У Тунісі найбільші політичні партії були звинувачені в іноземному фінансуванні, а 450 представників бізнес-еліти – у крадіжці $4,8 млрд «у народу». Це – частина кампанії із захоплення влади, яку веде 63-річний президент країни Каїс Саїд за підтримки Саудівської Аравії та ОАЕ.
Mind вивчив, як лідер 12-мільйонної північноафриканської держави акумулює особистий вплив і придушує опозицію.
Туніс – єдина з багатьох країн «арабської весни», у якій народний виступ проти 23-річного правління диктатора Бена Алі сприяв демократичним виборам. Відкат цієї держави від демократії до авторитаризму також є унікальним.
Каїс Саїд здивував усіх як у своїй країні, так і за її межами, коли в неділю, 25 липня, закрив на 30 днів демократично обраний національний парламент, звільнив прем'єр-міністра Хичема Мечічі, скасував недоторканність депутатів і заборонив їм залишати межі держави.
За словами туніського президента, ст. 80 Конституції дає главі держави право вживати подібні заходи, якщо він бачить «неминучу небезпеку, яка загрожує національним інститутам, або безпеці, або незалежності країни». Каїс Саїд стверджує, що рятує ослаблений пандемією COVID-19 і поганим управлінням Туніс від корупції та змов, що розпалюють громадянську війну.
Однак багато хто з аналітиків називають його дії самовільним держпереворотом, вважаючи, що лідер присвоїв надзвичайні повноваження незаконно – та 80-та стаття туніської Конституції, на яку він посилається, прописує, що президент мусить брати владу у свої руки за погодженням з прем'єр-міністром і спікером парламенту, а не одноосібно.
Проте день за днем Каїс Саїд вживає все нових й нових заходів, що підвищують його президентські повноваження до рівня Бена Алі, поваленого під час «жасминової революції» 2011 року.
У понеділок, 26 липня, Каїс Саїд звільнив міністрів оборони та юстиції, заборонив громадянам збиратися в групи більше трьох осіб у громадських місцях і ввів у країні комендантську годину з 19:00 до 6:00. Ключові державні об'єкти були оточені солдатами, які не пропускають спікера парламенту Рахеда Ганнучі – одного з видатних ісламістських політиків не лише Тунісу, а й всього арабського світу – у будівлю парламенту.
У вівторок, 27 липня, Каїс Саїд звільнив головного прокурора, а в середу судова влада Тунісу оголосила про порушення розслідування щодо трьох головних парламентських партій: «Ан-Нахди», «Серця Тунісу» та «Айш-Тунсі», які звинуватили президента в держперевороті. Їм висунули підозри в незаконному «іноземному фінансуванні та прийнятті коштів невідомого походження» 2019 року.
А безпосередньо за судовим переслідуванням парламентських партій було здійснено тиск на їхніх фінансових покровителів. У четвер, 29 липня, у Тунісі прогриміла новина: президент зажадав, щоб 450 представників бізнес-еліти повернули отримані шляхом ухилення від податків і махінацій $4,8 млрд.
«450 фігурантів грабували цю країну, згідно з доповіддю Національної комісії із знаходження фактів хабарництва і корупції. Всі ці люди задокументовані та ідентифіковані. Сума, затребувана до повернення державі, згідно із цією доповіддю, становить 13,5 млрд динарів ($4,8 млрд)», – оголосив Каїс Саїд у відеозверненні і запропонував фігурантам або сісти до в'язниці або пожертвувати гроші на будівництво шпиталів, шкіл і доріг у відсталих регіонах Тунісу.
До 2019 року Каїс Саїд, професор юриспруденції, був цілковитим політичним аутсайдером. Його єдиною участю в державних справах була допомога в складанні Конституції 2014 року, яка розподілила владу між президентом, прем'єром і головою парламенту.
Саїд вступив у президентські перегони 2019 року як незалежний кандидат без партії з обіцянками побороти корупцію. Під час виборчої кампанії йому дали прізвисько Робокоп за зовнішню схожість із відомим кіногероєм і механічну монотонну манеру говорити. А його головного суперника – бізнесмена та медіамагната Набіля Каруї – журналісти охрестили «макаронником» за звичку роздавати на зустрічах із виборцями пакети з продуктами. Каїс Саїд впевнено переміг на виборах, набравши 18% голосів у першому турі та 72% – у другому.
