Керівник культурного центру DRAMAN: «Негативні стани накопичуються і можуть переростати в патології»

Київський культурний центр DRAMAN нещодавно ініціював програму психологічної підтримки для дружин військовослужбовців, спрямовану на покращення їхнього психоемоційного стану, зниження рівня стресу та тривоги, а також відновлення моральних сил, необхідних для підтримки своїх близьких на фронті.

Також спільно з БФ «Життєлюб» та Міжнародною організацією HIAS DRAMAN реалізували проєкт театральної студії для осіб старшого віку.

Тож Mind поспілкувався з Олександром Сітухо, засновником та керівником DRAMAN Theatres Trust про те, як виникла ідея програми психологічної підтримки для дружин військовослужбовців, про терапевтичну місію театру, а також як програма здатна надавати ресурсну підтримку учасникам.

---

– Для тих, хто вперше чує про DRAMAN, розкажіть, як і коли з'явився ваш культурний центр, та чи змінився (і як саме) вектор вашої діяльності з повномасштабною війною?

– DRAMAN з'явився у квітні 2022 року в Києві. Раніше це була ініціативна група, яка власними силами вела театральний влог, де висвітлювалися залаштунки, прем'єри, враження глядачів.

У певний момент ми усвідомили потребу суспільства не лише у розважальній ролі театру, але й у його традиційній, катарсичній, психореабілітаційній функції, якій немає аналогів. А також необхідність у наповненні національного культурного простору новими творчими ідеями. Тож виділили два напрямки: театралізовані психореабілітаційні тренінги та продюсерська діяльність із підтримки нових театральних проєктів.       

– Як і за яких обставин виникла ідея програми психологічної підтримки для дружин військовослужбовців?

– Ця ідея з'явилася еволюційним шляхом. Спочатку, навесні 2023 року ми заснували проєкт «Право на мрію», у межах якого розповсюджували безкоштовні квитки у київські театри різним категоріям населення. Це були ВПО, волонтери, військові лікарі, ветерани, пенсіонери. Уже тоді стало зрозуміло, що одним із найтяжчих наслідків війни буде саме психологічний стан українців.

Також поступово зрозуміли, що просто запрошеннями в театр цю проблему не вирішити, особливо у роботі з ветеранами. Індивідуальна психологічна робота часто також виявляється недостатньо ефективною. Та й де взяти стільки психологів? Потрібен був більш потужний і водночас простий та безпечний інструмент. Тоді ми такий інструмент розробили і використовували. Це був театралізований тренінг «Метаморфози», який проводився на базі БФ «Життєлюб» для людей старшого віку. Він показав ефективність і популярність, та був поставлений для регулярного проведення завдяки підтримці міжнародної організації HIAS. Тренінг пройшло кілька сотень людей, був накопичений унікальний досвід і відпрацьовані методи. Одночасно з'явилося розуміння, що для реабілітаційного і розвиваючого впливу на людину недостатньо впливати тільки на неї.

Так і виникла ідея проєкту для дружин військовослужбовців. Адже саме у сім'ї створюється атмосфера підтримки. Коли чоловік на фронті, на його дружину переноситься значна відповідальність за його емоційний стан, а значить і за боєздатність. А ще ж є відповідальність за дітей, батьків, робота. Так ідея тренінгу для дружин військових була схвалена і стала переможцем грантової програми Per Forma за підтримки Performing Arts Fund NL та Міністерства освіти, культури та науки Нідерландів для розвитку сектору перформативних мистецтв в Україні.

– Чи йдуть нові набори учасниць саме у групу дружин військовослужбовців зараз? Бо охочих було б чимало, гадаю.

– Зараз ми завершуємо оформлення, так би мовити, соціального доказу ефективності нашого проєкту.

Після проходження тренінгу учасницями було поставлено виставу «Розплітання», яка вже мала прем'єрні покази та комерційний успіх. Тож наш метод не тільки покращує психоемоційний стан, що підтверджується об'єктивними тестами, але й розвиває творчий потенціал, дає можливість знайти нові сенси, спілкування, досягнення. Думаємо, це допоможе нам формувати нові групи учасниць і заручитися підтримкою зацікавлених організацій.

