Топ-10 регіональних центрів, які очолили перегони за лідерство в енергопереході
Які країни, міста й компанії найактивніше зреагували на виклики сьогодення
Пандемія COVID-19 стала драйвером, що перетворив кліматичну політику на головний інструмент міжнародного суперництва. Прагнення держав перейти до вуглецево нейтральної економіки газета The Financial Times назвала«сучасним аналогом космічних перегонів півстолітньої давності» – це настільки ж актуальне та нагальне завдання.
Геополітична трансформація, викликана посиленням кліматичного порядку денного, ще не завершена. І як раз у цей час найбільш очевидно проявляється тісний взаємозв'язок енергетики з міжнародними відносинами.
Наслідком цього стала поява стимулів для трансформації технологічного укладу в промисловості і, здебільшого, в енергетичному секторі, який є кровоносною системою економіки окремих країн і всього світу. Настільки радикальні перетворення неможливі без величезних капіталовкладень і політичної волі. А також – очевидно узгоджуються з Цілями сталого розвитку до 2030 року, сформульованими й озвученими ООН.
Розвиваючи тему змін на європейському газовому ринку, який відіграє провідну роль у новій «зеленій революції», сьогодні Mind представляє рейтинг головних регіональних центрів, які очолюють перегони за лідерство в енергопереході.
Так само, як і при складанні опублікованого раніше рейтингу газових столиць світу, які змінюють архітектуру європейського ринку, методологію засновано на аналізі широкого кола джерел та інтерв'ю з галузевими експертами.
Особливо хочеться виокремити присутність у ньому України. Після травматичного розриву відносин із Росією наша країна тепер отримала можливість зміцнювати свої позиції як самостійного перспективного гравця на міжнародній арені.
Німеччина: Мюнхен
Сегмент ринку: торгівля, виробництво, технології, фінансові операції
Багаторічне партнерство з «Газпромом» перетворило Німеччину на найбільший центр газової торгівлі в Європі. Російські трубопровідні постачання покривають близько 40% її енергетичних потреб. Значимість німецьких хабів – Gaspool і NCG – поширюється далеко за межі країни, охоплюючи великий регіон від Франції до Чехії, від Данії до Австрії. А запуск газопроводу «Північний потік – 2», проти якого голосніше за всіх виступають Україна та Польща, допоможе Німеччині взяти під контроль ринок газу ЄС.
Вирішенню цього завдання має посприяти створення єдиного газового ринку Німеччини. Це станеться через об'єднання Gaspool і NCG, що функціонують як самостійні регіональні біржі. Перша орієнтована на низькокалорійний газ із Нідерландів, видобуток якого поступово згортається, а друга – на висококалорійний газ із Росії й офшорних родовищ Північного моря. Злиття майданчиків планується завершити до 2022 року.
Запуск «Північного потоку – 2» і поява загального газового ринку в Німеччині можуть перекреслити плани Польщі щодо створення власного хабу за участю України, привабливою завдяки потужностям ПСГ. Україна, у свою чергу, ризикує втратити прибутки від надання транзитних послуг «Газпрому». До того ж без такого співробітництва наша країна стає більш вразливою для російської агресії.
Складно передбачити, як буде врегульовано цю проблему в процесі перемовин. Німеччина не хоче відмовлятися від «Північного потоку – 2», але заявляє про готовність прив'язати умови його експлуатації до врегулювання українсько-російської кризи та збройного конфлікту на Донбасі. Як гарантії безпеки Берлін також пропонує великі інвестиції у водневі проєкти на території України, модернізацію газотранспортної системи і трансфер технологій для відновлення української промисловості.
Масштабний розвиток відновлюваної енергетики в Німеччині понад 10 років тому спонукав її галузевих фахівців звернути увагу на водневі технології, щоб адаптувати їх до ринку та розв’язати проблему надлишкової генерації. Вони готові ділитися досвідом з Україною, незважаючи на безліч спірних питань, що збереглися в порядку денному.
Мюнхен у цих планах відіграє ключову роль. Це головний науково-технологічний центр Німеччини, пов'язаний з енергетичною галуззю. Тут розташовано штаб-квартиру компанії Siemens Energy – провідного гравця на ринку інновацій для декарбонізації промисловості.
2005 року Німеччина однією з перших організувала торгівлю квотами СО2 на European Energy Exchang у Лейпцигу. Будучи лідером із продажу електроенергії в країні, ця біржа перетворилася й на не менш успішного «продавця повітря».
