Україна – країна великого капіталу і великих гравців. Це не гігантоманія окремих бізнесменів, а необхідна умова для успіху в базових галузях національної економки – таких як енергетика, агросектор, хімпром. Масштаб бізнесу, сформувати який в українських реаліях можна лише за умови близькості до влади, в подальшому забезпечує його стійкість, недосяжний відрив від конкурентів і можливість формувати ринок «під себе».
Однак якщо в цю гру з нарощуванням бізнес-м'язів загратися і/або позбутися протекціонізму влади (що в Україні за її політичної турбулентності трапляється часто), то масштаб з переваги може перетворитися на проблему, відкривши точку уразливості. Mind вивчив кейси трьох українських індустріальних гігантів, які стоять або стояли на порозі втрати цього статусу. Їх об'єднує те, що акціонери, які були близькими до попередньої влади, потрапили під пильну увагу нинішньої, і це своєю чергою «відкрило очі» Антимонопольному комітету. А відрізняє – те, якими методами і з яким успіхом вони зуміли довести, що розмір – не головне.
Засновник групи СКМ Рінат Ахметов – людина-символ. Для більшості він уособлює надвеликий бізнес, який розрісся завдяки зв'язкам бенефіціара у вищих ешелонах влади. Причому більшість із цих зв'язків на певних етапах історії країни він сам же кадрово і формував.
Цей образ настільки живучий (можливо, тому що частково справедливий), що перекриває позитивні риси олігарха – підкреслену скромність (яка, щоправда, не поширюється на вибір житлової нерухомості), відсутність скандалів, пов'язаних персонально з ним, а також вміння побудувати, розвинути й утримати найбільший у країні бізнес, який останніми роками працює демонстративно прозоро.
«Боротьбу з Ахметовим» заявляли своєю програмною метою більшість українських президентів. Ці плани ніколи не здійснювалися, а їхній результат у гіршому випадку зводився до ситуативного бізнес-альянсу олігарха і глави держави. Позиції Ріната Ахметова як «номер 1» не похитнулися навіть після трагічної втрати у 2014 році його вотчини – Донбасу, де розташовані ключові активи металургійного крила його бізнесу.
У 2019-му закономірність «влада змінюється – Ахметов залишається» цілком могла бути розірвана: кон'юнктура практично в усіх галузях, які цікавлять бізнесмена, склалася вкрай несприятливо для нього.
Що сталося? По-перше, Рінат Ахметов вважався – і небезпідставно – бенефіціаром режиму Петра Порошенка. У підсумку на неоднозначний імідж самого олігарха нашарувався і негатив, пов'язаний з персоною п'ятого президента України.
Символ цього симбіозу – формула «Роттердам+», тобто методика формування ціни на паливну складову при виробництві електроенергії на теплових електростанціях в Україні. Формула почала діяти в травні 2016 року і визначала нові правила на ринку після втрати контролю над частиною Донецького вугільного басейну. Передбачалося, що ТЕС купуватимуть за кордоном антрацитові марки вугілля, а котли спішно переводитимуться на газову групу, яка видобувається в Україні.
Однак, як підозрювали деякі експерти галузі, ТЕС купували вугілля на непідконтрольних Україні територіях по 600–1100 грн/т, а в тариф закладали підвищену вартість імпортного палива. На користь цієї версії свідчило те, що котли не дуже активно переобладнувалися для використання газової групи вугілля.
Холдинг ДТЕК Ріната Ахметова виробляє електроенергію на теплоелектростанціях і постачає її кінцевим споживачам. Він має монопольне становище на енергетичному ринку, контролюючи 80% видобутку енергетичного вугілля, 70% вироблення теплової електроенергії, 50% розподілу і постачання, а також 90% її експорту. Крім того, під контролем у структур Ахметова – близько третини потужностей з виробництва електроенергії сонячними і вітряними електростанціями.
