«Комунальний» множник: як виникають борги за ЖКП

Українці почали отримувати квитанції з пенею, нарахованою за не сплачені вчасно комунальні платежі. Таку можливість підприємствам-постачальникам послуг ЖКГ надає закон «Про житлово-комунальні послуги», який набрав чинності 1 травня 2019 року. Щоправда, у законі передбачено, що пеня нараховуватиметься лише на борги, які з’явилися після цієї дати.

Проте це не убезпечує споживачів від того, що деякі спритні компанії-постачальники проведуть процедуру фіксації боргу, наприклад, станом на 2.05 – і нарахують пеню на всі попередні несплати. В останній день травня Держстат оприлюднив свіжі дані щодо заборгованості населення за послуги ЖКГ на кінець квітня, коли по всій країні остаточно завершується опалювальний сезон. Загальна сума склала 57,75 млрд грн.

У середині квітня, за тиждень до другого туру виборів президента – коли вже було зрозуміло, що Володимир Зеленський є беззаперечним лідером перегонів, соціологічне опитування показало: майже 40% респондентів очікують, що першим кроком нового глави держави стане зменшення комунальних тарифів, а вже потім – зняття недоторканності з депутатів, суддів та президента і розслідування гучних корупційних справ. Разом із тим команда нового президента публічно обіцяла спершу провести «аудит країни в цілому та окремих галузей».

Було б цілком логічним, аби галуззю, з якої стартуватиме цей аудит, стало саме житлово-комунальне господарство та дотичні до нього підприємства – постачальники послуг. Адже природа походження загального боргу громадян у майже 60 млрд грн викликає безліч запитань. Mind проаналізував механізм їхнього утворення та виокремив найпоширеніші прийоми, за допомогою яких ці борги рік за роком формуються та наростають.

Чому компаніям вигідно збільшувати борги споживачів? Борги великих галузей економіки – це неоднорідний показник, тож його не можна трактувати однозначно. Вітчизняний Держстат просто збирає та оприлюднює усі борги разом, як то – безнадійні, поточні або технічні. В Україні є, але публічно не застосовуються, аудит і методика визначення актуального боргу – коштів, які споживачі не сплатили за реально спожиті послуги.

Усі комунальні підприємства досі працюють за радянським «витратним» принципом: чим більше споживачів, тим більше їм треба послуг – отже, треба більше витрачати, щоб забезпечити потреби всіх користувачів, і щоб вони «покривали» споживання тих, хто не платить. Тобто постійно генеруються передумови для збільшення тарифів.

Цією ситуацією професійно користуються політики. Щоразу для підсилення передвиборчої риторики оголошується загальна сума боргу і вимагається зменшення тарифів – мовляв, населення не в змозі платити за наявними розцінками. Проте не пропонується жодного практичного вирішення цієї проблеми. Бо насправді немає бажаючих змінювати «витратний» принцип формування тарифів, і актуальною залишається стара парадигма: «липові» борги знову треба буде покривати з бюджету за рахунок субсидій напряму компаніям-постачальникам. Це простий і давно налагоджений в Україні корупційний спосіб «перекачування» грошових потоків у потрібні русла.

Чому держава не здана впливати на газових монополістів? В абсолютних цифрах борг споживачів на кінець опалювального періоду 2019 року склав 57 746,3 млн грн, з них більше половини, а саме 29 486,7 млн грн – за газопостачання.

Споживачі газу поділяються на промислових, комунальних та побутових, а побутові – це далеко не завжди населення. Будь-яка мала комерційна структура в межах міста або селища – теж побутовий споживач.

У 2010 році Верховна Рада прийняла закон, яким списала з газопостачальних компаній попередні борги за газ майже на 10 млрд грн. Проте забули «дрібничку» – списати відповідну заборгованість безпосередньо з побутових споживачів. Тобто того самого населення та малих підприємств.

За інформацією джерел у Департаменті економіки життєзабезпечення систем Мінрегіонбуду, ще на 1 листопада 2012 року така заборгованість фіксувалася на рівні 8,7 млрд грн. Це один з прикладів саме тих «безнадійних» боргів, які на сьогодні можуть бути «зашиті» в загальній сумі. Бо з 2012 року загальний борг з газу не скорочувався, а лише зростав.

