Роман Абрамовський: «Екологічний податок на захоронення відходів слід збільшити в 10 разів»
Міністр захисту довкілля та природних ресурсів – про сміттєві завали, проріджені ліси та бурштинові «копанки»
Роман Абрамовський вже сім місяців очолює Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України. На шляху до міністерського крісла встиг покерувати будівельною компанією Сергія Тарути «Укрстальконструкція», попрацювати штатним помічником нардепа VII скликання від Партії регіонів Олександра Бобкова, а також заступником міністра в Міністерстві регіонального розвитку України Геннадія Зубка й заступником міністра енергетики та захисту довкілля України Ольги Буславець.
Через пів року після призначення головою Мінекології, наприкінці 2020-го, Абрамовський несподівано подав заяву на звільнення. На посаду міністра вже розглядалася кандидатура очільника Держслужби геології і надр Романа Опімаха. Та після особистої зустрічі президента Володимира Зеленського з Романом Абрамовським і досягнення певного консенсусу, Верховна Рада не стала розглядати заяву міністра про звільнення.
Mind розпитав міністра про те, як наразі вирішується проблема поводження з відходами, зокрема про будівництво сміттєпереробних заводів і сховища радіоактивних відходів, а також – про реалії знеліснення України та про боротьбу з нелегальним видобутком бурштину й маловоддям.
Основні тези цієї бесіди можна прочитати тут.
Про відходи
– Зараз актуальна тема сміття: поводження з відходами, зберігання, утилізація. Погіршується ситуація зі звалищами. Ексміністр Остап Семерак твердив, що в нього немає інструментів для розв'язання проблеми. А у вас?
– Так, ситуація навколо проблеми з відходами не покращується, особливо в частині утилізації медичних відходів (через пандемію). Щодо механізмів дієвого впливу – вони є в органів місцевого самоврядування. Це їхня пряма відповідальність за належну організацію системи операцій з відходами, екологічного стану полігонів та ліквідацію нелегальних звалищ.
Відповідальність міністерства – у формуванні якісних політик та реакції екологічної інспекції. Зокрема, Верховною Радою прийнято у першому читанні законопроєкт «Про управління відходами». Нині підкомітетом доопрацьовуються майже 1600 правок, і вже незабаром фінальний текст буде представлено депутатам Комітету з екологічної політики та природокористування.
– У чому його суть?
– Це рамковий законопроєкт, що визначає державну політику щодо відходів та імплементує 98 директиву ЄС про відходи. А також вводить європейське регулювання і принципи: ієрархію поводження з відходами, розширену відповідальність виробника, запроваджує принцип «забруднювач платить», робить діяльність, пов'язану з небезпечними відходами, більш контрольованою.
Сподіваюся, у лютому він буде підготовлений до другого читання й у першому півріччі схвалений як закон. Потім на черзі розроблення та ухвалення секторальних законопроєктів про відходи електронного й електричного обладнання, батарей і акумуляторів, упаковки та відходів упаковки. Вони стануть продовженням імплементації європейських директив, закладених в основу законопроєкту «Про управління відходами».
Ми це робимо, аби створити необхідні умови для інвестицій у галузь управління відходами та появи врешті-решт екологічно безпечного та сталого поводження з ними в Україні.
Після схвалення всіх актів, ми повністю врегулюємо питання управління відходами в законодавчому полі. Та цього недостатньо для залучення інвестицій, адже ще є доступ до правосуддя, захист інтересів інвесторів тощо. Очікуємо, що після схвалення рамкового законопроєкту можна буде розраховувати на інвестиції в сміттєпереробні заводи різних технологій: сміттєспалювальні, механіко-біологічної обробки тощо. Головний принцип у цій ієрархії – запобігання утворенню відходів, підготовка до вторинного використання, перероблення і лише потім – захоронення. При цьому екологічний податок на захоронення відходів слід значно збільшити, щоб всі інші операції стали інвестиційно доцільними та привабливими.
– Збільшити наскільки?