По-друге, вперше за більш ніж 10 років Рінат Ахметов не міг спиратися на власну групу в парламенті. Якщо у Верховній Раді попередніх скликань захистити його інтереси або блокувати загрози могли частина «Опозиційного блоку», «Радикальна партія» Олега Ляшка та численна група мажоритарників, то дострокові вибори до парламенту IX скликання Ахметов провалив. Прямо і опосередковано пов'язаних з ним депутатів під купол зайшло менше десятка – всі мажоритарники, які пробилися до парламенту самотужки по давно знайомих їм округах. Згідно з неофіційними даними, через півроку роботи неформальна група Ахметова збільшилася мінімум удвічі. Але цього все одно замало.
По-третє, актуалізувалися реваншистські настрої з боку бенефіціара групи «Приват» – Ігоря Коломойського. Після короткої каденції в кріслі губернатора Дніпропетровської області Коломойський не зміг налагодити ефективний контакт з Петром Порошенком, залишив Україну і протягом трьох років безсило спостерігав, як Рінат Ахметов нарощує свої позиції та статки.
Ще одна причина зазіхань з боку «Привату» на Ахметова – не «понятійна», а виключно комерційна: феросплавні заводи Коломойського потребують доступної електроенергії, але їх не цілком влаштовують тарифи ДТЕК. Один з бізнесменів, що спілкувалися з Коломойським в Ізраїлі, переказує його фразу, кинуту між першим і другим туром президентських виборів (коли вже було зрозуміло, що перемагає Володимир Зеленський). «Спочатку наздоганятиму Петра, а потім і рудого», – нібито сказав Коломойський, натякаючи на колір волосся Ахметова. Це повністю вкладалося в концепт боротьби з олігархатом, задекларований Володимиром Зеленським.
Гаяти часу Ігор Коломойський не став – тільки-но повернувшись в Україну, він дав кілька інтерв'ю, в яких висловився за націоналізацію підприємств зі сфери ЖКГ та інших активів, які Ахметов придбав під час приватизації 2000-х. Як м'якший варіант антимонопольному регулятору пропонувалося втрутитися в сектор електроенергетики. Вигоди Ахметова від «Роттердам+» він оцінив у $4,2 млрд за 3,5 року.
Через одіозність цієї формули ціноутворення і монопольного становища на ринку, енергетичне крило СКМ стало одночасно як одним з найпривабливіших, так і найвразливіших напрямків його бізнесу. АМКУ і раніше пильно поглядав на надмірні енергоактиви олігарха. Востаннє це відбулося 2015 року, коли НКРЕКП і НЕК «Укренерго» в межах програми «деолігархізації» Петра Порошенка подали до комітету заяву про монополізм ДТЕК.
Як змінилася ситуація? За час розгляду цієї справи стосунки Ахметова та президента Порошенка істотно «потеплішали». Плодом цієї дружби стало ухвалене в грудні 2018 року рішення АМКУ про те, що ДТЕК не зловживає монопольним становищем на ринку електроенергії. У квітні 2019 року, під завісу каденції п'ятого президента України, комітет навіть погодив придбання компанією часток у «Одесаобленерго» і «Київобленерго» у російської групи VS Energy, за підсумком якої частка ДТЕК у розподілі електроенергії сягала 47%.
Влітку 2019 року, після зміни влади і повернення в Україну Ігоря Коломойського, бізнес Ріната Ахметова опинився перед цілком реальною загрозою. Підсумком розгляду справи в АМКУ міг стати штраф у розмірі до 10% виручки і примусове розділення холдингу. І навіть могло йтися про примусовий продаж частини активів. До того ж зміна влади застала Ахметова посеред плану зі ще більшого укрупнення його енергохолдингу шляхом скупки решти активів, що належали групі VS Energy – п'яти обленерго. Передбачалося, що ДТЕК візьме їх в оренду і управління. Однак на період «перезмінки» на Банковій процес поглинання був заморожений.
Паралельно з цим під ударом опинилися й металургійні активи олігарха, або як мінімум кроки з їхнього розширення. В Антимонопольному комітеті не виключали, що потенційно «Метінвесту» може бути заборонена концентрація – придбання частки в шахтоуправлінні «Покровське», найбільшого в Україні виробника коксівного вугілля. До того ж антимонопольники могли «помітити», що «Метінвест» виробляє (сукупно з пов'язаними активами) понад 60% руди і металу.
