Майже біткойн: хто і навіщо інвестує в Україну
І як припинити «годувати головами українців» економіку інших держав
Сприйняття України портфельними інвесторами покращується. Іноземні гроші почали активніше надходити до економіки – з початку цього року за допомогою самих тільки ОВДП вдалося залучити понад $1,5 млрд. Але у вітчизняних фінансистів це викликає не лише радість, але й страхи: надмірна самовпевненість ринків та окремих бізнесів може призвести до того, що приплив коштів зупиниться або й взагалі покаже зворотню динаміку.
Держава, декларуючи відкритість до зовнішніх фінансових потоків, зробила далеко не все для того, аби українська економіка стала дійсно привабливим інвестиційним майданчиком. Ринок землі, приватизаційна концепція, якість освіти та податкова політика – це геть не повний перелік «больових точок» вітчизняного бізнес-клімату. Про те, як почувається інвестор в Україні, та що найближчим часом належить «посіяти» на інвестиційному полі, розмірковували експерти в рамках Mind Invest Club, який 29 червня спільно з ЕВА було проведено у Львові.
Захід відбувся за підтримки компаній Avellna Gold та Klingspor.
Наводимо найцікавіші тези з виступів.
Гліб Вишлінський,
виконавчий директор Центру економічної стратегії:
Основа сприйняття України інвесторами – її ризики, тобто фундаментальні проблеми, наявні сьогодні. Але, як бачимо, протягом чотирьох років українська економіка зростає. В Україні весь цей час спостерігається низький бюджетний дефіцит. А первинним маємо взагалі профіцит. Якщо не враховувати виплат зовнішніх та внутрішніх боргів, загалом заробляємо більше, ніж витрачаємо на щоденні потреби. Також в країні не спостерігається надто негативної – як для періоду стабільності курсу гривні – ситуації з рахунком поточних операцій, тому макроекономічних передумов до фінансової кризи немає.
Ставлення іноземних інвесторів до країни поступово поліпшується, що вже призвело до зниження дохідності українських єврооблігацій. Хоча нещодавні заяви Ігоря Коломойського про можливість дефолту сприймались як ризик, але вони були спростовані президентом.
Зараз головне – не шкодити економіці, а зберегти те, що зроблено за п'ять років: відповідальна бюджетна політика, незалежність НБУ, можливість дискутувати на експертному рівні щодо облікової ставки. Це професійні дискусії, і краще мати їх, ніж Нацбанк, який приймає рішення з політичних міркувань – коли голова НБУ отримує дзвінок «згори» та виконує вказане. Так було протягом майже 25 років.
Потрібно зберігати стосунки з міжнародними кредиторами.
Якщо говорити про підприємницькі та інвестиційні можливості на тривалий час та про те, як забезпечити більшу дохідність українського бізнесу, то потрібно, щоб економіка зростала швидше.
Наприклад, протягом 20 років частка інвестицій у ВВП України суттєво – на 10% – відставала від цього показника в сусідній Польщі: поляки мали 25%, ми – 15%. Але якщо в щось роками не інвестуєш, то воно стає менш конкурентоздатним. От і зараз польська економіка зростає набагато швидше за українську.
У нас є обмеження у фізичному капіталі, поглиблюються проблеми з трудовими ресурсами. Це стосується не лише трудової міграції в Західній Україні, а й довгострокових демографічних проблем через низьку народжуваність 1990-х років.
Потрібно створювати умови для жінок працездатного віку. Зокрема, через інвестиції в дошкільну освіту, щоб матері мали змогу виходити на роботу раніше. Також це стосується і вищої освіти, де країна витрачає колосальні гроші на державні замовлення та безкоштовне навчання українців у той час, коли частина вищої освіти є неефективною.
Маємо збільшувати продуктивність. Але це без усіх можливих способів залучення іноземних інвестицій неможливо. Поки що ж конкурентоздатні сусіди переманюють наші трудові ресурси.
Також найбільша невикористана можливість – ефективність користування природними ресурсами. Досі закритий ринок землі, але ж українські громадяни мають повне право розпоряджатися своєю власністю. Це позиція нового уряду і коаліції. Зняття мораторію дозволило б збільшити інвестиції в аграрний сектор, у ті проекти, що вимагають гарантованої власності. Особливо це стосується Південної і Центральної України, де потрібно суттєво вкладатися у зрошування.
Також необхідно вирішити питання з приватизацією. Це стосується не лише шести великих підприємств, які загрузли в судових процесах, а й скорочення переліку підприємств, що заборонені до приватизації. Також є багато підприємств, в які терміново треба інвестувати. Зокрема, в атомну енергетику.
Важливо створити умови для інтеграції бізнесу в європейські мережі формування доданої вартості. Насамперед це – митні процедури. Потрібна робота митниці для того, щоб українські партнери були привабливішими для західних сусідів, щоб ми могли швидко та вчасно поставляти продукцію. Це створюватиме передумови для активніших інвестицій та власне створення виробничих потужностей, відкриття ринку капіталів та подальше зняття валютних обмежень.
