Буря навколо звільнення Андрія Коболєва та призначення Юрія Вітренка на посаду голови НАК «Нафтогаз України», що піднялася минулого тижня, так само швидко вщухла, як і виникла. Прем'єр-міністр Денис Шмигаль стверджує, що міжнародні партнери впевнені в продовженні корпоративної реформи. Але при цьому більше переймаються боротьбою з корупцією та створенням конкурентної судової системи в Україні – це ключові моменти для залучення західних інвестицій у національну економіку.
А найкращою відповіддю на плани щодо посилення ролі «Нафтогазу» на ринку через створення інтегрованого холдингу, які викликали хвилю критики серед українських коментаторів у соціальних мережах, можна вважати свіжу новину від польської нафтової компанії Orlen. Учора, 10 травня, її керівництво подало в Управління з конкуренції та захисту прав споживачів заявку на поглинання державного нафтогазового холдингу PGNiG. Це – наступний крок на шляху консолідації активів після придбання концерну Energa, яка займається генерацією та розподілом електроенергії, і схвалення Єврокомісією злиття з Grupa Lotos. Президент PKN Orlen Даніель Обайтек очікує, що угоду з PGNiG буде закрито до кінця 2021 року.
Головний аргумент – Польщі потрібен «єдиний потужний концерн із диверсифікованою виручкою для підвищення конкурентоспроможності на світовому ринку та прискорення «зеленої» трансформації в енергосекторі».
«Угоди PKN Orlen відповідають глобальним трендам. Найбільші світові нафтові компанії давно побудували інтегровані виробничо-збутові ланцюжки, засновані на видобутку нафти й газу, інвестиціях у сучасну енергетику та розширенні компетенцій у сфері роздрібних продажів. Наприклад, BP, Total, Shell або Equinor керують своїм бізнесом за сегментами (ринковим спрямуванням), приділяючи основну увагу диверсифікації джерел доходу. PKN Orlen використовуватиме такий же підхід після об'єднання активів», – йдеться в прес-релізі польської компанії.
Деталі того, як буде трансформуватися бізнес «Нафтогазу» заради підвищення ефективності цієї компанії та посилення її ролі на європейському енергетичному ринку, нам ще належить дізнатися. Однак вже є можливість зробити висновки про те, як розвивається державна система в Україні та чому привід з оптимізмом дивитися в майбутнє країни, що продовжує реформуватися, все-таки є.
З цією метою Mind постарався сформулювати необхідний мінімум для розуміння того, що відбувається навколо «Нафтогазу» і в українській політиці. Це дослідження має освітньо-ознайомчий характер, а тому виключає складні схеми «такий-то – є людиною такого-то» і взагалі не вимагає знання будь-яких прізвищ.
Усі гучні та «жахливі» скандали, які ми спостерігаємо навколо «Нафтогазу» і серед учасників політичного процесу в Україні – це не скоординована кампанія, не «чистки», а неминучий плин речей: триває загострення внутрішньовидової конкуренції на тлі звуження ресурсної бази. Кожен діє, орієнтуючись по ситуації, а вона постійно змінюється.
Це відображає процес еволюції державної системи, яка намагається уникнути перекосу й концентрації влади в одних руках. І тут відсутність глобального задуму та загального сценарію, як не дивно, призводить скоріше до суспільного блага.
Відсутність масових «посадок» і кримінальні справи проти порушників, що голосно почалися, але розсипаються, не доходячи до суду, не задовольняють народну жагу справедливості. Але варто визнати, що збереження більш-менш вегетаріанської внутрішньоелітної моралі є запобіжником від жорстких конфліктів між групами впливу, що доходять до кримінальних розборок, і змови у владі.
Ситуація, коли учасники політичного процесу, які конкурують, і силові органи змушені існувати в умовах дефіциту ресурсів, а також постійно остерігатися один одного, є пародією на систему стримувань і громадського контролю, яка існує в демократіях. Але це краще, ніж всевладдя силовиків, які не бояться нікого, але всіх контролюють і керують процесами на державному рівні.