Як склалися стосунки з новою владою? На момент особистого знайомства з Володимиром Зеленським Рінат Ахметов мав лише один безумовний козир – телеканал «Україна». При цьому значимість його не переоцінювалася, оскільки «у користуванні» в президента був не набагато менш рейтинговий телеканал «1+1». Але саме цю медіакарту було блискуче розіграно, і вона стала вирішальною для зміцнення відносин олігарха з новою владою.
У вересні 2019 року на телеканалі «Україна» стартувало нове політичне ток-шоу. Його ведучим став відомий шоумен Савік Шустер, який виїхав з України через конфлікт з Петром Порошенком (за його словами), а також після того, як його шоу, що виходило на «1+1», було знято з ефіру. Завдання перед ним, як розповіли інсайдери з телеканалу «Україна», ставилося лише одне: стати політичним шоу номер один. З певними застереженнями, його було виконано.
Постійними гостями шоу Шустера стали представники «зеленої» команди, яка на той час уже усвідомила значимість телебачення – на противагу інтернету – і тішилася з можливості донести свою позицію до електорату. «Вони там [на телеканалі] всі такі добрі до нас», – наївно зізнавався один з членів уряду Олексія Гончарука.
Люб'язне надання ефіру на телеканалі «Україна» стало в пригоді Володимиру Зеленському, який вже до середини осені відчув на собі «перегини» дружби з Ігорем Коломойським. Відносини зі старту погіршила ситуація з ПриватБанком – олігарх вимагав повернути те, що вважав своїм, а МВФ контролював, щоби цього не сталося. Коломойський давав необережні інтерв'ю, оплачував протести під НБУ, демонстрував свій вплив (вочевидь, перебільшений) і уразив Зеленського, зливши в публічну площину запис розмови прем'єр-міністра Олексія Гончарука, в якому той не надто компліментарно висловлюється про інтелектуальні здібності президента.
А з іншого боку, «на арені» постійно був присутній Рінат Ахметов, чуйно відгукуючись на будь-яке побажання президента – чи то придбання машин швидкої допомоги, чи то сюжети на ТБ. Таку ж послугу олігарх надав і новопризначеному главі Офісу президента Андрієві Єрмаку. Одна з журналісток телеканалу «Україна» в приватній розмові повідомила, що на каналі озвучено команду позитивно висвітлювати діяльність нового керівника ОП.
Союз Ахметова з Єрмаком виходить за межі простої піар-складової. У його рамках колишні менеджери СКМ або випускники «Академії ДТЕК» були просунуті на високі посади в держоргани, що регулюють близькі до олігарха сфери.
Звісно, справа не стільки в противазі Коломойському, близькості до Єрмака і забезпеченні правильної ТВ-картинки. За те, що АМКУ тимчасово припинив вдивлятися в частку ринку ДТЕК, Ахметову довелося поступитися частиною інтересів. Наприклад, погодитися на скасування формули «Роттердам+». Також Ахметов на неофіційній зустрічі із Зеленським нібито обіцяв не закривати операцію з придбання активів, що належали VS Energy, щоб не давати можливість опонентам президента дорікнути останнього в подальшому зміцненні олігархату. При цьому дамоклів меч АМКУ нікуди не зник – він просто на певний час завис у повітрі.
Однак основну користь нинішній владі Рінат Ахметов може принести в майбутньому. Як сказав один із західних дипломатів, якого цитує Financial Times, після того як Україна відновить контроль над Донбасом (а зараз це основна мета, декларована Зеленським), здатність Ахметова гарантувати безпеку роботи тисячам людей або позбавити їх роботи перетворює його на ключ до мирного врегулювання.
За словами інсайдера, Ахметов «мав би стати частиною» будь-якої мирної угоди на Донбасі. І в холдингу олігарха опосередковано це підтверджують. «Ахметов завжди прагнув сприяти мирному врегулюванню конфлікту на Донбасі. Коли мир повернеться на Донбас, пан Ахметов і СКМ безумовно відіграють свою роль у реінтеграції і відбудові», – говорилося в релізі.