– У 10 разів, наприклад, у десятирічній перспективі. Зараз робимо розрахунки та обговорюємо графік підвищення. В результаті зменшаться обсяги потрапляння відходів на сміттєзвалище у зв’язку з появою сміттєпереробних заводів. Щодо вартості появи цієї ланки поводження з відходами, то, наприклад, механіко-біологічна обробка сміття додасть приблизно 40 грн до рахунку домогосподарства. Сміттєспалювальні заводи коштують дорожче.
Та головне питання – в тому, чи хочемо ми жити в чистому й безпечному довкіллі та чи готові за це платити? Грошей як таких у відходах немає. Їх можна отримати для компенсації роботи з перероблення через тариф. Частково має фінансову цінність вторинна сировина (пластик, папір, скло), яка не потрапить на полігони, а відсортується (навіть при роздільному збиранні сміття), переробиться і буде використана вдруге чи втретє. Це і є елемент кругової економіки.
– Ви інформували, що до перероблення відходів залучатимете інвесторів, і вже є бізнесмени, які бажають вкласти кошти в перероблення сміття в Західній Україні. Які це компанії, суми, і хто той великий інвестор, який хоче збудувати п'ять підприємств в Західній Україні?
– Щодо великого інвестора – це європейська міжнародна компанія. Йдеться про будівництво заводів у п’яті західних областях. Та поки що компанія чекає на прийняття закону та збільшення екоподатку на захоронення. Щодо вартості проєктів, то один завод механіко-біологічної обробки в середньому коштує 10–30 млн євро.
Муніципалітети також інвестують у заводи механіко-біологічної обробки з допомогою міжнародних фінансових організацій (зокрема, у Львові). У Житомирі – вітчизняний приватний інвестор планує побудувати такий завод. Сподіваюся, що найближчим часом буде ухвалено відповідне законодавство, й інвестиції підуть у сектор. На жаль, деякі громади досі вважають, що вічно звалюватимуть сміття на полігони…
– Ми зараз говоримо про побутове сміття (тверді побутові відходи), але є й промислові…
– Обсяг і накопичення промислового сміття в десятки разів більший, а процедури обробки та вторинного використання – складніші. Тому слід вкладати набагато більше коштів, аби використовувати золошлаки, металургійні/доменні шлаки (відходи металургійної промисловості й енергетики). Наразі ми ведемо роботу по всіх напрямках і намагаємося створити привабливі умови для інвесторів. Сьогодні відходи метпрому і видобувної промисловості вже використовуються для будівництва доріг: разом із Мінінфраструктури й «Укравтодором» ми провели цю роботу (зокрема, напрацювали зміни до законодавства) ще наприкінці 2019 року.
– Влітку ви казали про продовження строків тендеру на будівництво сховища високоактивних радіоактивних відходів (які повернуться з РФ після перероблення відпрацьованого ядерного палива українських АЕС) з причини оскарження двох учасників (ТОВ «Мостицький-2» і ТОВ «Будівельна компанія «Адамант») в АМКУ. Суть скарг, яка ваша позиція і якою є ситуація наразі?
– Так, були скарги в АМКУ, особливо багато вимог про зміну тендерних умов. Ми максимально розширили рамки, у які має потрапляти потенційний підрядник і максимально відповідати певним умовам, щоб нас не звинувачували в упередженому ставленні до того чи іншого учасника торгів. Та є певні «червоні лінії»: змінювати проєкт, наприклад, ми не дозволили (хоча були й такі вимоги). Це неможливо, адже проєкт в обов’язковому порядку проходить державну експертизу, концепцію безпеки, впливу на довкілля, погоджується регулятором Держінспекції ядерного регулювання.
У тендері брали участь сім компаній, але Державне агентство з управління зоною відчуження відхилило всі пропозиції через помилки й нестачу кваліфікації учасників. Вже оголошено повторну процедуру з орієнтовним терміном проведення більше двом місяців (1,5 місяці на подання + оцінка кваліфікації + розгляд комерційних пропозицій на аукціоні). Звісно, така ситуація дратує, бо ми втрачаємо час. Але ми маємо оцінювати претендентів виключно у встановлений законом спосіб і сподіваємося, що заплановані терміни будуть дотримані.
