Роби те, що вмієш: чим займатися підприємцям зі сфери гостинності
Як Євген Лавренюк та Ігор Фарберов адаптувалися до нових реалій
Не встигли українські підприємці, що працюють у сфері гостинності, оговтатись від наслідків пандемії COVID-19, як у двері «постукала» війна. Проте, на відміну від карантину, під час воєнного стану готельєри та ресторатори майже одразу змогли стати корисними для країни та її захисників. Яким чином можна адаптуватися до нових реалій та використовувати власні компетенції в правильному руслі, Mind поцікавився у керуючого партнера DREAM Family Євгена Лавренюка.
Про те, як свій бізнес рятувала власниця квіткової крамниці, можна прочитати в матеріалі «Історії, що надихають: як зберегти бізнес під час війни».
Євген Лавренюк разом із партнером Ігорем Фарберовим уже 12 років розвивають різні проєкти в сфері гостинності. Зокрема, у Києві та Львові працює по одному DREAM Hostel та по одному DRUZI Cafe. Минулого року на Київщині відкрився комплекс заміських будинків «УЛІС». Партнерів надихнули результати першого року роботи проєкту, тому вони навіть підшукали нові ділянки для розвитку «УЛІС», однак війна змінила всі плани. Підприємцям довелося виїхати на Закарпаття та за 25 днів разом з однодумцями запустити в Хусті хостел для переселенців на 150 міст.
У ліс не втечеш
Комплекс будинків «УЛІС» розташований у мальовничому селі Дудки неподалік від Катюжанки (Димерська територіальна громада на Київщині). Воно майже одразу опинилося під окупацією. За тиждень після звільнення сіл від російських військ Євген Лавренюк навідався в «УЛІС». «Дивом загарбники не зайшли в наш комплекс, тому будинки залишилися неушкодженими. Наразі домовляємося, щоб організувати цілодобову охорону. Інвестори, що вклали свої гроші в будівництво, реагують на таке рішення позитивно, тому що це дозволить захистити їхню нерухомість», – пояснює підприємець.
2021 року «УЛІС» активно споруджувався, й до його розвитку могли долучитися приватні інвестори, вкладаючи кошти в зведення окремого будиночка. Вони могли жити в ньому як на власній дачі або ж віддати керуючій компанії, яка здавала б його в оренду.
За словами організаторів проєкту, після початку війни ніхто з інвесторів не просив повернути вкладені кошти. Як пояснив Євген, ще до підписання угоди з кожним майбутнім власником проговорювалось: якщо «УЛІС» як бізнес «не злетить», то у нього як актив залишається дача, якою він може користуватися особисто або продати.
Попри побоювання – все вийшло. Саме тому партнери на початку 2022 року вже підібрали дві потенційно цікаві ділянки на Київщині та в Карпатах. «На жаль, плани з розвитку «УЛІС» ми вимушені заморозити, тому що вкладати гроші в нерухомість, не розуміючи довгострокову чи хоча б середньострокову перспективу, – безглуздо. А як я можу порадити робити такі інвестиції, які сам ніколи не зробив би?», – ставить собі питання співрозмовник.
У пошуках себе
Євген зізнається, що компанія не мала сценарію на випадок війни. У сім’ї проговорювали можливу послідовність дій тільки щодо особистої безпеки. Однак, коли навала таки сталася, бізнес виявився до неї готовим. «Працювати в суцільних обмеженнях або ж взагалі бути зачиненими нас навчив ще карантин. Знову все зупинилось, а на обрії знов незрозумілі перспективи», – згадує Євген.
Складніше, за його словами, у цьому випадку було знайти своє місце та стати корисним у боротьбі проти спільного ворога. Київський хостел віддали на потреби волонтерам. Власник будівлі погодився не брати гроші за оренду, Dream Hostel надав у користування створену житлову інфраструктуру. Єдине, постояльці сплачують комунальні платежі, таким чином підтримуючи життєздатність об’єкта та міські служби.
Столичне DRUZI Cafe, як і багато інших закладів харчування, почало готувати обіди для військових та ТрО на блок-постах. Сам Євген Лавренюк мотався по місту, виконуючи функції логіста: там забрати – туди привезти.
Львівське кафе спочатку почало готувати страви для переселенців. Проте зараз вже працює й на комерційній основі. Тільки часи роботи обмежені: з 9:00 до 19:00. За словами власника, гарні вечірні виторги змістилися на денні часи. Хоча середній чек знизився: ситуація не сприяє великим тратам і веселощам. Та все ж кафе вдається працювати на межі самоокупності.
Єдиний проєкт, який і досі генерує прибуток, – DREAM Hostel Lviv. На відміну від деяких готельєрів власники хостелу вартість проживання не змінювали. Як і минулої весни, це 250 грн на добу з однієї особи.
«Однак відчуття, що я займаюсь чимось не тим, підтвердилося, коли на один із «підшефних» столичних блок-постів окрім нашого Druzi Cafe їжу привезли ще три буса та почали з’ясовувати, хто ж має право годувати хлопців», – каже Лавренюк.
Використовуй свою експертизу
Підприємець не хотів залишати Київ, допоки його партнеру Ігорю Фарберову не зателефонували знайомі з його рідного Хуста. Вони запропонували в їхньому приміщенні побудувати хостел для переселенців. «У розвідку» на Закарпаття попрямував Ігор, згодом надіслав світлини. Споруда начебто відповідала необхідним вимогам. Після цього Євген вирішив приєднатися до свого колеги.
Спочатку хотіли вдихнути нове життя у приміщення за два тижні, але на це пішло 25 днів. До цього найшвидше відкриття об’єкту було за п’ять місяців. «У Хусті ми ставили строки не на основі проєктної документації, а на основі поверхневого огляду. Та коли почали робити, стало зрозуміло, що треба міняти стояки, в душових не можна залишити попередній кахель та багато інших дрібниць», – пояснює затримку Євген.
Провідником до місцевого світу підприємців для киян стала мати Ігоря Фарберова, яка мешкає в Хусті. Партнери постійно звертались до неї за порадами: де знайти працівників, матеріали тощо. Вона навіть по знайомих шукала килимки з гуцульським орнаментом, що згодом прикрасили номери в хостелі.
Загалом власники приміщення та декілька приватних донорів витратили на будівництво приблизно $90 000. Ліжко-місце коштує 150 грн на добу за умов проживання від одного тижня. Ці кошти йдуть на оплату комунальних, зарплатню персоналу, податки, поточне технічне обслуговування готелю.
Наймати на роботу персонал на волонтерських засадах Євген поки що не схильний. Він упевнений, що на таких посадах волонтери недоречні, тому що хостел повинен працювати та надавати сервіс 24/7, а не залежати від графіку окремого волонтера.
У соціальних мережах знаходяться хейтери, що дорікають Євгенові бажанням «нажитися на людях, які опинилися в скрутній ситуації». Особливо жахливий вигляд цифри мають, коли коментатори починають рахувати, у скільки ж обійдеться проживання сім’ї з чотирьох осіб на місяць.
«Мені теж хотілося би надавати безкоштовне проживання. Однак у світі немає нічого безкоштовного, все одно за це хтось платить. Тому ніхто не претендує на прибуток, але хтось же має платити комуналку та зарплатню?» – запитує підприємець.
Зі свого боку Лавренюк з колегами вже ведуть фандрайзингову кампанію в країнах ЄС: кожен бажаючий може задонатити від $5, таким чином сплативши за добу проживання. На момент спілкування було зібрано приблизно $4000, що вже дозволяє безкоштовно селити в хостелі дітей.
Після перемоги такий хостел, скоріш за все, Хусту з населенням у 30 000 осіб буде не потрібен. У довоєнні часи навіть у Львові аналогічний об’єкт було важко заповнити. Проте інвестори готові втратити гроші, аби тільки українці вистояли.
Зазирнути за обрій
«Допоки в Україні буде війна, займатися бізнесом, точніше, ставити ціль щось масштабувати або отримувати прибуток – складно, а місцями й недоречно. На мою думку, треба генерувати якийсь мінімальний дохід на життя, а всю свою енергію витрачати на спільну перемогу над ворогом», – каже Євген Лавренюк.
Саме тому він разом із командою готові безкоштовно надавати свою експертизу в побудові хостелів саме для переселенців у інших відносно безпечних регіонах України: Закарпатті, Івано-Франківській, Львівській та Чернівецькій областях.
Залишати країну він не збирається, хоча й має досвід ведення бізнесу в Європі. Компанія мала свої хостели у Варшаві, Братиславі та Празі. Проте на початку 2020-го було продано два перших об’єкти, а в минулому – й третій. Лавренюк із партнерами не шкодують за європейськими готелями, тому що угоду було укладено за декілька тижнів до основної хвилі пандемії COVID-19 в ЄС. Навпаки, вони впевнені, що це дозволило компанії пережити карантин в Україні та навіть вкласти гроші в нові напрямки. Сподіваються, що й з війни вийдуть більш загартовані та досвідчені.