Ці політичні преференції в олігарха ще попереду, а ось економічні він вже почав отримувати. 28 березня «ДТЕК Енерго» оголосила про припинення виплат купона за єврооблігаціями і відсотків за банківським боргом. Обґрунтовуючи технічний дефолт, у компанії послалися на глобальні економічні чинники, викликані пандемією коронавірусу COVID 19.
«ДТЕК Енерго» розробляє пропозицію щодо реструктуризації і введення тимчасового мораторію на виконання зобов'язань (standstill) та звертається з проханням до власників єврооблігацій і банківського боргу підтримати компанію в цьому рішенні. Економічна криза і падіння світових фінансових ринків та обвал цін на сировинні товари дійсно виглядають поважною причиною призупинення виплат. Однак для повноти картини потрібно згадати, що кілька місяців тому Рінат Ахметов закрив операцію з придбання вілли у Франції за 200 млн євро, а компанія у 2019 році отримала чистий прибуток у розмірі 2,55 млрд грн.
У липні 2019 року, лише через місяць після інавгурації, президент Володимир Зеленський зробив гучну заяву, якої чекали багато учасників аграрного ринку, але дуже побоювався один з них.
Глава держави публічно був вражений, що один з найуспішніших агрохолдингів у країні – «Миронівський хлібопродукт» (МХП) Юрія Косюка за три роки отримав понад 2,5 млрд грн дотацій з держбюджету. «Насправді він не потребує держпідтримки, тому що має надприбутки... і щорічно виплачує величезні дивіденди своїм акціонерам», – пояснив президент те, про що і так були в курсі всі причетні до агросектору. І запропонував «правоохоронним і антикорупційним органам» зіставити ці дві суми – дотацій і дивідендів акціонерам МХП.
Заява справила ефект вибуху бомби. Без сумніву, цього потай бажав багато хто, кого дратував статус МХП як «першої компанії на ринку», що публічно і часто не дуже делікатно підкреслювалося її бенефіціаром.
МХП контролює близько 55% українського ринку м'яса птиці – за оцінками самої компанії, і близько 80% – за даними незалежних експертів. Компанія забезпечує до 90% експорту м'яса птиці в ЄС, входить у п'ятірку латифундистів в Україні і справді «номер один» за обсягом отриманої державної допомоги.
При цьому потрібно визнати, що холдинг – драйвер інновацій в АПК, один з найбільших роботодавців і «український криголам» на зовнішніх ринках продовольства. Дотації, обсяг яких дійсно шокував, були отримані чітко в рамках законодавства (щоправда, за допомогою лобістів спочатку прописаного таким чином, щоб врахувати інтереси МХП). У 2017 році дотації нараховувалися пропорційно сплаченому ПДВ, що гарантовано вивело Юрія Косюка на перше місце серед одержувачів. У 2018-му компенсація виплачувалася за введені в експлуатацію тваринницькі комплекси. Знову-таки найбільший об'єкт був готовий до введення в МХП.
І хоча компанія стверджувала, що отримані від держави суми підтримки не можна порівняти з обсягом інвестицій – тільки в проєкт Ладижинської фабрики вкладено близько $1 млрд, такий ефективний і завбачливий лобізм, конвертований у реальні мільярди дотацій, дратував на агроринку майже всіх.
Навряд чи Володимир Зеленський, який ще недавно мав дуже туманне уявлення про сільське господарство, порядок нарахування дотацій та основних їх одержувачів, виявив самостійний інтерес до діяльності МХП. Особливо примітно, що ця заява прозвучала в перший місяць каденції, що надавало їй статус першочерговості та державної ваги. Тому не доводиться сумніватися, що цей кейс президенту «підказали» збоку, розставивши правильні акценти.
Хто це міг зробити? Варіантів лише два і, швидше за все, вони взаємодоповнюючі.