– Хто фінансуватиме сховище?
– Фінансування – зі спецфонду держбюджету. Це гроші, що відраховуються компаніями, які продукують радіоактивні відходи.
Орієнтовна вартість будівництва сховища – понад 3,8 млрд грн. Яка цифра буде після аукціону, важко сказати. Об’єкт базуватиметься в Чорнобильській зоні відчуження. Сподіваюся, вже незабаром матимемо власне сховище радіоактивних відходів. Адже щороку Україна витрачає $100–130 млн на їхнє утримання й обробку в Російській Федерації.
Про ліси
– «Гаряча» тема – незаконна вирубка дерев у Карпатах. Зокрема, лісу-кругляку, який вивозять до ЄС.
– Ми розробили Державну стратегію управління лісами України до 2035 року, яка базується на європейському «зеленому» курсі, де екологічна складова – першочергова.
Щодо ринку деревини в Україні – він вже існує. Але це ринок «для своїх». Потрапити туди важко, бо є сталі зв’язки між переробниками і керівниками лісгоспів.
У моєму розумінні, ринок – це коли всі споживачі (лісопереробні підприємства), мають однаково вільний доступ до ресурсу. Нами спільно з народними депутатами з екологічного та економічного комітету зареєстровано законопроєкт про ринок деревини. На жаль, він йде як альтернативний до законопроєкту депутата Олександра Матусевича, положення якого лише цементують нинішні застарілі правила.
Наш законопроєкт пропонує ввести нові, ліберальніші правила допуску на цей ринок переробників. Він передбачає справедливий розподіл ресурсу, визначення чесної вартості, проведення процедури продажу виключно через електронні аукціони (зокрема, через електронну торгову систему ProZorro Продажі).
Законопроєктом також передбачено створення Лісового порталу, в якому буде закумульовано всю інформацію, починаючи від матеріалів лісовпорядкування, актуальних інвентаризаційних даних, даних електронного обліку заготовленої деревини до «Кабінету покупця» та сертифікатів походження, які ми плануємо ввести на всю деревину. На меті – повна прослідковуваність від заготівлі до кінцевої продукції.
– А що не так із законопроєктом Матусевича?
– Текст нашого проєкту передбачає реалізацію деревини виключно шляхом відкритих електронних аукціонів. Натомість законопроєкт пана Матусевича пропонує залишити можливість укладання прямих договорів через механізм публічної оферти. Зрозуміло, що такий підхід фактично ускладнює справедливу конкуренцію на ринку.
– Яка частка нелегального обігу деревини у 2020 році?
– Ніхто не веде такої статистики, бо вона в тіні. Та, на мою думку, при ємності ринку деревини в Україні в 15 млрд грн, третина – перебуває в тіні. Офіційний обсяг незаконних рубок у 2020 році знизився до 54 000 кубометрів порівняно з 2019 роком (118 000 куб. м). Серед причин: покращення роботи природоохоронних органів, локдаун, гальмування зростання економіки.
Хочу акцентувати увагу на «умовно незаконних» рубках, які збільшують обсяг вилученої деревини за рахунок суцільних санітарних рубок. Їх важко стримувати та регулювати. Але постановою №1224 ми ухвалили значні обмеження суцільних рубок у Карпатах і суцільних санітарних рубок в інших лісах України.
У певних лісах рубки зовсім заборонили. Йдеться про ліси, які виконують насамперед екологічну функцію: берегозахисні, протиерозійні, високогірні. Частіше за все це ті ліси, які є природними, а не висадженими людиною. Зокрема, стане заборонено проводити рубки у високогірних лісах, а також пралісах, квазіпралісах (яким сотні років). Ми контролюємо аби лісгоспи ідентифіковували такі ліси.
Серед найближчих кроків – плануємо прийняти зміни до постанови №1178, яка передбачає продаж необробленої деревини виключно через електронну торгову систему ProZorro Продажі. Звісно, є суттєвий опір з боку адептів усталених практик у лісогосподарстві. Наша мета – зберегти природні ліси, а господарську діяльність з деревиною зробити відповідною принципам та цілям сталого розвитку.
