Геополітичний детонатор: три вектори тиску РФ на Україну

За даними української розвідки, Росія готується до нападу на Україну вже наприкінці січня – на початку лютого 2022 року. Такі оцінки багато в чому збігаються із даними спецслужб США. За словами керівника Головного управління розвідки Міноборони України Кирила Буданова, поблизу державного кордону зосереджено понад 92 000 російських вояків. Спецоперація з боку супротивника може включати артилерійські та бронетанкові наступи на сході, десантні удари в Одесі та Маріуполі, а також вторгнення невеликих сил через Білорусь. «Цей напад буде значно масштабнішим, ніж будь-що раніше бачене в конфлікті, який розпочався 2014 року», – вважає Буданов.

Серед аргументів він наводить постійне збільшення кількості російських військ та озброєнь в окупованому Криму. Але будь-яка фізична атака на Україну, як наголосив керівник ГУР, здійснюватиметься лише після серії підготовчих інформаційно-психологічних операцій, щоб порушити стабільність в Україні та підірвати обороноздатність країни. Ба більше, як зазначає Буданов, Москва вже проводить такі спецоперації. Основні напрями – організація протестів проти вакцинації від коронавірусу; розпалювання протестів, пов'язаних з економікою та постачанням енергоносіїв; дискредитація влади через «вагнергейт», а також підтримка антиурядових настроїв.

Події та тенденції, що розвиваються навколо державних кордонів України, знайшли відображення в численних матеріалах статусних західних медіа та провідних аналітичних центрів. Посилаючись на дані американської розвідки, ці публікації засвідчили реальні ризики для безпеки України та ЄС. Вони можуть бути реалізовані не лише через пряму військову агресію з боку РФ, а й через використання непрямих методів, як-от посилення кризи з біженцями поблизу кордонів Євросоюзу, маніпуляція навколо сертифікації газопроводу «Північний потік – 2», дестабілізація європейського енергоринку тощо.

Прикордонна ескалація

«Росія продовжує неухильно нарощувати військову міць поблизу кордону з Україною. Супутникові знімки показують збільшення на 17% кількості споруд, що використовуються для розміщення техніки та армії. Але, на відміну від напруги, що мала місце навесні 2021 року, ця ситуація не пов'язана з військовими навчаннями й тому викликає занепокоєння у Вашингтоні, а також у деяких європейських столицях», – йдеться в коментарі Center for Strategic and International Studies.

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг 15 листопада закликав Росію не вчиняти «агресивних дій» стосовно України. Про те, що ситуація справді викликає побоювання, свідчить екстрений, не анонсований заздалегідь візит до Москви директора ЦРУ Вільяма Бернса. Він попередив Кремль, що «Вашингтон уважно стежить за його діями поблизу українського кордону».

Енергетичний тиск

The Economist пише, що Кремль чинить тиск на Захід, підтримуючи кризу з біженцями на кордоні Білорусі та Польщі, блокуючи постачання вугілля в Україну та маніпулюючи на газовому ринку, щоби прискорити запуск «Північного потоку – 2».

«Основна мета – дестабілізувати ситуацію та спровокувати кризу в Україні через порушення постачання енергоносіїв. Відключення електроенергії та опалення може призвести до протестів, що, як сподівається Росія, підірвуть чинну владу в Україні», – зазначає видання.

Спотворене трактування дій спецслужб

Те, що гучна публічна дискусія в Україні навколо унікальної «вагнерівської спецоперації» вийшла за конструктивні межі та перетворилася на політичний торг, підтверджує коментар журналіста-розслідувача видання Bellingcat Христа Грозєва. Його команда протягом року скрупульозно вивчала обставини того, що сталося, і минулого тижня опублікувала велике розслідування.

«Те, як закінчилася ця спецоперація, це питання інтерпретації… Я бачу, що українські журналісти хочуть зробити цю історію внутрішньополітичною. А це не внутріполітична історія. Вона, по-перше, крутий трилер. По-друге, вона є геополітичною. Вона відображає те, що коїться в Європі, між Україною та Росією. Вона доводить, що зробила Росія, якими були реальні спецоперації Кремля проти України», – сказав Христо Грозєв у своєму коментарі.

Вплив російських спецслужб на трактування історії з «вагнерівцями» вбачає і політолог Олександр Морозов – співдиректор і науковий співробітник Академічного центру Бориса Нємцова з вивчення Росії, відкритого в Празі 2018 року.

«Виходить, що матеріали, отримані українськими розвідниками, мають високу ціну, і вони вже є у всіх розвідок країн НАТО… В Україні колишній начальник військової розвідки вийшов на телебачення і там розповідає подробиці про підготовку, про узгодження секретної операції. Як таке може бути?! Голова військової розвідки, звісно, може щось сказати під присягою на закритому слуханні в комітеті з розвідки в Сенаті чи парламенті. Але це єдина форма його «суспільної мови» для обговорення подробиць секретних операцій. Інакше не лише немає «держави», а й взагалі нічого немає», – говорить Морозов.

Він вважає, що у своїй політиці стосовно України Кремль має на меті посилення хаосу, щоб «пред'являти не лише росіянам, а й Заходу, що Україна – failed state; країна, з якою неможливо ні про що домовитися чи вести зв'язну, цілеспрямовану політику».

При цьому Україна має очевидні ознаки лідерства в побудові демократії серед країн, які виникли після розпаду СРСР. «Для Путіна саме це лідерство є болючим», – упевнений політолог.

«Прагнеш миру – готуйся до війни»

Напруженість між Вашингтоном і Москвою зростає. Адміністрація Байдена побоюється вторгнення РФ до України, підтверджує The Wall Street Journal.

У Києві також вбачають ризик того, що запуск «Північного потоку – 2», яким російський газ поставлятиметься до Німеччини в обхід української території, усуне перешкоди для військової експансії з боку Росії. Хоча Владімір Путін заперечує такий сценарій, Україна та західні країни не вірять заявам із Кремля. Довіру міжнародної спільноти до Росії підірвала незаконна анексія Криму 2014 року й подальша підтримка збройного протистояння на Донбасі.

Як би там не було, гібридна війна з Україною та Заходом, яку підтримує РФ, триває вже восьмий рік поспіль. А ще давні римляни зазначали: мир найкраще зміцнює постійна готовність до війни та схильність розглядати будь-які незрозумілі дії супротивника як підготовку до нової агресії.