Перший – Андрій Богдан, на той момент без п'яти хвилин всесильний глава Офісу Президента. Будучи сам не чужий агроринку (він – співвласник середнього за українськими мірками і тому не дуже відомого «Українського аграрного холдингу» із земельним банком 50 000 га. – Mind), Богдан напевно чув про успіхи Юрія Косюка. Про прямий конфлікт між «правою рукою глави держави» і бенефіціаром МХП нічого не відомо. Можливо, перший просто пояснив Зеленському розклад по ринку і місце на ньому другого.
Інше ймовірне джерело негативу – агрохолдинг «Кернел», у бенефіціарів якого дуже напружені відносини з колегами з МХП. Причина цієї ворожнечі до кінця не зрозуміла. Але знаючи зарозумілий характер Юрія Косюка і його неприхований пафос щодо ролі МХП в українському АПК, про неї нескладно здогадатися. Також представники компанії – зокрема, міноритарний акціонер «Кернел» (через фонд Cascade Investment Fund) Віталій Хомутинник – не приховували, що механізм розподілу дотацій у агросекторі несправедливо обділяє інші великі компанії. І це абсолютно відповідало дійсності.
Серед емісарів «Кернел» – лобіст Мар'ян Заблоцький. Він навряд чи мав прямий вихід на президента, і вже точно його слова не могли бути визначальними. Але він був вхожий до партійного штабу «Слуги народу» як експерт з аграрних питань і там тісно спілкувався з наближеними до президента людьми. На дострокових парламентських виборах Заблоцький увійшов до Верховної Ради за списком «СН» під номером 82.
До вересня 2019 року про «розкуркулювання» МХП на агроринку говорилося як про вирішену справу. Діяти мали через Антимонопольний комітет. Передбачалося, що він встановить надмірне перевищення масштабів бізнесу Юрія Косюка понад дозволених 30% ринку, і це дасть змогу запустити процес примусового поділу.
Косюк, безсумнівно, був обізнаний про такі плани. За свідченням інсайдерів, він навіть хотів «роздати» отриманий у 2019 році бюджетний мільярд – однак на хвилі приходу нової влади ніхто не ризикував брати гроші і зобов'язання.
Коли в червні-2019 глава АМКУ Юрій Терентьєв оголосив, що дослідження комітету виявило ознаки зловживання монопольним становищем МХП на ринку курятини, це було сприйнято як початок виконання узгодженого плану. Згідно з оцінкою АМКУ, у 2016 році обсяг ринку курятини досяг 710 570 тонн; у 2017-му – 769 532 тонн; у 2018-му – 776 461 тонн. «Найбільшим і найпотужнішим учасником ринку є група «МХП», яка має структурні ознаки монопольного (домінуючого) становища з частинками 55% у 2016 році, 46% у 2017 році і 45% у 2018 році», – підкреслюють у відомстві.
Отже, все йшло за сценарієм: АМКУ вперше за 10 з гаком років розгледів у холдингу риси монополії і зловживання нею. «Дослідження АМКУ виявило, що ЗАТ «Миронівський хлібопродукт»: 1. Встановлює торговим партнерам умови для закріплення території продажів. 2. Зобов'язує партнерів дотримуватися цінової політики групи «МХП». 3. Забороняє цим партнерам продавати продукцію конкурентів», – вказав Терентьєв. І зазначив, що «дії групи «МХП» можуть привести до порушення структури ринку дистрибуції курятини, суттєвого обмеження прав інших учасників ринку вільно вибирати собі партнерів, а також нав'язування учасникам ринку власних правил поведінки».
У МХП очікувано заявили, що вважають звинувачення АМКУ безпідставними. Однак загальний настрій на ринку був таким, що ці аргументи вже не вважали за потрібне вислуховувати.
І ось, здавалося б, за наявності всіх козирних карт на руках – підтримка президента, реальне перевищення допустимої частки ринку та імідж фігуранта, який гарантував «правильну» громадську думку, – в листопаді АМКУ закрив справу проти МХП.