– Як прокоментуєте грудневу перемогу ЄС в арбітражі щодо заборони експорту лісу-кругляку? Україна тепер зобов’язана зняти заборону на експорт усієї необробленої деревини, бо вона є несумісною з Договором про асоціацію… Якою буде відповідь ЄС?
– Щодо арбітражу, якщо уважно читати рішення, то фактично нас спонукають не до продажу лісу в ЄС, а до впорядкування вітчизняного лісогосподарства: балансу лісовідновлення й лісокористування, створення прозорого й ефективного ринку деревини всередині держави, здійснення контролю за обсягом деревини, запобіганню неконтрольованої та незаконної заготівлі.
Власне, розв'язання цих проблем і передбачено зареєстрованим законопроєктом про ринок деревини. Тобто нам потрібно швидко навести лад у лісовій галузі, прийнявши закон та підзаконні акти, тоді нам можна буде безболісніше перейти до експорту. Але, щоб перейти до нього, Верховна Рада повинна ухвалити відповідний закон.
– Експерти вважають, що ЄС швидко допоможе нам вирубати Карпатський ліс…
– Ні, бо діє постанова Уряду про заборону комерційної вирубки карпатських високогірних лісів. Нею дозволені лише вибіркові санітарні рубки у дуже не значних обсягах. До того ж європейський «зелений» курс, якому ми слідуємо, передбачає збільшення площі заліснення та підвищення стійкості лісів.
Та, якщо парламент зніме мораторій на експорт лісу-кругляка, ми хочемо впровадити модель лісоуправління, за якої можна буде забезпечити баланс між соціальною, економічною та природоохоронною складовою.
Наприклад, Польща заготовляє вдвічі більше лісу, ніж Україна, маючи майже таку саму площу лісів. І має стале лісове господарство, зі збереженням біорізноманіття та водотоків. При цьому прибутковість галузі в рази вища. До того ж експорт лісу-кругляка можна обмежити квотами й іншими механізмами в рамках ВТО (зокрема, механізмами оподаткування). Чим глибше ми перероблятимемо деревину, тим менш вигідним буде її експорт.
Якщо оперувати цифрами, то Держлісагентство висаджує близько 125 млн сіянців на рік. Приблизно кожний десятий доростає до віку стиглості. Плюс десь третина ділянок заготівлі лишається під природне відновлення. Тобто за рік з'являється близько 14–15 млн нових дерев – і це чимало.
Звісно, підхід до господарювання слід змінити кращими практиками європейських сусідів. І ще я певен, що ліси мають лишатися в державній власності. Наприклад, у РФ був невдалий експеримент передачі лісів в управління приватним особам і компаніям. А от у Польщі й Німеччині зараз тенденція викупу приватних лісів у держвласність, бо держава у цьому разі – найефективніший господар.
Про бурштин
– В Україні вже рік діє закон про заборону незаконного видобутку бурштину (за порушення – штраф до 170 000 грн чи 3–6 років в’язниці). Та нелегальний процес продовжується, особливо з поверненням з-за кордону заробітчан, які приєдналися до «чорних копачів».
– Щодо пожвавлення незаконної діяльності – не погоджуюсь. Сьогодні вартість бурштину на міжнародному ринку впала в десятки разів, зокрема, у головного споживача – Китаю. Звісно, є ризики, але це питання – на контролі Нацполіції, Держекоінспекції та СБУ.
Ми не ловимо копачів бурштину: у нас інші функції. Міністерство спільно з Держлісагентством і Держгеонадрами підготувало 205 порушених ділянок, щоб знайти через аукціон користувача. Головною умовою для нього буде рекультивація земельної ділянки та приведення її до первинного стану після закінчення видобутку.