Також Німеччина – ключовий центр, де формується кліматична політика для всього світу. Визначальну роль в цьому відіграє розташований у Бонні Секретаріат Рамкової угоди ООН щодо зміни клімату, яку підписали 195 держав.
Франція: Дюнкерк
Сегмент ринку: технології, виробництво
Складно переоцінити роль президента Франції Еммануеля Макрона при врегулюванні проблем України у відносинах з Росією. Логічним продовженням численних контактів на вищому політичному рівні (чергову зустріч з Володимиром Зеленським у Парижі заплановано на завтра, 16 квітня) виглядає розвиток стратегічної співпраці, де паливно-енергетичний сектор стане провідним напрямом. Цей сценарій має хороший потенціал.
2017 року французький уряд зважився на революційний крок, представивши законопроєкт про відмову від розробки нових нафтогазових родовищ. Хоча Франція аж ніяк не гігант у видобутку вуглеводнів (Аквітанський басейн забезпечує менше 1% внутрішнього попиту), це рішення викликало резонанс далеко за межами країни, яка конкурує з Німеччиною за лідерство в Євросоюзі. Якщо законопроєкт буде підтриманий, Франція стане першою у світі державою, що заборонить видобуток викопного палива – задля виконання міжнародних зобов'язань щодо скорочення викидів СО2 до 2040 року.
Пріоритет економічної розбудови Франції – нові технології в секторі промислових енергетичних систем. Йдеться про інновації у відновлюваній енергетиці, енергоефективності, зберіганні енергії, водневих технологіях, інтелектуальних енергетичних мережах.
Глобальний ринок цих технологій швидко зростає, а Франція вже має на ньому незаперечні переваги. Зокрема, завдяки визнаному в усьому світі досвіду таких енергетичних груп, як Engie і Total, а також якості досліджень, що проводяться в державних і приватних лабораторіях. Але промисловий сектор Франції відстає порівняно з темпами зростання й потенціалом ринку. Нова стратегія уряду, затверджена в липні 2019 року, покликана ліквідувати це відставання, щоб «Франція, яка має одну з найстійкіших низьковуглецевих енергосистем у світі, очолила повернення Європи».
Хоча Німеччина виявляє більше публічного інтересу до співпраці з Україною в енергопереході, досвід Франції для нашої країни має більшу практичну цінність.
Завдяки домінуванню діючої атомної генерації, енергосистеми України та Франції мають багато спільного. Тому можливості для декарбонізації паливно-енергетичного сектора також перетинаються перш за все за рахунок масштабного потенціалу атомної галузі, де водневі технології – важлива частина виробничого процесу. Це корисно враховувати українським фахівцям при розробці національної водневої стратегії.
Якщо атомна генерація в Україні покриває близько половини попиту на електроенергію, то у Франції цей показник доходить до 70%. Запорізька АЕС посідає перше місце в рейтингу найбільших АЕС Європи. Слідом за нею – АЕС «Гравлін», яка працює на Півночі Франції в районі міста Дюнкерк.
Велика Британія: Кіл
Сегмент ринку: виробництво, технології, видобуток, фінансові операції
Brexit розширив можливості Великобританії щодо самостійної політики на міжнародній арені без обмежень з боку євробюрократії. Одним із перших результатів стала угода про політичну співпрацю, вільну торгівлю та стратегічне партнерство, укладена президентом України Володимиром Зеленським та британським прем'єром Борисом Джонсоном у жовтні 2020 року.
У листопаді 2020-го Джонсон оголосив про антикризовий план із перетворення Великобританії на світовій центр «зелених» технологій і фінансів. План передбачає державні інвестиції в розмірі 12 млрд фунтів стерлінгів у водневу й атомну енергетику, чистий транспорт, технології уловлювання та зберігання СО2 та інші екологічні інновації.
Але тема збереження клімату для Великобританії не нова. Країна вже є визнаним лідером у царині локальних пілотних проєктів щодо «зеленого» водню на газопроводах, і просунулася в своїх дослідженнях далі більшості країн ЄС.
Кілський університет у Стаффордширі заслуговує на особливу увагу. Після того як його керівником 2012 року було призначено еколога Джонатана Порро, територія університетського кампусу перетворилася на випробувальний майданчик для водневих технологій у реальних умовах. Саме тут 2018 року стартувала реалізація масштабного проєкту HyDeploy.