Паралельно було відкрито іншу – про необґрунтоване підвищення цін на курятину в червні-серпні 2017 року. Але вона була настільки «беззубою», що не доводилося сумніватися: це зроблено виключно заради збереження обличчя держоргану.
Що сталося? Перше і основне – Юрій Косюк не претендує на дотації агросектору в 2020 році. Це дійсно було відображено в структурі держпідтримки, де інтерес птахівників не проглядається. З іншого боку, інтерес «Кернел» теж поки ілюзорний (хоча передбачалося, що холдинг візьме реванш за «неврожайні» в плані бюджетних грошей роки).
Друге – ефективна аргументація в діалозі з АМКУ і слабка експертиза останнього. Доводи МХП будуються на тому, що обсяг їх виробництва не можна застосовувати виключно до внутрішнього ринку. «Ми сьогодні експортуємо понад 50% своєї продукції. Тому, якщо говорити про споживання, наша частка – близько 30% українського ринку», – пояснив Юрій Косюк.
При застосуванні такої формули до обсягу виробництва холдингу звинувачення в монополізмі дійсно виявляються неспроможними. «У нас були питання від АМКУ. Вони нам їх поставили, спробувавши зробити висновки з наших відповідей. Наші юристи, які працювали з комітетом, відзначили, що це не найкраща практика, не європейський підхід. І АМКУ почав діяти абсолютно так, як працюють неупереджені антимонопольні органи в цивілізованих країнах», – каже Косюк.
І, нарешті, третій фактор лежить виключно в політичній площині. Володимир Зеленський зразка червня-2019 і він же наприкінці року – це різні люди, що діють у принципово різних кон'юнктурах. Влада втрачала рейтинг занадто стрімко і слабшала занадто явно, а Кабмін занадто незграбний в управлінні економікою, яка залежить від показників АПК, щоб ставити під загрозу найбільше аграрне об'єднання в країні і наживати ворога в особі його бенефіціара.
Холдинг все ще знаходиться під антимонопольним моніторингом, проте не викликає сумніву: проблеми МХП позаду. Уже в січні 2020 року на Економічному форумі в Давосі Юрій Косюк сказав, що нинішня влада – краща за час незалежності країни, і її представники показують велике бажання допомагати, не питаючи про гроші.
«Я всім кажу сьогодні, що я більшій вигодоодержувач від успіху нової влади, ніж вони самі», – сказав Косюк. І йому мимоволі віриш.
На момент приходу до влади Володимира Зеленського бенефіціар найбільшого в Україні хімічного холдингу Group DF Дмитро Фірташ вже навряд чи міг вважатися олігархом. На той час він уже п'ять років жив у Відні під арештом і загрозою екстрадиції в США. Куди краще почувався його бізнес – особливо хімічний напрямок Ostchem. Він випускає мінеральні добрива, діоксид титану, кальциновану соду, рідкий азот і об'єднує черкаський «Азот», концерн «Стирол» у Горлівці, сєверодонецьке об'єднання «Азот» і компанію «Рівнеазот».
Позиції групи не похитнула навіть втрата контролю над потужностями в Горлівці, що з квітня 2014 року опинилася на території самопроголошеної ДНР. Навіть більше, незважаючи на фізичну відсутність в Україні, Дмитро Фірташ зберіг достатній вплив на процеси, щоб у 2017 році пролобіювати введення загороджувальних мит відносно продукції своїх основних конкурентів – азотних добрив (карбамід та КАС), що виробляються в Росії.
Що сталося? 5 вересня 2019 року Антимонопольний комітет ухвалив рішення примусово розділити ГК Ostchem в частині виробників азотних міндобрив і оштрафував дистриб'юторську компанію «НФ Трейдінг Україна». Рішення було ухвалене як розвиток «справи Ostchem», що розглядалася ще з 2015 року, а порушена була за заявою Полтавського гірничо-збагачувального комбінату Костянтина Жеваго.
