Захворіло у світі
161,138,318
Померло у світі
3,347,018
Вилікувалось у світі
138,963,721
Захворіло в Україні
2,135,886
Померло в Україні
47,333
Вилікувалось в Україні
1,816,643
5+5: газові столиці світу, що змінюють архітектуру європейського ринку

5+5: газові столиці світу, що змінюють архітектуру європейського ринку

На якому Україна стає дедалі активнішим гравцем

Этот материал также доступен на русском
5+5: газові столиці світу, що змінюють архітектуру європейського ринку
Фото: pixabay

Через три роки після випуску першого рейтингу світових центрів, які задають основні напрямки розвитку газового бізнесу в Європі, Mind переглянув підхід до ранжирування й підготував його другу – оновлену – версію. Приводом для цього стали значні зміни на газовому ринку, які відбулися останнім часом і продовжують набирати обертів. Пандемія COVID-19 чинить додатковий тиск на усталений розклад у торгівлі енергоресурсами.

Єврокомісія затвердила план відновлення економіки, в якому зробила ставку на екологічно безпечні технології та скорочення споживання викопного палива, щоб радикально скоротити викиди парникових газів, які викликають глобальну зміну клімату. По суті, йдеться про трансформацію технологічного укладу в виробництві, яка торкнеться всіх країн і враховуватиме регіональну специфіку енергопостачання.

У популярних дискусіях ці зміни видаються надто романтичним процесом, далеким від реальності. Не залишається сумнівів, що реалізація політичних рішень для запобігання кліматичній катастрофі змінить традиційний баланс у попиті на енергоносії. Але хоча вуглеводням стане складніше конкурувати з поновлюваними джерелами, вони не зникнуть з ринку. Попит на різні види енергоресурсів визначатимуть ринкові тенденції і темпи розвитку технологій, а не штучні перешкоди, створені кліматичними активістами.

Галузеві фахівці сходяться на думці, що природний газ посилюватиме свої позиції в торгівлі – це найбільш безпечне для екології та клімату викопне паливо, яке здатне гарантувати стійку роботу енергосистеми з домінуванням «зеленої» генерації, яка залежить від погодних умов.

Поширення технологій для виробництва скрапленого природного газу (СПГ) і сланцевий бум у США запустили потужну трансформацію газового бізнесу, який став менш залежним від трубопровідних поставок, прив'язаних до географії. А для трейдерів у всьому світі відкрилася можливість гнучко реагувати на зміну попиту, оперативно направляючи і перенаправляючи товар морем з одного континенту на інший.

Перша частина оновленого рейтингу «Газові столиці світу», яку сьогодні представляє Mind своїм читачам, відображає актуальні тренди в ключових центрах, які задають напрям розвитку газового бізнесу в Європі.

Другу частину буде присвячена головним змінам, які визначають перспективи газової торгівлі в умовах енергетичного переходу – на діловій мапі світу вже проявилися центри, які стимулюють весь європейський газовий ринок до інноваційних перетворень і створення нових механізмів, орієнтованих на сталий розвиток і розв’язання кліматичних проблем. Її ми опублікуємо дещо згодом.

Методологія рейтингу заснована на аналізі широкого кола джерел та інтерв'ю з галузевими експертами.

Місто: Відень/Баумгартен

Країна: Австрія

Сегмент газового ринку: транспортування, торгівля

Австрійська столиця – визнаний адміністративний центр на європейській мапі, де вважають за краще вести непрості дискусії представники енергетичних компаній та учасники політичного процесу, які визначають «погоду» на паливному ринку.

У грудні 2019-го підписанням п'ятирічного контракту в Відні завершилися напружені переговори «Оператора ГТС України», НАК «Нафтогаз України» і російського «Газпрому» про умови транзиту газу з РФ до Європи. Ця угода, яка приносить Україні близько $2 млрд щорічних доходів, дозволяє вважати столицю Австрії ключовим центром, де перетинаються інтереси України та Росії в газовому бізнесі. І це не виглядає чистою випадковістю.