До речі, обсяг ресурсу на таких ділянках видобутий не повністю (через варварські методи робіт): за різними оцінками, залишається ще 30–70% ресурсу. Щоб привабити інвестора, ми спростили процедури: зменшили ренту втричі (до 5% від видобутку до кінця 2020 року і до 8% до кінця 2021 року), також знизили вартість спецдозволу на ділянки – 34 000 грн за 1 га на 5 років. Площа ділянок – до 10 га. Тобто 340 000 грн – це значно менше, ніж платити криміналу.
Усе це робиться не так швидко, як хотілося б, але ми рухаємось. На всі ці процеси також значно вплинула пандемія та зменшення ділової активності.
Звісно, були успішні кейси, коли на бурштинові ділянки до 10 га на Поліссі проходили жваві аукціони (по 10–28 млн грн), але це скоріше виняток. Також існує чимало порушених ділянок невеликого розміру – на 1 га чи 50 соток. Але, щоб така пропозиція інвестора зацікавила, нам слід вирубати ще 10 га лісу. Тому є дилема, що краще: передати ще 10 га лісу під бурштин чи рекультивувати цю ділянку силами Держлісагентства. Проте, найближчим часом міністерство затвердить перелік та розробить покроковий план дій щодо порушених ділянок у Рівненській, Волинській, Житомирській областях і виведення їх на аукціон.
– І все ж які наслідки нелегального видобутку бурштину за вашими підрахунками? На думку експертів, це $120–300 млн на рік держзбитків…
– Офіційні цифри відсутні. Є лише оціночні судження, які не мають під собою ґрунтовної основи. Ділянки незаконного видобутку бурштину нараховують близько 5000 га по Україні, і це суттєві втрати. Мова йде точно не про збитки у $120-300 млн/рік. Хоча, якби цей ринок було впорядковано від самого початку, дохідність держави за рахунок ренти й спецдозволів була б не меншою. Але оцінити це зараз практично неможливо.
Якщо говорити у відсотковому співвідношенні, то в Україні нелегального видобутку бурштину близько 90%. Наразі легальним видобутком займаються лише ДП «Укрбурштин», ДАК «Українські поліметали», КП «Волиньпродресурс» і ще декілька підприємств, але їхня частка мізерна. Також за результатами відкритих аукціонів 2020 року понад 10 приватних компаній розпочнуть легальну діяльність.
Про водойми
– Швидко змінюється клімат – Україна стає посушливою. Зникають річки: немає контролю за малими й середніми річками (місцеві перегороджують їх греблями, роблять приватні ставки й озера, промпідприємства зливають стоки, риють незаконні кар’єри). Як боретесь із забрудненням річок?
– Україна імплементувала рамкову Водну директиву, яка передбачає кілька оцінок екологічного стану водного об’єкту: гідробіологічний, стан флори, фауни, гідроморфологічний, стан русла тощо. Ми вже провели скринінг більшості водних об’єктів: Сіверського Дінця, Дністра, Дунаю. У 2020 році закінчили скринінг Дніпра. Наразі визначаємо параметри, за якими проводитимемо постійний моніторинг згідно Водної директиви – протягом трьох років, і прийматимемо рішення щодо плану управління дев’яти річкових басейнів, зокрема Дніпра.
Також є глобальні європейські ініціативи, які стосуються басейну Дністра, Дунаю. Цього року відкриємо дві дооснащені та дві новостворені лабораторії, які займатимуться оцінкою якості поверхневих вод (Одеса, Івано-Франківськ, Вишгород, Слов’янськ).
Стосовно вашого зауваження, що Міністерство нічого не робить для збереження малих і середніх рік, то насправді тут є різні аспекти. Завжди зникали і з’являлися нові малі водні об’єкти. Щодо перекриття греблями й незаконного будівництва гідротехнічних споруд на річках – це компетенція Держекоінспекції. Ми реагуємо на конкретні звернення громадян позаплановими перевірками того чи іншого об’єкту. Хочу зауважити, що ефективність цих перевірок досить непогана.
– Що означає «непогана ефективність»?
– Це притягнення до адмінвідповідальності за порушення екологічного законодавства, компенсація завданих державі збитків: за 2020 рік екоінспекцією нараховано близько 2 млрд грн. Звісно, є і планові ризикоорієнтовані перевірки, але на період карантину вони були скасовані. З нового року планові перевірки ДЕІ проводитимуться щодо підприємств високого ступеня ризику.