В управлінських конфліктах, подібних до того, який розгорівся в «Нафтогазі», не буває фінального переможця. Для того щоб така системна державна компанія зберегла себе й розвивалася, владі потрібно підтримувати нестійкий баланс між ключовими акторами, залученими в процес управління НАК – жоден із них не повинен перемогти всіх інших, щоб не з'явилося нової групи впливу, яка нікого не буде побоюватися.
На щастя, інтереси безпеки системи вимагають підтримки рівноваги. А її можна досягти тільки при збереженні конкуренції. Тоді як наявність одного переможця, а не війна всіх проти всіх, може призвести до внутрішньоелітного розколу.
Інакше кажучи, якщо є абсолютний лідер, а всі інші – переможені, то вони незабаром почнуть домовлятися між собою: гірше їм від цього не стане. Якщо ніхто явно не переміг і жоден раунд не останній, а всім учасникам є що втрачати – плани з узурпації контролю в «Нафтогазі» втрачають привабливість. Тому невизначеність результату боротьби за керування реформами в держхолдингу верховна влада підтримуватиме з усіх сил.
В індексах демократії, які щорічно публікують Freedom House і The Economist Intelligence Unit, Україна класифікується як гібридна політична система (або інакше – неліберальна демократія, керована демократія, нетиранічна автократія).
Тут наша країна не унікальна, а, як і переважна більшість країн світу, належить до категорії «ні Богові свічка, ні чортові шпичка». Такі держави не влаштовують страт, не забороняють усі партії, крім єдино гідної, але й не в змозі провести демократичні відкриті вибори, обмежити владу правлячої групи, перемогти корупцію або забезпечити свободу преси.
Але у випадку з Україною можна відзначити передумови для поліпшень.
Гібридні політичні системи схильні демократизуватись, як зазначають дослідники Лукан Вей і Стівен Левицькі, під впливом трьох основних чинників, які характерні для України на сучасному етапі:
Українській державній системі, яка 30 років тому після розпаду СРСР опинилася під контролем обмеженого кола олігархів, дуже важко реформувати саму себе.
Але саме зараз, під впливом коронакризи, вона змушена це робити, адже її ресурс стискається, і вона змушена підлаштовуватися під запити суспільства, від якого залежить. Разом із тим, влада прагне посилити роль держави в підконтрольних компаніях, щоб розбити олігархічні монополії.
Державна система могла б існувати більш автономно, якби, як у багаті 2000-ні роки, мала свої численні джерела доходів. Але зараз, коли держава добуває гроші головним чином з податкових надходжень від своїх громадян, влада змушена більше зважати на цих громадян.
Більші вимоги й до «Нафтогазу», що забезпечує понад 10% податкових надходжень до державного бюджету. Але ці податки сплачуються з доходів, які національна компанія отримує знову ж таки за рахунок надання послуг споживачам – громадянам України.
Судячи з усього, в Офісі Президента взяли до уваги специфіку взаємозалежності в державній системі. Це підтверджує курс на боротьбу з корупцією, підтримку національної економіки, посилення контролю над державними активами та боротьбу зі зловживаннями олігархів, бізнес яких працює на їхнє особисте збагачення та обмежує добробут всієї держави. Результат не змусив на себе довго чекати: рейтинг Володимира Зеленського та схвалення процесів, які відбуваються в державі, знову почали зростати. Тому що пристосування до суспільних запитів – це єдиний правовий спосіб для влади зберегти свій статус не лише в Україні, а й у будь-якій країні.
Більше корисної інформації, новин та аналітики про світовий енергетичний ринок – на каналі Світлани Долінчук. Читайте тут про головні тренди в енергетиці та торгівлі енергоресурсами, нові технології в нафтогазовій галузі, енергопереході та декарбонізації.