Режисерка психологічної драми «Між нами»: «Свого часу я мала дуже нездорові стосунки з партнерами»

Гостросюжетна психологічна драма «Між нами» – це ігровий повнометражний дебют режисерки та сценаристки Соломії Томащук. Це історія про вибір, коли інших варіантів не існує, але рішення має бути ухвалено. В основі сюжету – аб'юзивні стосунки двох жінок, які стають заручницями випадкового вбивства: дівчини Саші з травматичним минулим і хаотичними любовними стосунками та лікарки Ані. Головні ролі зіграли Ірма Вітовська й Анастасія Пустовіт.

Ще в серпні 2021 року фільм показали в Сеулі на Seoul International Women's Film Festival, у червні 2022-го – на фестивалі глядацького кіно Миколайчук OPEN у Чернівцях, восени 2022-го він узяв участь у Національному конкурсі кінофестивалю «Молодість» під час FILMFEST HAMBURG. У вересні минулого року стрічка отримала три нагороди New York International Women's Festival: за найкраще продюсування, найкращу роботу художника-постановника та найкращі костюми.

Цьогоріч стрічку показали в межах Kyiv Media Week на початку жовтня, а вже за два тижні, з 2 листопада картина виходить у національний прокат.

Mind поспілкувався з режисеркою Соломією Томащук про народження сюжету стрічки, головне кінематографічне відкриття останнього року, улюблені світові трилери, токсичні стосунки і не тільки.

– Коли і як народився саме цей сюжет стрічки? Чи є в ньому певні автобіографічні для вас моменти в плані внутрішніх переживань героїв?

– Народилася ідея десь за два роки до пітчингу. Спочатку це виглядало як своєрідна іронічна комедія про двох жінок, які допомагають вирішити особисті питання одна одної у дуже незвичний спосіб. Далі все трансформувалося у драму. Коли ж ми виграли пітчинг Держкіно, я довго сиділа над сценарієм, і врешті вийшов трилер. 

Чи є він автобіографічним? Дуже частково.

– «Між нами» – це ваш ігровий повнометражний дебют як режисерки та сценаристки. Чому вирішили присвятити його зокрема темі маніпуляцій у стосунках? Героїня Анастасії Пустовіт намагається закрити потребу в турботі в абсолютно незнайомій жінці, – лікарці (Ірма Вітовська), що робить їй аборт. Чим остання користається задля власної вигоди. Тобто це абсолютно токсичні стосунки, які моментами здавалися здоровими. Чим особисто вам болить тема залежностей і маніпулювання чужою довірою?

– Тією чи іншою мірою кожні стосунки несуть у собі залежність і маніпуляцію.

Навіть елементарне повідомлення від подруги на кшталт «Ходімо погуляємо, бо мені нудно» – це уже маніпуляція. У стосунках з партнером це ще важче. Але маніпуляція може бути різною – інколи вона корисна. Як і залежність. Свого часу я мала дуже нездорові стосунки з партнерами. Думаю, що це своєрідний тригер для мене.

– Коли починали роботу над проєктом, і чи зазнавав він змін і трансформацій у процесі? Якщо так, то яких?

–  Коли ми лише бралися до роботи над проєктом, то сценарій позиціонувався як драма. Але згодом я зрозуміла, що історія має потенціал трилера. І звичайно, мені хотілося зробити жанрове кіно для широкого глядача.

– Виконавиці головних ролей Анастасія Пустовіт та Ірма Вітовська – це абсолютний метч в плані характерів їхніх героїнь. Ви одразу розуміли, що саме вони мають зіграти ці ролі? Яким був кастинг?

– Так, коли ми писали сценарій, то відразу розуміли, кого хочемо бачити в головних ролях.

З Настею я уже працювала та знала її темперамент, і частково це допомогло зробити мені в сценарії таку імпульсивну та емпатичну Сашу. З Ірмою ми не були знайомі, але мені дуже хотілося побачити її в досить незвичному амплуа. Знаючи її талант і харизму, я лише їй хотіла довірити цю роль.

– Які режисери вас надихають – світові та, можливо, українські?

– У мене із цим дуже мінливо. Зараз надихає Кроненберг. Коли писала сценарій «Між нами», то більше надихалася Ханеке. Але це лише в сценарному плані – у тонкощах взаємодії персонажів, їхніх внутрішніх трансформацій. Якщо говорити про візуальну складову, то це, напевне, Ное та Рефн. Таке собі трошки божевілля. А загалом – Гічкок і Кубрик.

– Жанр стрічки – психологічний трилер. Які трилери можете назвати серед улюблених?

– «Психо» та «Сяйво». Можу їх назвати сотні, але кому що подобається. Особисто я люблю ще так звані стрічки slow-burn (які характеризуються особливою атмосферою, стриманою оповіддю та поступовим наростанням напруженості, досліджують складні теми та заглиблюються у психологічні проблеми, вимагаючи від глядача терпіння і часто залишаючись недооціненими через нетрадиційну розповідь – Mind) – суміші трилера та горору, що підкорюють не лише прокат, а й фестивалі. Наприклад, «Реінкарнація», «Сонцестояння», «Пастка». Це мене приваблює тим, що розказана історія є томною і нестандартною.

– Це ваш повнометражний дебют. Що було найважчим і найцікавішим у роботі над цим проєктом? Чи були помилки, які винесли на майбутнє?

– Помилок було чимало…

Найважчим був монтаж, найцікавішим – робота з акторами.

У монтажі ми намагалися зберегти стилістику та жанр. Це не завжди вдавалося, але дякую, що в мене був прекрасний режисер монтажу Юрій Хробуст. З акторами було пару каверзних ситуацій, зокрема наш актор Дмитро Сова зумів кулаком розбити стіну офісу під час проб на роль Захара. Тоді я зрозуміла: «Ось це Захар!»

– Ваше особисте кінематографічне відкриття останнього року. Що найбільше вразило?

– «Звідки куди» Мачека Хамели. Я знала всі нюанси, як знімалося це кіно, тому що мій чоловік виступив оператором у цьому проєкті. І насправді думала, що більшість переселенців не захочуть розповідати на камеру власні історії і трагедії. Але врешті ця стрічка стала для мене найчуттєвішим кіно про війну в Україні. І я відверто ним захоплююсь.

– Стрічок у яких жанрах чекати від вас у майбутньому? Чи працюєте вже над новим проєктом?

– Новий проєкт уже брав участь у програмі Школи Вайди Film Bridge – Ukraine, над яким ми працювали рік із кураторами. І це теж буде психологічний трилер.

– Чому глядачі мають побачити ваш фільм «Між нами»?

– Щоб поринути в іншу реальність.