– Ви працюєте у техніці імерсивного театру. Розкажіть докладніше про терапевтичну місію театру в цьому контексті. 

– У нас були роботи з використанням імерсивних технік. Такою є вистава «Метелик», яка спочатку була створена в онлайн-версії і де глядачі з різних місць також могли брати участь, спілкуючись із персонажами. Імерсивність також присутня в усіх тренінгових програмах, а всі учасники стають акторами, виконуючи імпровізаційні вправи. Це сильний інструмент переключення і роботи зі стресом.

– Як виникла ідея інтегрувати театральні методики з психологічною підтримкою у цій програмі? Чи можуть бути такі театральні практики альтернативою психотерапії, або ж допоміжним інструментом? І в яких випадках це гарно працює?

– Ми спочатку вирішили діяти за принципом «не нашкодь», тому вже на ранніх стадіях розробки тренінгових програм консультувалися і представляли свої напрацювання для оцінки кваліфікованим психологам і психіатрам.

І тільки після схвалення впроваджували їх у робочий процес. Але наші тренінги не є психотерапевтичними продуктами, і чи достатньо тільки їх – це індивідуальне питання для кожного учасника. Зазвичай у наших програмах бере участь професійний психолог і, крім театральних, використовуються техніки групової роботи та індивідуального консультування.

– Хто проводить заняття у межах програми, і який у них досвід у театральній та психологічній сферах?

– Заняття проводить наша основна команда: я як керівник проєкту, використовуючи свій досвід актора, режисера і тренера, зокрема напрацювання з Майстерні національного Молодого театру та «Чорного квадрату». Координацію процесу забезпечує Аліна Климанська, яка має акторську підготовку того ж «Чорного квадрату» і зараз здобуває магістерський ступінь з менеджменту. Психологічний супровід здійснює Юлія Войтенко, випускниця Європейської Школи Психології з досвідом приватної практики та викладання.

Ми поєднуємо театральні практики з психологічною підтримкою під час усього процесу.

– Чи проводите ви довгострокове спостереження за учасницями після завершення програми? Як отриманий досвід впливає на взаємодію з чоловіками-військовими та з родиною?

– Так. У нас на сьогодні сформувалося дві групи, які навіть можна назвати трупами або студіями. В одну входять люди старшого віку, близько 40 осіб 60+ років, які пройшли тренінги при БФ «Життєлюб». Ця команда поставила вже чотири вистави, одна з яких вийшла на стадію комерційних показів.

Друга – це команда дружин військовослужбовців, які теж уже на стадії комерційної вистави. Поки ми бачили і чули тільки подяки від їхніх чоловіків. У жінок значно знизився рівень стресу, з'явилися можливості для дружнього спілкування з колегами, джерело позитивних емоцій і ресурс для підтримки своїх чоловіків.

– Де шукаєте джерела фінансування ваших програм? 

– Ми спочатку не орієнтувалися на грантове фінансування. Те, що вдалося їх отримати, – скоріше приємний бонус. А так ми позиціонуємо себе, не як благодійна організація, а як соціально відповідальна комерційна. Навіть ті продукти, які спочатку були грантовими, зараз виходять на самоокупність, що взагалі рідкість для таких проєктів. 

– Якою ви бачите свою глобальну місію зараз, та які нові проєкти перебувають у процесі підготовки та реалізації?

– Наша місія залишається незмінною – це підтримка нових проєктів і творчих особистостей у театральній сфері.

Зараз у нас кілька партнерських недержавних театрів, які ставлять сучасну українську драматургію, і ми плануємо підтримувати цей напрямок і далі. Також складовою нашої місії є відродження і розвиток театрального меценатства, підтримка театру першочергово за рахунок приватного бізнесу, що є ознакою зрілого і орієнтованого на майбутнє суспільства. У цьому напрямку також ведеться постійна робота.

– Чи розглядаєте можливість масштабування ваших програм на інші регіони України, крім столиці?

– Такі запити періодично виникають у спілкуванні з великими комерційними компаніями, тому ми готуємо такі можливості.