Дійсно, система державного екологічного контролю потребує серйозних корективів. Адже порушнику екозаконодавства простіше не виконувати його, свідомо йти на злочин, а потім не допустити інспекцію до перевірки. І отримати за це штраф лише 750 грн.
Тому ми хочемо зробити відчутним покарання за недопущення екологічного інспектора до перевірки: законопроєкт про відповідальність за опір екологічному інспектору вже подано в парламент. Щодо штрафів, пропонуємо їхнє підвищення в десятки-сотні разів, залежно від підприємства. Я – за суттєве підвищення: щоб штраф був у розмірі до 1,5 млн грн, щоб припинити недопуск інспекторів до перевірок. Депутати пропонують мінімум 50 000 грн. Поки тривають дискусії.
Також йдеться і про компенсацію збитків державі, що нараховуються в повному обсязі. Методики нарахування вже майже всі оновлені. Частина з них проходить державну реєстрацію.
– Що скажете щодо проблеми маловоддя?
– На виконання рішення РНБО, ми розробляємо програму адаптації до маловоддя. Першочергово, слід відновлювати природні екосистеми. Зараз у Великобританії і Франції запускають проєкт із відновлення пойми річок та їх заплав, що передбачає руйнування штучних гідротехнічних споруд та інші заходи, скеровані на відновлення природних розливів. Вартість такого проєкту порівняно невелика –15 млн євро.
На мою думку, це єдиний шлях відновлення природних екосистем, водно-болотних угідь, солончаків, популяції бобрів, оселищ перелітних птахів – тобто збереження біорізноманіття. Якщо експеримент буде успішним – у співробітництві з ЄС виберемо певний басейн річки (можливо, на території природних парків) і спробуємо запровадити такий проєкт у нас.
– Нещодавно нардепи ухвалили закон про водний транспорт. І вже є думка, що збільшення вантажоперевезень по Дніпру призведе до забруднення річки. Якою є ваша думка?
– Річки Дунай і Рейн є судноплавними, і їхній екологічний стан наразі є переважно «добрим». Тому питання не в збільшенні кількості водного транспорту, а в його належному технічному стані та контролі за цим. Звичайно, збільшення перевезень – це й можливе зростання ризиків аварій. Разом із цим закон створює нову законодавчу базу для їхньої мінімізації.
Крім того, документ закриває багато шпарин у законодавстві, зокрема екологічному. Наприклад, вносить відповідальність за порушення режиму роботи водних об’єктів. Тепер будь-який несанкціонований спуск води – це вже штраф. Що є надзвичайно важливим в умовах маловоддя.
Але цьому передували серйозні дискусії з авторами проєкту про внутрішній водний транспорт, які тривали доволі довго. І все ж нам вдалося переломити як саму філософію законопропроєкту, так і дуже багато ключових позицій, критичних для збереження річок.
Це й визнання пріоритетності запобігання забрудненню довкілля суднами, і дотримання вимог щодо використання та охорони водних об’єктів як ключового принципу функціонування та розвитку внутрішнього водного транспорту, й обов’язкове проведення оцінки впливу на довкілля при проведенні експлуатаційних днопоглиблень (що дозволить передбачити та запобігти можливому негативному впливу).
Окрім того, документ передбачає встановлення високих штрафів за порушення та понаднормове днопоглиблення. Також нам вдалося відстояти норми, які зможуть врегулювати: питання забруднення водойм відходами, питання щодо вимог до очисних установок на суднах і навіть питання ліцензування видобутку піску, який теоретично може бути отриманий внаслідок днопоглиблювальних робіт. Однак, дійсно, залишилися певні моменти, щодо яких ми не можемо в повній мірі погодитися з розробниками законопроєкту. Зокрема, це стосується контролю за забрудненням річок.
Та загалом маємо надію, що ті норми, які ми все ж «протиснули» в закон, дозволять нівелювати негативний вплив від розвитку внутрішнього водного транспорту.