Далі – приклади технічного маніпулювання при обрахунку вартості послуг з газопостачання.

1. Тотальний саботаж та відмова встановлювати індивідуальні лічильники газу, особливо в квартирах з газовими плитами. На сьогодні навіть приватні сервісні компанії за власний кошт споживачів відмовляються встановлювати лічильники, бо «обл- та міськгази» не хочуть ставити їх на облік.
2. Нарахування зайвих обсягів газу в період відсутності в квартирах гарячої води, незважаючи на той факт, що більшість домогосподарств вже давно обладнані електричними водонагрівачами. У продовження – небажання нормативно оформлювати наявність «бойлерів». 
3. Нарахування «заднім числом» боргів за газ за останні 30 місяців через рішення суду переглянути нормативи споживання газу в домогосподарствах без лічильників, яке відбулося наприкінці 2018 року.
4. Нарахування боргів всім без винятку споживачам за «приведення газу до стандартних вимог». Хоча ці норми вже включені у тарифи. Всі зауваження НКРЕКП облгази просто ігнорують.

Станом на травень 2019 року найбільше за газ винні споживачі Харківської (2 915,285 млн грн), Дніпропетровської (2 808,777 млн грн) та Одеської (2 740,803 млн грн) областей.

Чому ніхто не хоче переглядати методику формування тарифів? Другий щабель посідає борг за опалення та гаряче водопостачання – 19 322,5 млн грн. Передусім через те, що споживачі не хочуть платити за неналежно надані послуги, або взагалі їхню відсутність.  

1. У більшості помешкань плата за опалення рахується або через загальнобудинкові прилади обліку, або за старезною малозрозумілою формулою. Офіційно довести, що в помешканні холодно – дуже важко через бюрократичну процедуру. Простого й зрозумілого рішення цієї проблеми немає, і ніхто не хоче його шукати.
2. Із запровадженням нового закону про послуги ЖКГ ситуація стане ще більш проблемною, адже на споживачів почнуть списувати всі показники загальнобудинкового приладу обліку зі всіма витратами на «шляху прямування енергоносія». Те, що в будинку зношені комунікації або цей носій може без належного оформлення спрямовуватися не за офіційно вказаною адресою, а «для потреб малого бізнесу» – довести вкрай важко. Процедури скарг і контролю складні, а винні не несуть жодного покарання. Отже комунальники матимуть підстави і надалі вимагати збільшення тарифів, бо збільшуються витратні складники.
3. У більшості міст України централізоване гаряче водопостачання повністю відсутнє або в міжопалювальний період, або й узагалі вже кілька років поспіль. При цьому компанії-постачальники ігнорують графіки перевірки показників та повірки лічильників, натомість нараховують спожиті кубометри «зі стелі».
4. Важка процедура постановки лічильника на облік. Навіть якщо споживачу вдалося це зробити, наприклад «Київтеплоенерго» не знімає з обліку старий лічильник, а нараховує на нього формальне споживання гарячої води.
5. Якщо користувач не встиг вчасно пройти повірку лічильника, теплоенерго автоматично починає нараховувати споживання за нормативом. Не секрет, що велика кількість людей в Україні перебуває на заробітках за кордоном, їхні квартири стоять порожні та зачинені, але борги нараховуються. Насправді вирішити цю проблему просто: теплоенерго, якщо справа стосується гарячої води, або водоканал, якщо йдеться про холодну воду, можуть просто провести звірку показників або повірку лічильника – і порівняти із останніми показниками, за які було сплачено. Але цього не робиться.

Як результат – найбільша заборгованість за опалення та гаряче водопостачання зафіксована в Києві (4 170,250 млн грн), Харківській (3 494,018 млн грн) та  Дніпропетровській (2 915,437 млн грн) областях.