Тут розташований головний офіс нафтогазового холдингу OMV, що його «Газпром» називає своїм «головним партнером у видобутку, постачанні й транспортуванні газу». Обидві компанії пов'язує давня ділова історія та геополітичні амбіції.

Наприклад, ще 1975 року планувалася масштабна тристороння угода щодо постачання газу з Ірану через територію СРСР в країни Західної Європи. Передбачалося, що трубопровідний маршрут проляже через Луганськ, Київ і Ужгород з виходом на Чехію, Німеччину, Францію та гілкою на Австрію для поставок OMV. Також Україна грала особливу роль у планах експансії СРСР на європейський газовий ринок наприкінці 1960-х, що почали реалізовуватися завдяки домовленостям з Австрією. До того як східні та західні області нашої країни стали більш взаємопов'язані через мережу газопроводів, стабільність усього експорту газу з СРСР залежала від поставок з газових родовищ у Галичині.

У місті Баумгартен (53 км від Відня і 1,5 км від кордону зі Словаччиною) розташований один з найбільших центрів європейської газової торгівлі – Центрально-Європейський газовий хаб (CEGH, Central European Gas Hub). Їм володіє OMV спільно з Віденською фондовою біржею (80% на 20%).

Історія хаба сягає корінням у 1968 рік, коли OMV стала першою західною компанією, яка уклала довгострокову угоду на постачання природного газу з СРСР до Європи.

Офіційно CEGH розпочав роботу 2009 року. Передбачалося, що він буде орієнтований на поставки каспійського газу газогоном «Набукко», одним з акціонерів якого був OMV. Але після того як у 2011 році реалізація цього проєкту відклалася на невизначений час, хаб було вирішено переорієнтувати виключно на російський газ. CEGH є цільовим ринком для поставок газопроводом «Північний потік – 2», який усупереч санкціям прагне добудувати «Газпром», щоб відмовитися від послуг української газотранспортної системи.


Місто: Сабетта/Новий Уренгой

Країна: Росія, півострів Ямал

Сегмент газового ринку: видобуток, переробка, транспортування

Попри геополітичне протистояння, Росія залишається основним постачальником природного газу для європейських споживачів. Але «Газпрому», бізнес якого зосереджений на трубопровідному експорті, стає дедалі важче утримувати частку на ринку. Причини цього слід шукати не лише в європейській політиці безпеки, яка будується на принципах диверсифікації джерел і маршрутів поставок енергоносіїв. Завдяки розвитку СПГ-технологій, бізнес із постачання скрапленого газу перетворився на один із найдинамічніших в енергетичному секторі – він проторував шлях для лібералізації газового ринку і розширив можливості для конкуренції.

Компанія «Новатек» Леоніда Міхельсона та Геннадія Тимченка першою серед інших гравців на російському ринку зробила ставку на даний тренд і не схибила. У грудні 2017 року разом із зарубіжними партнерами вона запустила масштабний проєкт «Ямал СПГ» у заполярному селищі Сабетта, побудованому на березі Льодовитого океану. Тут розташовується стратегічно важливий для російської економіки центр з розробки газових родовищ.

Першу партію з заводу «Ямал СПГ» було відправлено ​​на танкері Christophe de Margerie, названого в пам'ять про керівника французької компанії Total Крістофа де Маржері (він загинув у 2014 році під час катастрофи в московському аеропорту Внуково). Після перепродажу від початкового замовника, цей газ пішов до охопленого жахливими морозами Бостона, ставши першою партією СПГ, поставленої з Росії до США.

Пальне з проєкту також прямувало до ЄС, Великобританії та Китаю. Специфіка ринку СПГ і участі акціонерів у самому проєкті «Ямал СПГ» дозволяє здійснювати глобальні поставки, незважаючи на присутність «Новатека» й основних акціонерів компанії в списку антиросійських санкцій Вашингтона.