У зовнішній політиці маємо тиснути на наших західних сусідів у питаннях глибшої інтеграції з ЄС. Вона може початися зі створення нових товарних ринків, просувати ідею важливості членства в Євросоюзі, яка, власне, і забезпечила той ривок, що його бачимо в Центральній Європі – у західних сусідів України.
Сергій Фурса,
фахівець Dragon Capital з продажу боргових цінних паперів:
Світовий позитив щодо України лякає мене. Він відображається в тому, що з початку року зайшли понад $1,5 млрд ОВДП. Перед цим іноземці дуже довго не заходили, адже боялися гривні.
Було так: наприкінці січня продавали долари, купляли гривневі ОВДП і чекали півроку, а потім виходили купляти долари. Інших інвестицій не було. Цього року іноземці дізнались [про можливості вдало інвестувати в Україну], і їх багато зайшло. Але як зайшли, так же швидко можуть і піти.
Згадаймо події минулого року в Туреччині: Реджеп Ердоган вирішив, що він – султан, і незалежність центрального банку країни йому «не писана». І в результаті ліра впала більше ніж удвічі за тиждень, бо всі інвестори сказали країні «бувай».
Отже, якщо хтось вирішить, що незалежність Нацбанку неважлива, або незалежність регулятора і кадрові призначення можуть існувати окремо, то $1,5 млрд, які зайшли, можуть піти. І ми це відчуємо.
Інвестори вірять у гривню і Україну, вірять у євробонди. У Лондоні зараз усі фанатіють від України. Такої дохідності немає ніде, крім Венесуели та Аргентини, але там страшно. Лондонський позитив виражається в тому, що українські єврооблігації купують і без траншу МВФ. Тобто для інвесторів важлива наша співпраця з фондом, але вони вийшли, взяли мільярд євро, ще могли б вийти.
Але є і декілька причин для хвилювання. Востаннє я бачив позитив зовнішніх ринків у 2006–2007 році. І якщо для нас Україна – центр Всесвіту, то для решти фінансового світу вона занадто далеко.
Коли немає куди інвестувати, інвестори йдуть дуже далеко. Зараз зростають біткойн і Україна. Ситуація, коли інвестовано всюди, залишилась лише Україна, вказує на те, що цикл завершується. Не знаю, коли станеться обвал. Американська економіка зростає так давно, як ніколи раніше. Тому цей позитив відносно України може швидко повернутися великим «бадабумом».
Коли державі просто так дають гроші – у ній закінчуються реформи і незалежність центробанків.
Якщо запровадимо ринок землі, то вже наступного року зможемо сказати: «МВФ, до побачення». Так, зараз можемо робити все що завгодно. Але ось це «все що завгодно» ніколи не стикається з верховенством права. І це найбільша проблема для тих, хто живе в Україні.
Позитив – завжди добре, але він може перетворитися на погані речі та стати ризиком. Тому я боюся наших бажань і впевненості, що все вийшло. Це може вилізти боком.
Сергій Гончаревич,
керуючий партнер Capital Times:
Нещодавно один з інвесторів розповів, що, якщо у вас є гроші, їх краще зберігати. Пару років у банківській комірці.
Насправді, якщо говорити про ринок угод M&A в Україні 2014–2018 років, то він росте. І бажання інвесторів вкладатися тут теж збільшується. Більшість з цих угод відбувається зі стратегами. Стратегічний інвестор на 70–80% є інвестором в Україну. Частина, що залишилася, – фонди або приватні інвестори.
Минулого року більшість інвестицій припадала на нерухомість, а також промисловість. За нашими оцінками, це понад $800 млн оголошених угод. Цього року бачимо близько $1 млрд. Найбільший інтерес інвестори виявляють до агросфери та енергетики – зокрема, «зеленої». Усе, що пов'язане з інфраструктурою, теж їх цікавить.
Олександр Романішин,
співзасновник платформи відкритих інновацій RE:ACTOR, член наглядової ради UVCA
У багатьох розвинутих екосистемах – Берліні, Лондоні, Нью-Йорку – найбільше співробітників з України. Як і в Польщі. Кожен третій стартап у Польщі має відношення до України. При цьому в польській екосистемі між венчурними фондами цьогоріч розподілено 1,5 млрд євро, а в українській було угод на 300 млн євро. І це на 100 млн більше, ніж минулого року.
Таланти шукають там, де є гроші, де їх підтримують. Кожна ідея, інновація створює вдесятеро більше доданої вартості.
Певні передумови, що створюються, стимулюють появу венчурної екосистеми, нових продуктів, які активізують бізнес-процеси. Одне вдале рішення може заощадити від 5 до 10% операційного процесу компанії. Якщо рахувати в грошах, то інвестиція в технології окуповується за рік-два.
Чому ніхто не створює корпоративні венчурні фонди? Тому що немає культури роботи з технологіями. Це все призводить до того, що українська екосистема є донором для світу – 150 000 айтишників працюють на аутсорсі, хоча можуть створювати продукти доданої вартості для своєї країни.
Системи великого бізнесу стають відкритішими. І чим більше вони відкриваються, тим швидше до них приходять передові технології.