Мотиви цього розгляду вельми прості. Президент Зеленський від початку позиціонував себе як борця з олігархами. Персона Дмитра Фірташа здавалася йому досить одіозною, щоб викликати схвалення електорату, і цілком безпечною, щоб не накликати на своїх однодумців гнів сильного противника. АМКУ, глава якого мав усі підстави переживати за збереження своєї посади, з розумінням поставився до побажань глави держави.
При цьому була людина, що мислила ширше меж миттєвого політичного порядку денного, – бенефіціар групи «Приват» Ігор Коломойський.
У «Привату» є інтереси на ринку міндобрив. «ДніпроАзот», один з найбільших і найстаріших виробників азотних добрив, що входить до групи, може випускати понад 800 000 тонн карбаміду і КАС на рік. У 2018-му завод знизив обсяги виробництва – аж до тимчасової зупинки потужностей – через високі ціни на газ. Чистий дохід від реалізації продукції «ДніпроАзот» у 2018 році склав 3,9 млрд грн.
До того ж у сєверодонецького «Азоту» є борг у 590 млн грн перед Промінвестбанком. Група «Приват» раніше домоглася арешту акцій ПІБу, що належить російському державному Внєшекономбанку. Це відкривало можливості для поглинання підприємства – проте лише в разі, якщо воно буде виділено в окрему юрособу, як того вимагає АМКУ. Не можна стверджувати, що АМКУ у своїх діях чітко керувався інтересами групи «Приват». Але Юрій Терентьєв напевно розумів, що Ігор Коломойський сприйме новину про ослаблення конкурента позитивно.
Висновки комітету за підсумками стрімкого розслідування були очікувані – АМКУ встановив, що група Фірташа в складі заводів-виробників «Азот», «Рівнеазот», «Сєверодонецьке об'єднання «Азот» і оптової торгової компанії «НФ Трейдінг Україна» зловживала монопольним становищем на ринку азотних мінеральних добрив протягом 2014–2017 років.
Порушника обвинувачували в систематичному перепродажу всередині групи за завищеними цінами природного газу, який є основною сировиною при виробництві добрив, що призвело до завищення вартості добрив; свідомій зупинці заводів з виробництва міндобрив під час польових робіт у 2017 році, що призвело до дефіциту на ринку і недопоставки товару аграріям, які зробили передоплату. АМКУ також підкреслював, що підрозділи групи не діяли сепаровано, а узгоджували свої дії на ринку і цінову політику.
Штраф для «НФ Трейдінг Україна», що реалізовувала продукцію Ostchem, був визначений на максимально можливому рівні – 107 млн грн. Заводам було наказано розділитися, що стало першим подібним рішенням в історії України. Примусовий поділ означає, що підприємства повинні стати незалежними юридичними особами і вести незалежну комерційну діяльність. Примусового продажу активів не потрібно.
Дедлайн із дроблення активів Ostchem був встановлений у дев'ять місяців з моменту рішення, тобто закінчується (точніше, мав закінчитися) у травні 2020-го.
Як повідомляють інсайдери з АМКУ, справа хімбізнесу Фірташа – оманливо проста через вимушене вигнання бенефіціара – мала пробити дорогу переможній низці аналогічних справ щодо великого і надвеликого бізнесу. І таким чином реалізувати одну з основних передвиборчих обіцянок Володимира Зеленського: ослаблення ролі олігархату в українській економіці.
Чи спрацювало? Як показала перша ж спроба, план був гарний лише в теорії.
Group DF, до якої входить Ostchem, не збиралася здаватися без бою і дробити один з найуспішніших своїх підрозділів за вказівкою відомства, чий статус серед українських держорганів об'єктивно невисокий. «Як не смішно зараз це констатувати, але найвищим статус АМКУ був за Олексія Костусєва (керував АМКУ протягом семи років, з 2001-го. – Mind). Він дійсно міг завести резонансну справу, наприклад, проти роздрібних мереж або фармацевтів, і домогтися мільйонних штрафів, – говорить один з інсайдерів відомства. – Але вже давно комітету ніхто не боїться або може домовитися».