У «Ямал СПГ» «Новатек» належить 50,1% акцій. По 20% – у французької компанії Total і китайської CNPC, ще 9,9% – у китайського інвестфонду Silk Road Fund. СПГ поставляється на спотовий ринок акціонерами проєкту пропорційно до їхніх часток. Також російський СПГ надходить до інших країн через трейдерів, які закуповують його на Ямалі.

Однак закордонні контракти «Новатека» обмежуються адміністративними рішеннями Кремля, який прагне зберегти монополію «Газпрому», коли мова йде про постачання на політично значимі для РФ ринки. Попри активну торгівлю газом з ЄС, російська влада відмовляються виконувати умови «Третього енергопакету» про анбандлінг і доступ третіх сторін до магістральних газопроводів для експорту газу.

Проте, вона підтримує плани «Газпрому» щодо розвитку видобутку на Ямалі, який є основною ресурсною базою для «Новатека». «На півострові, де розташовано 32 родовища, формується новий центр газовидобутку, який у перспективі стане одним з основних для розвитку газової галузі Росії», – йдеться на корпоративному сайті «Газпрому».

Поки ж неформальною газовою столицею РФ вважається Новий Уренгой, що виник як місто газовиків поблизу Уренгойського газового родовища. Тут не лише зосереджено основний видобуток «Газпрому», а й сформувалася найбільша українська діаспора на території Росії.

Це пов'язано з тим, що за радянських часів багато фахівців потрапляли в Уренгой за розподілом після закінчення Івано-Франківського інституту нафти і газу, який був важливою кузнею кадрів для газової галузі СРСР.

У 1984 році було запущено газопровід «Уренгой – Помари – Ужгород». Він став ключовим маршрутом для транспортування газу з Сибіру до Європи й основною частиною української газотранспортної системи. Зараз ця інфраструктура забезпечує Україні близько $2 млрд доходів від надання транзитних послуг «Газпрому».


Місто: Х'юстон/Вашингтон

Країна: США

Сегмент газового ринку: видобуток, переробка, торгівля

Географічна віддаленість від Європи не заважає Сполученим Штатам Америки відігравати важливу роль на європейському газовому ринку. Цьому сприяє визнаний статус держави як провідної економіки світу, політичний вплив якої поширюється далеко за її межі.

Компанії нафтогазового сектора – найбажаніші клієнти лобістів, офіси яких зосереджені на K Street у Вашингтоні. Суми, які вони викладають для просування своєї політики в Конгресі, щорічно перевищують сотні мільйонів доларів. А до розквіту цього напрямку консалтингових послуг призвів розвиток технологій сланцевої видобутку, які перетворили США на експортера вуглеводнів глобального значення.

Головні «агенти американських нафтогазових інвестицій» ведуть свій бізнес у Техасі – найбільшому енергетичному центрі США. На його території добувають найбільше нафти й газу в країні. Крім того, штат лідирує за обсягами вітрової генерації на внутрішньому ринку.

Штаб-квартири найбільших галузевих компаній зосереджені в Х'юстоні, який називають енергетичною столицею світу. У районі Даун-Таун – діловому центрі міста – розташувалися головні офіси таких міжнародних корпорацій як Chevron, ConocoPhilips і Marathon Oil.

Звідси ж управляється компанія Cheniere Energy – це один з найбільш значущих гравців американського газового бізнесу для Європи й України. Вона володіє найбільшими інфраструктурними СПГ-проєктами, орієнтованими на експорт – газовими сховищами та трубопроводами, за якими газ із континентальних родовищ транспортується на СПГ-термінали Sabine Pass і Corpus Christi в районі Мексиканської затоки.

