Ще під час виборчої кампанії Володимир Зеленський заявив про свої наміри перенести президентську адміністрацію з Банкової. Зараз новообраний глава держави від своїх планів не відмовляється. В інтерв’ю член «ЗеКоманди» Олександр Данилюк назвав це питання не пріоритетним, але радить АП переїхати якщо не повністю, то хоча б частково. Mind уже публікував матеріал про п'ять відповідних локацій для АП. Втім, можливо, новий президент наважиться на ще радикальніший крок. Як показує досвід інших країн, за останні два століття понад 70 разів переносилися не тільки адміністрації, а й навіть столиці.
Mind зібрав найвідоміші перенесення столиць у ХХ столітті, а також з'ясував, для чого і як це робилося.
За радянських часів столицею Казахської РСР було місто Алмати (Алма-Ата), яке знаходиться в південно-східній частині країни. Однак у 1997 році президент уже незалежного Казахстану Нурсултан Назарбаєв вирішив перенести столицю на північ, до Акмоли, яку було вирішено назвати Астаною.
За первинними розрахунками, це мало коштувати Казахстану $400 млн, однак остаточна сума виявилася набагато більшою. Головним чином це пов'язано з кліматом. На відміну від Алмати, в Астані дуже суворі зими (до –30), сильний вітер, а також підвищений рівень ґрунтових вод. Як наслідок – підвищена зношуваність конструкцій і підтоплюваність.
Офіційно Астана стала столицею Казахстану 10 липня 1998 року. Під цією назвою місто проіснувало понад 20 років. 20 березня 2019 року Астану перейменували в Нурсултан на честь екс-президента Нурсултана Назарбаєва.
Дуже довгий час Стамбул (до 1453 року – Константинополь) був столицею Османської імперії. Однак, коли в 1923-му на уламках імперії утворилася Туреччина, було вирішено перенести столицю зі Стамбула до Анкари. Це було зроблено передусім для безпеки – Стамбул знаходиться неподалік від Балкан, які тоді були джерелом політичної нестабільності.
До того ж в Анкарі, на відміну від Стамбула, не було такої кількості консервативного духовенства. Це дуже відповідало політиці щодо перетворення Туреччини на світську державу, яке проводив перший президент Туреччини Кемаль Ататюрк.
Стамбул все ще залишається адміністративним, культурним і політичним центром. У ньому, крім пам'яток, є безліч навчальних закладів, міністерств і посольств.
29 років тому столицею Федеративної Республіки Німеччина (ФРН) був не Берлін, а невелике містечко Бонн із населенням 300 000 людей.
Столицею Бонн став восени 1949 року, після утворення ФРН. У Бонні знаходився парламент країни, який складався з двох палат, міністерства. У ньому жив і канцлер країни. Так тривало майже 40 років. Однак після об'єднання Німеччини в 1990 році столицею знову став Берлін.
Канберра стала столицею Австралії відносно недавно – 1927 року. До того цю горду назву носив Мельбурн. У ньому знаходилися головні адміністративні та урядові будівлі. Із Мельбурном змагався Сідней.
Канберра – місто, що народилося з цього суперництва. Воно було засноване 1913 року та побудоване за проектом чиказьких архітекторів Уолтера Берлі Гріффіна і його дружини Меріон Махоні Гріффін. Місто від самого початку будувалося як столиця і як місто-сад, тому в Канберрі багато зелені і знаходяться урядові будівлі.
Довгий час столицею Бразилії був Ріо-де-Жанейро. Однак уже майже 60 років головним містом країни є місто з майже такою ж назвою – Бразиліа.
Рішення про будівництво нової столиці було прийнято 1957 року президентом Жуселіну Кубічек де Олівейра. Це було зроблено для того, щоб вирівняти розвиток регіонів країни.
За три роки 60 000 робочих звели нову столицю. Цікаво, що місто з самого початку було спроектоване у формі реактивного літака.
До 1911 року столицею Британської Індії було місто Калькутта (сьогодні Колката), однак на початку ХХ століття ситуація змінилася. На цей час припадає розвиток індійського національно-визвольного руху, одним із центрів якого стала Калькутта.
Тому британська влада ухвалила рішення перенести столицю до Делі, а точніше в передмістя Нью-Делі.
Для цього фактично з нуля за проектом британського архітектора Едвіна Лаченса було побудовано нове місто, яке відоме своїми широкими бульварами і є місцем розташування численних національних установ і визначних пам'яток.
У ХХ столітті найчастіше столиці переносилися в країнах Африки, оскільки нові еліти хотіли максимально дистанціюватися від колоніального часу. Під цю тенденцію підпадає і Кот-д'Івуар, який до 1960 року був французькою колонією.
З 1933-го столицею колонії було велике місто Абіджан, проте 1983 року влада вирішила перенести столицю до міста Ямусукро. На вибір нової столиці також вплинуло й походження першого президента країни Уфуе-Буаньї, який народився тут.
Місто відоме розташованим на його території великим християнським храмом – Нотр-Дам-де-ля-Пе, також тут знаходяться резиденція президента й «Будинок партії».