам. Однак в Україні поки багато процесів залишаються централізованими, а тому дуже неефективними і трудомісткими, залежними від безлічі супутніх чинників і перш за все – бюрократії.
Створення сприятливого інвестиційного клімату в країні і приватизація державних активів дійсно можуть стати хорошим стимулом для розвитку української економіки, яка гостро потребує припливу іноземного капіталу і сучасних технологій, щоб успішно конкурувати на міжнародних ринках з іншими країнами.
Але для успішної реалізації цієї мети українська влада повинна, перш за все, вирішити проблему тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей, а також досягти визначеності у відносинах із сусідньою Росією, яка на офіційному рівні визнана агресором.
Крім того, ключовою проблемою України залишаються високий рівень корупції та відсутність незалежних судів.
29 березня 2018 року президент Петро Порошенко підписав закон №3096-д про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення деяких аспектів нафтогазової галузі. Документ спрощує бюрократичні процедури для отримання права користування земельними ділянками для підприємств нафтогазового комплексу і спрямований на запобігання негативним економічним наслідкам, зумовленим недосконалістю порядку надання земельних ділянок для будівництва об’єктів трубопровідного транспорту, нафтових і газових свердловин.
10 грудня 2018 року Петро Порошенко підписав закон №9260 про зміни до Податкового кодексу. Цей документ передбачає зокрема запуск ініційованих Нафтогазовою Асоціацією України системних змін в Податковий кодекс та інші законодавчі акти, спрямовані на викорінювання тіньового сегмента з ринку нафтопродуктів.
Аналітична доповідь до щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2018 році»:
Основою взаємовідносин, що існували в українській енергетиці 1992–2014 років, була нав’язана Росією модель «рентної експлуатації» енергетики через адміністративне регулювання цін і тарифів на продукції енергетичного сектора, для підтримки окремих споживачів, цілих галузей економіки чи отримання електоральних переваг.
Ця модель підштовхувала виробників і постачальників енергії до постійного зростання задекларованих втрат і збитків, зумовлювала недоцільність підвищення ефективності використання енергії і блокувала зацікавленість виробників енергоресурсів у підвищенні ефективності діяльності.
Переростання політичного та економічного тиску Росії на Україну в гібридну війну змусило українське суспільство та державу серйозно розпочати реформування енергетичного сектора. У 2014–2017 роках, вперше з моменту набуття Україною незалежності, було закладено законодавчі основи створення енергетичних ринків, заснованих на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів і безпеки постачань, а також здатних до інтеграції з ринками держав – членів Енергетичного Співтовариства.
У 2017 р. співвідношення власного виробництва та імпорту становило приблизно 35:65 для автомобільного бензину, 12:88 для дизельного палива і 28:72 для скрапленого нафтового газу. При цьому частка нафтопродуктів, вироблених у Російській Федерації або з російської сировини (передусім у Республіку Білорусь), у структурі імпорту перевищила 80%.
Таким чином, задіявши інструменти політичного тиску на Мінськ (безпосередньо або через російських акціонерів Мозирського нафтопереробного заводу), Москва здатна заблокувати дві третини постачання нафтопродуктів, необхідних українській економіці. При цьому учасники ринку не здатні оперативно збільшити постачання через нестачу обігових коштів і завищених ставок кредитування, що вже призвело до зменшення поточних запасів роздрібних операторів з 17-30 до 7-10 діб споживання.
Блокування постачань нафтопродуктів Російською Федерацією здатне призвести до утворення в Україні їх дефіциту, який можливо компенсувати за рахунок наявних резервів держави, операторів і споживачів лише на чверть. Оскільки нафтопродукти є інфраструктурними товарами, їхня нестача може призвести до кумулятивного зростання цін на товари та послуги, зменшення платоспроможності населення й посилення соціального невдоволення.
Коментар Mind
Росія залишається домінуючим гравцем на українському ринку нафтопродуктів. По суті це означає, що країна-агресор як і раніше здатна впливати на ефективність української економіки і навіть української армії.
У більш благополучні часи, до анексії Криму та збройного конфлікту на Донбасі, вітчизняна нафтопереробка й імпорт нафтопродуктів для потреб внутрішнього ринку також були найбільш залежними від настроїв Кремля.
Основні виробничі активи контролював російський бізнес. Зараз робота більшості українських НПЗ або зупинена, або обмежена через дефіцит сировини. Тому Україна залишається залежною від зовнішніх закупівель і пов'язаних з ними ризиків (насамперед, цінових).
Особливо привабливим бізнесом в останні роки виявилося постачання в українську армію дизельного палива. Ці поставки стали приводом для безлічі антикорупційних розслідувань. Хоча імпорт нафтопродуктів в Україну поступово стає все більш диверсифікованим, але вплив Росії все ще відчутний.
Адже навіть якщо паливо надходить до нас із Білорусі (це один з найпопулярніших напрямків), постачання сировини до місцевих НПЗ там контролює Росія. Отже, Кремль здатен диктувати їм умови роботи.
У випадку із забезпеченням українського ринку зрідженим вуглеводневим газом, який використовують у транспорті, Росія і тут залишається домінуючим постачальником. Поза полем зору Порошенка залишається нелегальне виробництво нафтопродуктів в Україні, як і їх тіньовий імпорт, який виглядає більш привабливим у ціні для споживачів, але часто такий товар виявляється сумнівної якості.
У підсумку, за останні п'ять років влада так і не змогла запропонувати дієвого плану розвитку ринку, переорієнтації імпорту на інші ринки або ж імпортозаміщення.