Він передбачає використання водню при поставках газу в розподільчій мережі університету, що обслуговує 350 будівель і 10 000 осіб. Основні результати, репрезентативні для всієї Великобританії, будуть представлені в першій половині нинішнього десятиліття. Дослідники очікують, що це дозволить британському уряду ухвалювати зважені рішення для розвитку водневої енергетики, щоб досягти нульових викидів вуглецю в житлово-комунальному секторі.
Газовий бізнес у Великобританії також продовжує розвиватися. Один із центрів його тяжіння – Бактон, невелике селище в графстві Норфолк. У його околицях бере початок газопровід «Інтерконнектор», що з'єднує через Північне море Великобританію з континентальною Європою. Ця магістраль забезпечує стабільне постачання британського газового ринку в періоди підвищеного попиту на паливо.
Bacton Gas Terminal – це цілий комплекс із шести терміналів, розташованих у чотирьох місцях на узбережжі Північного моря, що належать різним власникам (у тому числі – нідерландсько-британській компанії Shell, італійській Eni, британській Perenco). Вони відіграють важливу роль у роботі британського газового хаба NBP (National Balancing Point), забезпечуючи баланс торговельних угод і ліквідність ринку.
NBP був першим газовим хабом в Європі, на створення якого знадобилося понад 10 років – з 1986 по 1997-й.
Нідерланди: Гронінген
Сегмент ринку: видобуток, торгівля, фінансові операції
Механізми для боротьби з глобальним потеплінням перетворилися на ринковий товар після того як у 2005 році набрав чинності Кіотський протокол. Тоді ж на європейських біржах почалася «торгівля повітрям» – квотами на емісію парникових газів, яка зараз приносить багатомільярдні обороти. На лідерські позиції в цій галузі вийшла European Climate Exchange з Амстердама – спільне творіння лондонської нафтової біржі International Petroleum Exchange і чиказької Chicago Climate Exchange, яка першою в світі почала торгівлю квотами на емісію вуглекислого газу.
Статус провідного промислового європейського центру, де під тиском кліматичної політики відбувається масштабна трансформація газової галузі, впевнено утримує Гронінген. Тут, на півночі Нідерландів, розташована штаб-квартира газотранспортної компанії Gasunie. Вона 2003 року заснувала один з найуспішніших майданчиків для торгівлі газом у Європі – TTF (Tittle Transfer Facility). Зараз хабом управляє компанія Gas Transport Services B.V.
Тут же знаходиться і найбільше в Європі континентальне родовище газу – Гронінгенське. Його було відкрито 1958 року, і з часом воно стало забезпечувати майже 10% попиту на газ у ЄС.
Щоб максимізувати ресурсну ренту від експлуатації Гронінгена, уряд Нідерландів розробив концепцію довгострокових газових експортних контрактів, що передбачає прив'язку контрактних цін на газ до ціни альтернативних у кінцевому споживанні енергоносіїв (мазуту, нафти, дизпалива). Згодом головним прихильником гронінгенської моделі ціноутворення став російський «Газпром».
Розвиток СПГ-технологій призвів до лібералізації газового ринку і трансформував стосунки між його учасниками. Довгострокові контакти вже не настільки актуальні, як у другій половині ХХ століття. Змінилася ситуація і на самому Гронінгені. З 2014 року влада Нідерландів вирішила поступово обмежувати видобуток на родовищі через сейсмічні ризики. Але провінція успішно пристосовується до європейського порядку денного щодо клімату завдяки політичним стимулам для водневих технологій.
У районі порту Емсхавен на узбережжі Північного моря реалізується найбільший у Європі проєкт з виробництва «зеленого» водню на основі офшорної вітрової генерації. Він також передбачає будівництво підводних ліній електропередач. Створення цього водневого кластера ініціювала адміністрація портів Гронінгена разом із нафтогазовою корпорацією Shell і оператором газових мереж Gasunie.
Японія: Токіо
Сегмент ринку: торгівля, виробництво, технології
Ще до того як водневі технології стали глобальним енергетичним мейнстрімом, Японія першою в світі затвердила план переходу до «водневого суспільства» – починаючи з 2015 року і з завершенням до 2040-го. Стимулом для цієї трансформації послугувала трагедія на атомній станції «Фукусіма-1» 2011 року, після якої залежність країни від зарубіжних постачальників палива стрімко збільшилася.