Відтоді президент, який заручився народною підтримкою, постійно обурювався тим, що Конституція обмежує його повноваження веденням зовнішньої політики та командуванням Збройними силами. Глава держави вступив у протистояння з парламентом Тунісу. Диспути, що виникали між ними, згідно із законом, мав розв'язувати Конституційний суд. Однак через розбіжності з приводу призначень суддів цей орган так не і був створений. Останню спробу парламенту його заснувати Каїс Саїд заблокував у січні цього року.
Ворожнеча президента з парламентом заважала виконавчій влади розв'язувати проблеми Тунісу, зокрема щораз більшу інфляцію, високе безробіття, держборг, який становить 100% ВВП, і поширення коронавірусної інфекції. Країна демонструє надзвичайно високу смертність від COVID-19 і черепашачі темпи вакцинації населення – досі в Тунісі не щеплені близько 90% громадян.
Цапом-відбувайлом за всі проблеми країни стала найвпливовіша туніська політсила – помірна ісламістська партія «Ан-Нахда», яка мала 52 місць у замороженому 217-місцевому парламенті. Налаштована проти неї громадська думка забезпечує підтримку Каїсу Саїду.
Протягом останніх кількох місяців «Ан-Нахда» та її лідер Рахед Ганнучі служили ціллю, до якої летіли засудження від президента та інших. Багато хто з туніських політиків та коментаторів звинувачують «Ан-Нахда» у всіляких гріхах, не наводячи ніяких підтверджень... Хто міг уявити, що в Тунісі – найбільш світській арабській країні – ісламістська партія може виграти більшість місць на прозорих і чесних виборах? Чи становить «Ан-Нахда» серйозну довгострокову загрозу світськості, яку так обожнюють у Тунісі? Може і представляє, але зараз це легітимна політсила. Звинувачувати «Ан-Нахда» в безлічі бід – це помилка, яка обернеться неприємними наслідками», – пише Middle East Monitor.
Події в Тунісі підсилюють у всьому регіоні ідеологічний та ідейний розкол між двома полюсами, що сформувалися в арабських країнах. З одного боку опинилися Катар і Туреччина, що десять років тому підтримали повстання «арабської весни», після яких швидко встановили зв'язки з демократично обраним ісламістськими партіями в таких країнах, як Єгипет і Туніс.
Доха й Анкара передбачувано засуджують захоплення влади Каїсом Саїдом. На противагу їм виступають арабські монархії – Саудівська Аравія та ОАЕ, які бачать в ісламістських демократіях загрозу власним інтересам.
«Подібно до того, як Абу-Дабі та Ер-Ріяд підтримали військовий переворот президента Єгипту Абдул-Фаттаха Ас-Сісі проти демократично обраного уряду «Братів-мусульман» у 2013 році та наступ на Тріполі лівійського генерала Халіфи Хафтара у 2014-му, ці дві арабські столиці зараз підтримують Каїса Саїда. Єгипетський уряд теж став на його бік. Для Ер-Ріяду не є проблемою допомогти демонізувати партію «Ан-Нахда» вкиданням пропаганди та дезінформації. На таку операцію не потрібно багато грошей, адже основну роботу вже виконали інші», – пише катарське видання Al Araby .
Саудівські та еміратські медіа й тисячі акаунтів у соцмережах очорнюють «Ан-Нахда», називаючи її терористичним угрупуванням, пов'язаним із «Братами-мусульманами». Також вони поширюють фейкові соцопитування, які показують, що 89% тунісців підтримують дії Каїса Саїда.
У коментарях катарському Al Araby аналітики називають ситуацію, що склалася, ідеологічною перемогою Абу-Дабі та Ер-Ріяда, оскільки противники туніського президента демонструють готовність здатися без бою. Керівники «Ан-Нахди» закликають своїх прихильників у Тунісі не чинити опору владі, очевидно, боячись повторити сумну долю «Братів-мусульман» у Єгипті.
Зі свого боку Омаїр Енас, професор міжнародних відносин Університету Йілдіріма Беязіта в Анкарі, вважає, що Каїс Саїд хоч і узурпує владу, але не стане самостійним політиком. На думку турецького аналітика, президент Тунісу «не володіє харизмою, характерною для диктаторів в Африці, не має міцної підтримки армії та бази прихильників». Тому він, ймовірно, стане слабким лідером і буде змушений грати під дудку зовнішніх маніпуляторів.