Бізнес Cheniere Energy починався з нафтогазової розвідки в 1996 році. Його організував іммігрант з Єгипту Шаріф Сукі, який у 2000-ні роки першим в Америці зайнявся будівництвом СПГ- терміналів, і тому вважається «батьком-засновником» експорту СПГ у Сполучених Штатах. 2016 року на хвилі суперечок зі скандальним інвестором Карлом Айканом ( «улюблений мільярдер» Дональда Трампа, своїми манерами нагадує Ігоря Коломойського) Шаріф Сукі залишив Cheniere Energy й організував новий власний бізнес – компанію Tellurian, яка зайнялася виробництвом СПГ і будівництвом терміналу Driftwood у Луїзіані, щоб торгувати газом з Індією і Європою. Його партнером по СПГ-терміналу стала французька енергетична корпорація Total.

Від березня 2017 року по вересень 2020-го виконавчим віце-президентом з маркетингу Tellurian був дипломат Амос Хохштайн – давній соратник Джо Байдена та колишній незалежний директор у наглядовій раді НАК «Нафтогаз України».

Глобальна криза, в якій опинився весь світ через пандемію COVID-19, поставила на паузу плани Tellurian та енергокорпорацій у різних країнах. Але відновлення економіки та попиту на енергоносії все змінить. Рух на ринках вже стимулюється поширенням вакцинації. Ймовірно, що до кінця 2022 року європейський ринок знову активно шукатиме ціновий баланс між танкерними поставками з США, трубопровідним російським газом від «Газпрому» та ресурсом від інших виробників, щоб не лише задовольнити збільшений попит, а й не нашкодити енергобезпеці регіону.


Місто: Доха/Рас-Лаффан

Країна: Катар

Сегмент газового ринку: видобуток, переробка, торгівля

Доха – місто хмарочосів зі скла та бетону, що виросло посеред пустелі. Воно перетворилося на найбільший світовий центр торгівлі СПГ, коли Катар став важливим постачальником газу для європейських споживачів.

Україна також зацікавлена ​​отримати доступ до СПГ з Катару. Це одне з питань, яке обговорив президент Володимир Зеленський у Досі, де перебував з офіційним візитом 4-5 квітня.

Катар став світовим лідером виробництва СПГ ще в 2006 році, обійшовши Індонезію. Зараз країна забезпечує виробництво й експорт близько 25% всього СПГ у світі.

Розвиваючи свої нові СПГ-проєкти та ухвалюючи інвестиційні рішення щодо них на початку 2000-х, Катар розглядав США як основний ринок. Але через зміни ринкової кон'юнктури вироблені обсяги газу перерозподілилися, головним чином, на ринки Азії та Європи. На даний час географія поставок катарського СПГ охоплює країни від Південної Кореї до США.

У Досі розташована штаб-квартира Форуму країн-експортерів газу, який об'єднує власників 73% світових запасів газу, що забезпечують 42% його світового видобутку. Ця організація відома також під неформальною назвою «газова ОПЕК», оскільки впливає на порівнянну з нафтовим картелем частку ринку енергоносіїв.

З іншого боку, з приводу перспектив ФКЕГ впливати на ціноутворення на газовому ринку часто звучать скептичні оцінки. Причина в тому, що країни-учасники ФКЕГ знаходяться на різних етапах розвитку газової галузі, мають різні інструменти для експорту (трубопроводи і танкери), відповідно, їхні інтереси занадто різняться навіть для проведення уніфікованої цінової політики.

Виробництво СПГ у Катарі зосереджено в промисловому центрі Рас-Лаффан на узбережжі Перської затоки, будівництво якого почалося в 1990 році. Державна компанія Qatar Petroleum є основним акціонером у всіх чергах двох найбільших СПГ-проєктів – QatarGas і RasGas. У них також беруть участь американські компанії ExxonMobil і ConocoPhilips, французька Total, англо-голландська Shell, японські Mitsui і Marubeni.

У 78 км від Рас-Лаффана знаходиться родовище «Північний купол» – основна ресурсна база для катарських СПГ-проєктів. Природний газ на заводи в Рас-Лаффані постачається окремими газогонами під силою власного тиску, при цьому не використовуються додаткові компресорні установки.