До того ж японський уряд вирішив жорстко дотримуватися зобов'язань у рамках Паризької кліматичної угоди (країна посідає шосте місце у світі за емісією парникових газів). Найбільша частка в енергобалансі Японії припадає на нафту, а в структурі генерації електроенергії – на природний газ (34%), який країна імпортує у формі СПГ (на частку японського попиту припадає 35% глобального ринку СПГ – це найбільший імпортер).
Безумовно, стратегічні цілі щодо декарбонізації за допомогою водню та розвитку ВДЕ в довгостроковому періоді можуть значно вплинути на ролі природного газу в економіці країни. Потенційні перспективи «блакитного палива» в Японії також обмежені перезапуском атомних реакторів. Але газ збереже ключову роль в економіці країни, де вже зростає інтерес до декарбонізованого газу – нового продукту традиційних постачальників.
До того ж Японія має намір підтримувати експансію на ринку СПГ через створення газового хабу в Токійській затоці – найбільшому у світі районі з прийому СПГ, де розташовані п'ять регазифікаційних терміналів і сховища газу.
Хаб – це інструмент для збільшення впливу на ціноутворення. Японські покупці газу незадоволені, що їм доводиться платити високу премію до ринкової ціни СПГ у рамках довгострокових контрактів. Вони виступають проти практики прив'язки вартості СПГ до ціни нафти, а також проти обмежень, що не дають їм можливості продавати надлишки газу.
З іншого боку, в Японії досить специфічна трубопровідна мережа: вона в основному пов'язує кожен конкретний СПГ-термінал з конкретним кінцевим споживачем і не дозволяє диверсифікувати потоки газу. Ще одну складність у формуванні високоліквідного хабу створює велика залежність регіону від імпорту СПГ, що також є негативним чинником для енергетичної безпеки. Але цю проблему Японія розв’язує за допомогою інновацій. Країна першою у світі почала успішно адаптувати водневі технології для використання в генерації, газовій галузі та для заміщення транспортного палива, щоб скоротити залежність від викопного газу.
Норвегія: Осло
Сегмент ринку: видобуток, виробництво, технології
Хоча Норвегія відома як одна з найбільших країн, які видобувають вуглеводні, кліматичний порядок денний вже змінив ставлення до норвезької столиці в галузевих колах. В Осло розташована штаб-квартира Nel ASA – провідного виробника електролізерів для виробництва водню в Європі та світі. Багато років її електролізери широко використовуються на атомних станціях, зокрема й в Україні.
Підвищена увага до «зеленого» водню, на який робить ставку ЄС у технологічній трансформації економіки задля боротьби зі зміною клімату, виводить бізнес Nel ASA на новий рівень. Компанія здатна посісти позиції лідера на європейському ринку як виробник енергетичного обладнання, попит на яке в умовах енергопереходу зростатиме.
Але Ставангер – нафтогазову столицю Норвегії – зарано списувати з рахунків. Тут розквартирувалися багато міжнародних видобувних компаній, що продовжують активно розвивати свою діяльність у норвезькому секторі Північного моря. Тут же знаходиться головний офіс найбільшої нафтогазової компанії країни – Equinor, заснованої 1972 року норвезьким парламентом.
Цей офіс – унікальна архітектурна споруда, що фігурує в норвезькому політичному трилері «Окуповані», знятому за сценарієм Ю Несбьо.
З 2009 року державі в Equinor належить 67% акцій. Компанія забезпечує близько 60% шельфового видобутку вуглеводнів Норвегії, є найбільшим постачальником природного газу на європейський ринок (Норвегія посідає друге місце після Росії в експорті газу до ЄС).
Видобувні проєкти Equinor має і за кордоном, наприклад у США, Азербайджані, Канаді. Також компанія володіє активами в Норвегії та інших країнах, що забезпечує їй присутність у суміжних сегментах ринку (нафтопереробка, трубопроводи, автозаправні станції).
Щоб підтримувати цінність для інвесторів, Equinor поступово розширює свій бізнес в альтернативній енергетиці. Це актуальне рішення на перспективу, коли роль нафти і природного газу на споживчих ринках поступово знижуватиметься під тиском конкуренції з поновлюваними джерелами. Але вуглеводні з ринку не зникнуть, оскільки залишаться невід'ємною частиною багатьох виробничих циклів.
Ізраїль: Хайфа
Сегмент ринку: видобуток, транспортування, технології
Ізраїль існує в оточенні ворожих сусідів, які проводят масштабний видобуток вуглеводнів. Тому країна тривалий час потерпала від дефіциту палива. Але 2010 року, коли було відкрито газове родовище «Левіафан», ситуація кардинально змінилася. Тепер єврейська держава націлилася відвоювати свою нішу на європейському газовому ринку.