Коли права є, а відповідальності немає. Далі йдуть борги за квартплату – 4 618,5 млн грн. Першість тримають: Київ (890,045 млн грн), Дніпропетровська (947,577 млн грн) і Донецька (372,080 млн грн) області.

1. Київ є лідером в Україні із переводу житлового фонду в управління приватних керуючих компаній, які мають організовувати та забезпечувати мешканцям певні комунальні послуги. Разом із тим Київ є лідером із кількості нечесних керуючих компаній – вони збирають гроші з мешканців, але не передають їх постачальникам послуг, а просто розкрадають. Дати раду таким структурам та їхнім керівникам практично неможливо, повернути гроші – теж.
2. Такі керуючі компанії самі формують тарифи на обслуговування будинків. Однією зі складових є «плата за опалення» місць загального користування. Проте у більшості домів в Україні на сходових майданчиках вже давно зрізані батареї опалювання. У деяких нових будинках, де подібні батареї ще існують, мешканці ведуть війну із керуючою компанією: люди вимикають ці батареї, бо їм не треба аж так багато тепла, щоб дійти з ліфта до своєї квартири, а представники компаній навмисне вмикають батареї на максимум, щоб загальнобудинковий лічильник накручував обсяги споживання, і були підстави ще збільшувати тарифи.
3. У Дніпрі місцева влада зробила універсальний тариф на квартплату, включивши туди «обслуговування ліфтів», і цей тариф розповсюджується на всі будинки – навіть ті, де ліфтів ніколи не було. Жодні аргументи не впливають на посадовців комунального департаменту дніпровської мерії, тож велика кількість людей просто відмовляється платити, поки не переглянуть тарифи.

Куди дівається вода? Борг за постачання води та водовідведення склав 3,6 млрд грн. Найбільші боржники: Дніпропетровська область – 761,7 млн грн, Київ – 720 млн грн, та Харківська область – 426 млн грн.

Проблеми ті самі, що і при підрахунку боргів за гаряче водопостачання. Водоканали не проводять або саботують повірку лічильників, не ставлять нові лічильники на облік, продовжують нараховувати борги на неіснуючі лічильники. А також нараховують борг за водовідведення, якого немає. Водовідведення рахується лише для гарячої води, і визначається за показником лічильника для гарячої води. Та коли гарячої води немає, то автоматично не надається і послуга водовідведення.

А ще багато водоканалів воліють отримувати плату за воду наперед, тож виставляють як борг витрати води, яку мешканці лише споживатимуть наступного місяця. Наводити лад із веденням підрахунків та обліку водоканали не хочуть.

Борг за вивезення сміття – найменш відчутний: він складає лише 700 млн грн. Найбільше заборгували мешканці Дніпропетровської – 184 млн грн, Харківської – 118 млн грн та Донецької – 66,5 млн грн – областей.

Найчастіше компанії, що займаються вивезенням сміття, не можуть поділити території, тому мешканці отримують по дві квитанції від різних компаній. І кожна нараховує борг.

Хто стане на бік споживачів? Вже багато років в Україні спостерігається тенденція, коли найбільше накопичення боргів йде у опалювальний період, а після його закінчення населення активно сплачує за комунальні послуги та погашає борги. Наприклад, у березні 2019 року заборгованість скоротилася на 1,5%, а вже у квітні – на 8,7%. 

На жаль, саме компанії – постачальники комунальних послуг не зацікавленні в наведенні ладу у нормуванні заборгованості. Дуже часто їм «допомагає» місцева влада, яка збільшує тарифи на прохання підконтрольних комунальних підприємств. Навести лад у галузі не може ані Міністерство інфраструктури, ані Нацкомісія з регулювання ринку електроенергії та комунальних послуг.

Mind паралельно із роботою над цим матеріалом 23 травня 2019 року направив офіційний запит до Нацкомісії з питань регулювання ринку електроенергії та комунальних послуг із проханням в режимі інтерв’ю надати відповіді на складні питання щодо розрахунків за комунальні послуги. На жаль, керівництво НКРЕКП відмовилося від особистого інтерв’ю, а також не знайшло часу за більш ніж три тижні відповісти на письмові запитання нашого видання.