Величезні запаси газу, американська військова база на території та впливовий телеканал «Аль-Джазіра» дозволяють Досі проводити активну та часом агресивну політику на Близькому Сході.

У маленького Катару раз у раз спалахують прикордонні конфлікти з арабськими сусідами, одночасно Доха підтримує тісні зв'язки з Іраном, цілком мирно ділячи з Тегераном права на гігантське родовище газу Північний/Південний Парс у Перській затоці.


Місто: Свіноуйсьце/Варшава

Країна: Польща

Сегмент газового ринку: транспортування, торгівля

Тісні стосунки з Вашингтоном і непримиренна позиція в боротьбі проти газопроводу «Північний потік – 2» для збільшення поставок російського газу до Німеччини вивели Варшаву в ранг активного гравця, який прагне наростити вплив на європейській газовій мапі.

Польська влада прагне перешкодити посиленню німецько-російського партнерства та паралельно розвиває проєкти, що дозволяють перетворити країну на газовий хаб, причому не без участі України, яка приваблює своєю масштабною газотранспортною інфраструктурою.

Будівництво газопроводу Baltic Pipe для поставок газу з Норвегії до Польщі через Балтійське море, розвиток внутрішнього видобутку і біржової торгівлі, партнерство з «Нафтогазом» і компанією «Енергетичні Ресурси України» в розробці родовищ на західноукраїнських територіях, участь у модернізації українських газогонів і підземних газових сховищ – усе це елементи амбітних планів, на які робить ставку Варшава.

Але головне досягнення польського газового ринку, яке вже змінило розстановку сил у Євросоюзі – це будівництво СПГ-терміналу ім. Леха Качинського в Свіноуйсьце на Балтійському морі, що коштувало 720 млн євро (одна з найбільших польських інвестицій в енергетиці за останнє десятиліття).

Цей СПГ-термінал офіційно запущений у грудні 2015 року, коли був прийнятий перший газ із Катару. Влітку 2016 року туди надійшов перший танкер з норвезьким газом за контрактом PGNiG і Equinor. А в червні 2017-го в Свіноуйсьце прийшов перший танкер із США, відправлений з Henry Hub.

До теперішнього часу в Свіноуйсьце розвантажили вже більше 150 СПГ-танкерів. За підсумками 2020 року, понад 25% імпортованого газу у Польщі припало на СПГ (3,8 млрд куб м після регазифікації). Розширилася також географія поставок. На додаток до американського, катарського і норвезького напрямків, почала розвиватися торгівля з такими країнами Північної Африки як Нігерія, Тринідад і Тобаго.

Поляки хочуть, аби термінал у Свіноуйсьце став одним із найбільших центрів газової торгівлі в Європі. Розраховуючи на успіх проєкту, його оператор – компанія Gaz-System – вирішила збільшити потужність терміналу з існуючих 5 млрд куб. м до 7,5 млрд куб. м газу на рік. Також Gaz-System реалізує другий проєкт у Гданській затоці щодо установки плавучого блоку для зберігання та регазифікації СПГ (FSRU) потужністю 4,5 млрд куб м газу. Він буде запущений у 2026-2027 роках.

На такі плани з цікавістю поглядає Україна, яка прагне розвивати міжнародне співробітництво в газовому бізнесі, щоб ніколи більше не повертатися до залежності від «Газпрому», заангажованого в геополітичні авантюри Кремля. І це головне, що об'єднує інтереси Києва та Варшави на європейському газовому ринку – диверсифікація поставок і обережне ставлення до співпраці з російськими енергокомпаніями, бізнес яких ставить на перше місце не економічну, а політичну вигоду.

Більше корисної інформації, новин та аналітики про світовий енергетичний ринок – на каналі Світлани Долінчук. Читайте тут про головні тренди в енергетиці та торгівлі енергоресурсами, нові технології в нафтогазовій галузі, енергопереході та декарбонізації.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті