Сюжет. Багато років тому родині фіванських правителів оракул напророчив, що їхній первісток уб'є батька й одружиться зі своєю матір'ю. Тому вони наказали пастухові віднести немовля в ліс на загибель. Але старий пожалів дитину і віддав першому зустрічному, який потім подарував її бездітному цареві сусідньої держави. Едіп вижив… А коли став дорослим, випадково убив батька, а потім одружився з царицею Йокастою, не підозрюючи, що вона його мати. З деспота і титана пробивається душа слабкої розгубленої людини, яка скоїла найстрашніші злочини, навіть не підозрюючи про тяжкість вчиненого. Аби врятувати фіванський народ від мору, цар Едіп шле гінця до Дельфійського оракула. Одержано відповідь від богів: лихо припиниться, коли країну залишить вбивця попереднього царя – Лая. Едіп починає розслідування, в ході якого виявляється, що збулося давнє пророцтво богів, і злочинець – він.
Бекґраунд. Режисер-постановник, музичне оформлення, пластика – Давид Петросян, у виставі звучить музика Іллі Разумейка, Романа Григоріва та Арво Пярта, художник-постановник та художник з костюмів – Анна Шкрогаль, художник з освітлення – Сергій Невгадовський, відео – Олександр Братінов, звукорежисер – Сергій Шевченко, помічник режисера – Софія Людвіченко. Український переклад Бориса Тена.
Фінансування цього творчого проєкту (за жанром – давньогрецький детектив) здійснено зі Стабілізаційного фонду – ініціативи для підтримки культурних та освітніх організацій, що постраждали від війни проти України.
Дійові особи та виконавці: Едіп – В‘ячеслав Довженко, Йокаста – Наталія Сумська, Креонт – Роман Халаімов, Тіресій – Максим Максимюк, Пастух Лая – Олександр Данильченко, Гонець – Сергій Сипливий.
Хор: Юрій Феліпенко, Костянтин Темляк, Євген Ковирзанов, Артем Каратаєв, Артем Штуца та Кирило Карпук.
Події давньогрецького міфу перенесені у віртуальний простір. Концептуальна режисура Давида Петросяна поєднала гротеск і психологічну драму, трагедію і фарс у стилі кіберпанк. П’єса Софокла розповідає про гідність людини, яка, знаючи, що винна сама, виносить собі вирок. У сюжеті є й детективний хід: зло та кара.
Метафорична вистава режисера Давида Петросяна нагадує глядачам, що є «вищі сили», які існують для того, щоб люди не забували свою людську сутність.
Сама п’єса Софокла актуальна у будь-які часи. І справа навіть не тільки в радикальній філософській проблемі, яку вона порушує: провини і покарання або невинності та несправедливості.
А в тому, що людина, яка зійшла на трон, наділена владою, – вже злочинець. Не тому, що правитель обов’язково повинен здійснювати якісь криваві справи. Просто, керуючи людьми, не можна залишатися ідеально чесним.
Софокл – трагік, драматург, один із трьох давньогрецьких поетів-класиків. П’єса «Цар Едіп» написана в V столітті до нашої ери та вважається еталоном трагедії. До неї зверталися, трансформуючи сюжет відповідно до соціального контексту, митці з різних країн. Нагадаємо, що до «золотого фонду» українського театру увійшли такі знакові постановки, як вистава 1918 року, яку здійснив реформатор національного театру XX століття Лесь Курбас. У травні 2003 року відбулась прем'єра вистави «Цар Едіп» на сцені Національного театру імені Івана Франка у постановці легендарного Роберта Стуруа (м. Тбілісі, Грузія), де головну роль приголомшливо зіграв Богдан Ступка. А у грудня 2003-го в Одеському українському театрі ім. В. Василька свою версію трагедії представив майстер режисури Дмитро Богомазов.
Нині талановитий митець Давид Петросян переконливо, по-своєму розповів філософську притчу про те, що від долі не втечеш і гріхи спокутувати доведеться...
Оригінальна сценографія постановки, мабуть, навіяна віяловими відключеннями електроенергії та блекаутом, який «пророкували» російські загарбники, обстрілюючи наші об'єкти критичної інфраструктури, бо декораціями стали потужні прожектори та софіти. Майстерно направлені потоки світла змінюють кут зору та спрямовують дзеркала у зал.
Вистава, як промінь світла, пронизує і переносить глядачів на півтори години у давньогрецьку давнину, але таке відчуття, що ця історія, як попередження: в усі часи зло обов‘язково буде покаране.
«Твір Софокла – яскрава історія правителя, який розуміє, що вбивство – це великий тягар. Едіп – людина, яка зуміла зазирнути всередину себе і побачити свої помилки. Будь-якій людині складно зазирнути в себе і подивитися на своїх «скелетів у шафі», а він на це зважився», – говорить виконавець ролі царя Едіпа, актор В'ячеслав Довженко.
«Завжди до правителів будуть претензії, вони були й раніше. Люди прагнуть ідеальних правителів, у цьому, можливо, і є суть всіх революцій, протестів, воєн, але, на жаль, життя пропонує інше. Актуальність цієї п’єси ще й в тому, що цар Едіп прагне досконалості, він дуже страждає, і його дружина та оточення страждають разом із ним. Щоб це подолати, потрібно багато зусиль. І ці зусилля, те, що відбувалося з ними, ми якраз тут і показуємо. Це дуже цікаво», – зазначила виконавиця ролі Йокасти, дружини Едіпа, актриса Наталія Сумська.
Вам сподобається, якщо: ви хочете побачити виставу, де є багато адаптованих у сучасність античних глибин, які показані режисером із пієтетом до далекого минулого.
Вам не сподобається, якщо: ви розраховуєте забути про свої проблеми під час перегляду. Адже на цій виставі ви точно не розслабитесь впродовж всього дійства, бо вона про те, що болить.
Головна причина подивитися: вистава занурює у себе, провокує на роздуми. Це своєрідний театральний сеанс психотерапії.
Напрочуд сильна гра потужної акторської компанії митців сповнена магнетизму: В'ячеслава Довженка, Наталії Сумської, Романа Халаімова і Сергія Сипливого. Чудовий тандем режисера Давида Петросяна і сценографа Анни Шкрогаль (ця постановка є її дипломною роботою – гарний старт для художниці).
Місце показу: Театр на Подолі, Нова сцена
Адреса: Київ, Андріївський узвіз, 20А
Найближча вистава: 20 січня, 2, 3, 14 лютого о 18:00