Менеджери Дмитра Фірташа обрали тактику затягування процесів. У компанії заявили, що вважають рішення Антимонопольного комітету необґрунтованим і мають намір оскаржити його в суді. «Дане рішення є тенденційним, ухвалене на підставі аргументів сумнівної якості з грубим порушенням законодавства. Деякі оцінки і положення не витримують жодної критики і свідчать про лобіювання інтересів з боку конкурентів української хімічної промисловості, – заявили в компанії. – Ми вважаємо, що сьогоднішнє рішення – це одна з останніх спроб корупціонерів зі старої влади виконати замовлення і дати можливість конкурентам захопити український ринок».
Доказова база АМКУ дійсно слабка. Після того як відкололися горлівські потужності, і на тлі засилля імпорту, що навіть всупереч мит пробивається на ринок, Ostchem цілком зможе довести, що її ринкова частка знаходиться в межах дозволених лімітів. А зупинка підприємств у 2017 році – обумовлена кон'юнктурою газових поставок.
У групі відзначають, що продажі газу здійснювалися за ціною його первісної закупівлі, яка була на 25–50% нижче за рекомендовані НКРЕКП ціни. А зупинка виробництва добрив у березні 2017-го сталася через припинення подання енергоресурсу газотранспортними підприємствами з формальної причини.
Передоплата в розмірі 1,7 млрд грн, отримана компаніями групи у 2017 році, була спрямована на закупівлю сировини, виплату податків, оплату енергоносіїв, а також на погашення заборгованості по заробітній платі. «У момент припинення подачі газу підприємства готувалися до нового виробничого циклу, але в результаті припинення подачі газу були зірвані плани з випуску понад 800 000 тонн азотних добрив у період весняного сезону 2017 року. І цей обсяг був заміщений імпортом з РФ за монопольно високими цінами», – виклали свою версію подій у Group DF, поквапившись натякнути на підступи «російських конкурентів».
Згодом підприємства Group DF – три заводи з виробництва міндобрив і трейдер – оскаржили рішення про поділ у Господарському суді Києва. «Ми вважаємо, що Антимонопольний комітет ухвалив необґрунтоване рішення, – сказав директор компанії DF LEX Ігор Ярина. – У суді ми будемо доводити, що для прийняття рішення АМКУ використовував необ'єктивну інформацію і дуже сумнівну аргументацію. Ми вважаємо, що АМКУ навмисне використовував методику, яка не застосовується в судах ЄС і у світі, що дозволило спотворити частки виробників на ринку».
Що далі? Перспективи судового розгляду можна було б вважати такими, що наперед вирішені на користь Дмитра Фірташа. Однак нещодавно з'явився ще один привід добиватися ослаблення Ostchem – і він уже лежить у площині не внутрішніх, а зовнішніх факторів.
Йдеться про можливе придбання державного Одеського припортового заводу – одного з конкурентів Group DF – азербайджанськими інвесторами. Про цю угоду йшлося під час офіційного візиту Володимира Зеленського в Азербайджан (середина грудня 2019-го). Серед іншого, Зеленський і глава Азербайджану Ільхам Алієв обговорювали участь азербайджанського бізнесу у великій приватизації в Україні.
Наприкінці січня 2020 року делегація азербайджанської корпорації SOCAR у складі Ровнага Абдуллаєва, Ельшада Насирова (віцепрезидент SOCAR) і Ельчина Мамедова в супроводі глави Офісу президента Андрія Богдана та заступника голови ФДМ Сергія Ігнатовського відвідала ОПЗ. Обговорювалася можлива участь SOCAR і фонду SOFAZ (державний інвестиційний фонд з активами близько $42,5 млрд за станом на грудень 2019 року) у приватизації, а також проводилася оцінка технічного стану підприємства.
SOCAR експортує в Україну гранульований карбамід і успішно конкурує з українськими виробниками – підприємствами Дмитра Фірташа та Ігоря Коломойського.
«Інвестнянею» за цією угодою виступав Андрій Богдан. Його відставка, швидше за все, не скасувала зацікавленості SOFAZ/SOCAR у придбанні ОПЗ і ніяк не поліпшила перспективи Group DF.