Родовище «Левіафан» стало найбільшим відкриттям на Середземноморському шельфі. Воно розташоване в 128 км від узбережжя, навпроти міста Зіхрон-Яаков, на південь від Хайфи.
Ізраїльський газ уже надходить до Йорданії та Єгипту, який формально не потребує імпорту газу, але формує потужний газовий хаб для постачань в Європу і будує СПГ-завод.
За підтримки США Ізраїль продовжує розширювати міжнародне партнерство. Разом із Грецією та Кіпром у січні 2020 року країна уклала угоду про будівництво магістрального газогону EastMed для транспортування природного газу з родовищ у Середземному морі на острів Крит і далі, через материкову частину Греції, до Італії.
У повсякденному уявленні багатьох жителів Ізраїлю нові можливості на газовому ринку повністю реабілітують пророка Мойсея. Йому, як тепер очевидно, незаслужено закидали, що за 40 років блукань пустелею він привів єврейський народ у Землю обітовану – єдине місце в регіоні, де в надрах не виявлено жодної краплі вуглеводнів.
Однак тепер єврейська держава стоїть перед складним вибором: нарощувати експорт газу, щоб посилити геополітичний вплив, або ж змінювати смаки споживачів на внутрішньому ринку, де популярністю користується сонячна генерація і дизельне паливо.
Але не газом єдиним... Хайфський технологічний інститут – Техніон – утримує світове лідерство в підготовці IT-фахівців, які, серед іншого, задають тон у цифровій трансформації енергетичної галузі.
Туреччина: Стамбул
Сегмент ринку: торгівля, фінансові операції, транспортування
Розташований на перетині Європи та Азії, Стамбул є економічним центром Туреччини – впливової країни Чорноморського регіону, яка підтримала Кримську платформу, ініційовану президентом України Володимиром Зеленським для врегулювання питання нелегітимної анексії півострова Росією.
Ця тема стала основою українсько-турецьких відносин у політиці та економіці. Як ніколи в попередні роки, зараз існують передумови для того, щоб країни розширили співробітництво на енергетичному ринку. Інтерес Києва – відкрити шлях через Босфорську протоку для великотоннажних СПГ-танкерів до Одеси. Це дозволить українським споживачам отримувати природний газ із Катару, США та інших напрямків. Цей маршрут для нашого ринку є коротшим і вигіднішим, ніж поставки на СПГ-термінал у Свіноуйсьце, що передбачає регазифікацію палива для транспортування через польську ГТС до українського кордону.
Однак на Босфорі вже багато років діють обмеження, пов'язані з його пропускною спроможністю та безпекою. Це основна проблема, яка унеможливлює для України реалізацію планів щодо будівництва власного СПГ-терміналу в Одеській області.
Її розв’язанню можуть посприяти не лише домовленості на вищому політичному рівні. Щоб розвантажити Босфор, турецька влада прагне побудувати додатковий судноплавний маршрут – Стамбульський канал. Грандіозний проєкт, що зв'язує Мармурове море з Чорним, передбачає створення штучного острова з виритого ґрунту між європейською й азійською частинами Стамбула.
Попри політичні протиріччя, це місто постійно посилює свою роль в європейській економіці. Тут воліють відкривати офіси компанії, бізнес яких пов'язаний з Європою та Азією. Стамбульська фондова біржа, створена майже 150 років тому, – одна з найактивніших у регіоні та світі. 2014 року вона стала співзасновницею енергетичної біржі, де торгують електроенергією та природним газом.
Північна Африка: Алжир
Сегмент ринку: видобуток, виробництво
Алжир – як країна, що володіє найбільшими запасами газу, – традиційно є одним із головних постачальників цього палива на європейський ринок, де конкурує з Росією та Норвегією. Поставки прямують як трубопроводами, так і СПГ-танкерами. Основний маршрут – газовий коридор Магриб – Європа з трубопроводом Алжир – Марокко – Іспанія.
Він бере свій початок на найбільшому алжирському родовищі Хассі-Р'Мель, перетинає Марокко, Гібралтарську затоку та з'єднується з європейською газопровідною мережею в районі іспанського міста Тарифу в Андалусії.
Але перехід на поновлювані джерела, задекларований в European Green Deal, здатний змінити відносини з Алжиром: країна ризикує зрештою залишитися без свого основного експортного ринку.
