Креативні індустрії та масова культура, яку вони формують, – важливий соціологічний маркер, що відповідає на суспільні запити. Він наочно показує, що людей цікавить у даний момент. Водночас, будучи пропагандистською силою, культура формує ці запити і впливає на настрої в суспільстві.
Mind уже розповідав, як зірки американської кіноіндустрії чинять тиск на кліматичну політику й апетити інвесторів на енергоринках. Сьогодні, напередодні 25-ї річниці прийняття Конституції України, ми аналізуємо, як голлівудська «фабрика мрій» та інші креативні напрямки впливають на свободу слова, гарантовану Першою поправкою до Конституції США.
Де пролягає тонка межа між прагненням знаменитостей, що мають активну життєву позицію, перемогти дискримінацію та… новими формами цензури? Це питання останнім часом часто обговорюється в західних медіа. Стимулом для дискусій стало популярне словосполучення «культура скасування» (cancel culture) та похідні від нього («скасувати» та навіть «закенселити», як би незграбно це не звучало). Мало не щотижня з'являються повідомлення про чергове «скасування», що викликають праведний гнів – особливо у тих, хто не читає далі заголовків та не знається на фактчекінгу.
Але чи існує «культура скасування» насправді? Чи не настав час «скасувати» всі ці безглузді розмови про cancel culture? Із цією несподіваною та провокативною заявою виступила колумністка CNN Digital Ей-Джей Уїллінгем.
Когось звільняють за харасмент на робочому місці? Що ж, так працює трудове законодавство. Селебріті втрачають фанатів через свої «токсичні» висловлювання? Це – прояв сили громадської думки. Якщо видавництво вирішує не публікувати спірні (расистські) твори, або група людей закликає до бойкоту (наприклад, китайці – до бойкоту H&M та інших брендів) – це вільний ринок у всіх його проявах.
Республіканець з Огайо Джим Джордан закликав провести слухання Судового комітету Палати представників щодо теми «культури скасування», заявивши: його турбує цензура в країні. Головною темою Конференції консервативних політичних дій узагалі стала фраза «Нескасовуваний американець». Втім, організаторам довелося закенселити одного зі спікерів, який висловив антисемітські погляди.
На думку Ей-Джей Уїллінгем, «культура скасування» зводиться до відповідальності за свої слова та вчинки. Вся ця концепція – лише димова завіса задля відвернення уваги від реальних проблем. Людей же по-справжньому ніхто не «скасовує», наполягає колумністка. На підтвердження цього вона пропонує поглянути на приклади нещодавніх «жертв».
Заява Dr. Seuss Enterprises про відмову від повторного видання (і ліцензування публікації) кількох творів популярного дитячого автора не призвела до масового спалювання книг Доктора Сьюза на міських площах. Володіння ними не стало злочином – навпаки, багато бібліотек повідомили про те, що збережуть ці книги на своїх полицях з умовою розміщення їх у відповідному контексті.
Минулоріч схоже вчинила кабельна мережа HBO Max з класичною картиною «Віднесені вітром» – супроводивши її експертним коментарем, в якому пояснювався історичний контекст написання твору. Тим не менш, багато людей вважають це проявом «культури скасування», і, наприклад, «незакенселені» книги Сьюза зрештою повернулися до списків бестселерів.
Кар'єра музикантів (Лани Дель Рей, Джастіна Бібера, Шона Мендеса), що дозволили собі расистські зауваження на камеру, аж ніяк не припинилася, хоча декому і довелося вибачатися. Продажі альбомів і прослуховування в Spotify пісень кантрі-зірки Моргана Уоллена після його спірних висловлювань злетіли, як і кількість підписників у соцмережах.
Після того, як акторка Джина Карано вчергове відзначилася в своєму інстаграмі, порівнявши сьогоднішній політичний клімат у США з переслідуванням євреїв нацистами, студія Lucasfilm (підрозділ Disney) вирішила, що настільки «токсичний актив» їй не потрібен – і відмовилася від продовження контракту з нею на зйомки в серіалі «Мандалорець». Кар'єра Карано на цьому аж ніяк не обірвалася: її мало не відразу ж запросив у якості продюсера й актриси нового фільму відомий консерватор Бен Шапіро, розповідає Ей-Джей Уїллінгем.
Сам термін «культура скасування», як стверджують укладачі словника Merriam-Webster, зародився в соцмережах й інтернет-фандомах. Шанувальники, наприклад, якої-небудь поп-групи або популярного YouTube-влогера часто обговорювали хиби конкурентів, кажучи про них як про «скасованих», також використовувався термін «over».
У «культурі скасування» немає нічого нового – ми все це вже бачили раніше, але під іншими назвами. У 1990-ті, згадує колумністка, був популярний наратив «політкоректності», а ще раніше велися (і досі не вщухають) суперечки про Першу поправку до Конституції США, що гарантує свободу слова, та аргументами про необхідність цензури.
При цьому багато учасників цих суперечок остаточно не розуміють визначення і межі термінів, які вони використовують, вважає Ей-Джей Уїллінгем. Так, консерватори довгий час скаржилися на «цензуру» в Twitter і Facebook, хоча аналіз даних показав: контент консерваторів за своїм обсягом та охопленням аудиторії часто перевершує інші публікації.
Крім того, є речі, за які «культура скасування» не «бореться»: жінки, які потрапляють у чорні списки роботодавців після «винесення сміття з хати» (#MeToo), члени ЛГБТ-спільноти, що ховаються для захисту своєї кар'єри (а їх чимало – близько третини) або навіть життя, тощо. Це – реальні проблеми, нагадує Ей-Джей Уїллінгем, і «культура скасування» з ними ніяк не пов'язана.
Колумністка CNN дорікає борцям із «культурою скасування» лицемірством і питає, чому вони свого часу вголос не заступилися за людей, які, ризикуючи своєю кар'єрою, звинувачували могутніших і багатших у харасменті.
Дуже зручно, що ті ж самі громадяни, які хочуть переконати вас у реальності «культури скасування», визначають, кого варто врятувати від цього самого «скасування», а хто цього не вартий.
На думку колумніста Vox Шона Іллінга, «культура скасування» – аж ніяк не «екзистенційна загроза». Вона пов'язана з тим, як соціум учергове встановлює межі свободи слова і позначає санкції за «вихід за прапорці».
Це вкотре вказує на неспроможність «культури скасування», підкреслює Ей-Джей Уїллінгем. Усе дуже просто: є відповідальність за свої слова і дії, є юридичні наслідки.
Є громадська думка і вільний ринок. Вже досить давно існують інституції, створені, щоб пригнічувати опонентів можновладців та погрожувати їм. Ніщо з цього не є «культурою скасування». Думаючи інакше, ми лише відволікаємо увагу від тих, кому ця риторика дійсно приносить бонуси, і від тих, кому вона шкодить.