Євробюрократи передбачили цей сценарій. Щоб уникнути непотрібної політичної та економічної дестабілізації в регіоні, яка можлива в разі падіння доходів від експорту викопного палива, Алжиру й Марокко вже уготовано нову роль. Ці країни – у пріоритеті Брюсселя для досягнення амбітних цілей Водневої стратегії ЄС.
Їхні головні конкурентні переваги – близькість до кордонів ЄС, давня історія стабільного співробітництва, наявність діючої інфраструктури (трубопровідні мережі), масштабний потенціал у розвитку сонячної та вітрової генерації.
Німеччина та Франція планують в Алжирі й Марокко потужні проєкти з установки електролізерів для виробництва «зеленого» водню, щоб забезпечувати новим енергоносієм свою промисловість, а також модернізувати місцеві підприємства та ЖКГ для скорочення викидів парникових газів.
На перший погляд, більше переваг у таких починаннях має Франція, яка з кінця XIX століття активно освоювала свої африканські володіння, а основний потік переселенців з її території припадав на Північну Африку. Але реальність така, що на жодному із сучасних африканських ринків не існує монополії якоїсь однієї країни. Навпаки, африканські бізнес-спільноти дуже космополітичні. Вони мають у собі представників різних держав, зокрема й тих, які ніколи не мали в Африці жодних інтересів.
Україна: Одеса
Сегмент ринку: видобуток, виробництво, технології
Реформи в національній економіці, а також вихід країни з-під політичного та економічного впливу Росії, простимульовані подіями Революції гідності 2014 року, тепер дозволяють Україні заявляти про себе на міжнародній арені як про перспективного гравця, що більше не орієнтується на співзалежні стосунки з Москвою.
Пріоритет Києва – розширювати контакти із західними партнерами, які дотримуються демократичних цінностей, а також здатні посилити позиції України на європейській енергетичній мапі.
Йдеться про трансфер технологій для проєктів офшорного видобутку вуглеводнів на родовищах Чорноморського шельфу. Необхідні дозволи від уряду – вже в активі «Нафтогазу», термін дії – 30 років. Очікується, що це дозволить Україні добувати додаткові 10 млрд куб. м газу на рік, щоб мінімізувати закордонні поставки дорогого палива.
Одеський регіон також відіграє ключову роль у диверсифікації імпорту енергоносіїв в Україну. За сприятливої розстановки сил у відносинах з Туреччиною до Одеси зможуть надходити СПГ-танкери з США та Катару. Зацікавленість у такому сценарії на політичному рівні підтвердила Єврокомісія в останньому дослідженні перспектив розвитку ринків СПГ в країнах Східного партнерства.
У звіті фігурують також СПГ-проєкти, пов'язані з Польщею та Грузією.
Кліматичні умови на території Одеської області дозволяють реалізовувати проєкти щодо виробництва «зеленого» водню з перспективою його експорту в ЄС каналом Дунай – Чорне море (у балонах) або в суміші з природним газом – магістральними газогонами.
Але було б помилкою списувати з рахунків і потенціал українських напрацювань, що існують у водневих технологіях. Інститут проблем машинобудування ім. Підгорного НАН України в Харкові вже не перший рік здійснює виробництво власних моделей електролізерів.
А вчені з Інституту проблем матеріалознавства та Інституту відновлюваної енергетики НАН України 35 років тому, в 1986-му, сконструювали першу в Європі демонстраційну вітрову електростанцію, призначену для виробництва водню методом електролізу.
Хоча споруджено її не в Україні, а на території датського Nordic Folkecenter for Renewable Energy – лабораторії під відкритим небом. Там фахівці з різних країн реалізують пілотні проєкти для створення оптимальної моделі енергосистеми, робота якої на 100% забезпечується поновлюваними джерелами енергії.
Такі приклади вкотре нагадують, що український паливно-енергетичний комплекс має значний ресурсний, науковий і комерційний потенціал для трансформації, що відповідає пріоритетам нового часу. Якщо його буде реалізовано, це посилить суб'єктність України на зарубіжних ринках і в політиці, яка, за словами прусського офіцера Карла фон Клаузевіца, є концентрованим вираженням економіки.
Більше корисної інформації, новин та аналітики про світовий енергетичний ринок – на каналі Світлани Долінчук. Читайте тут про головні тренди в енергетиці та торгівлі енергоресурсами, нові технології в нафтогазовій галузі, енергопереході та декарбонізації.