Такий надзвичайно стресовий чинник, як війна, не може проходити для людини безслідно. Річ у тім, що саме війна (як і її загроза) є потужним тригером найвпливовішого типу страху – страху смерті, який через так званий рептильний мозок керує всім нашим життям (навіть за страхом публічних виступів і страхом самотності також стоїть страх смерті). А напруженість для психіки створює постійна, розтягнута в часі загроза життю та відсутність надії на швидку зміну ситуації.
Про те, як не втратити своє ментальне здоров’я, розпитали Наталі Вінс – майстриню трансформаційної психології, психологиню-практика, кандидатку психологічних наук.
Якщо говорити простими словами, то ми перебуваємо у стані перманентного стресу, виходи з якого відсутні. З огляду на психологічні процеси наша психіка опинилася в замкненому колі «стимул – реакція», де стимулом є загроза життю, а реакцією – стресовий стан психіки.
Попри те що стрес прийнято вважати чимось негативним, кожен психолог готовий довести протилежне. Стресовий стан – це потужний ресурс, а от некоректне використання цього ресурсу дійсно створює нам достатньо проблем.
Тож ця схема «стимул – реакція» діє безперервно, і що потужнішим є стимул, то сильнішим є емоційно-психологічний відгук.
«Якщо розглядати бойові дії як стимул, що тригерить ще й страх смерті, то першим дає відгук саме наш «рептильний мозок», який відповідає за базові інстинкти виживання. І цей відгук, незалежно від віку, статі чи інших чинників, може бути тільки трьох типів – «бий», «замри» або «біжи». Відповідно до типу реакції, рептильний мозок дає сигнал ендокринній системі продукувати певний «гормональний коктейль», який має дати тілу сили, щоб «відпрацювати» саме цю реакцію, відповідно: або втекти, або сховатись і завмерти, або ввімкнути режим «супермена» і розкидати ворогів. І все начебто зрозуміло, аби не одне але: «рептильный мозок» дістався нам від прапрапращурів, які мешкали в лісах і печерах, потерпаючи від диких звірів, войовничих сусідів та природних негод. І той потужний гормональний викид у кров миттєво використовувався організмом, втілюючись у конкретних діях», – пояснює Наталі Вінс.
Нині ж ми сидимо в гаджетах, сприймаємо новини про черговий обстріл, бачимо руїну та смерть – тригер пішов у «рептильний мозок», який дав сигнал, наприклад, «бий», і понеслись у кров адреналін, норадреналін, тестостерон та кортизол. І на момент цього викиду людина здатна перестрибнути, наприклад, двометровий паркан, роздерти пащу собаці голими руками, натомість ми… продовжуємо сидіти на одному місці.
Отже, наш організм у стресовій ситуації дає нам потужний ресурс. Але про наслідки його ігнорування нам ніхто не розповідає, а варто було б.
Не використовуючи так званий стресовий ресурс за прямим призначенням, ми отримуємо складні наслідки, які проявляються в розладах ендокринної системи, психоемоційних проблемах, випадках неконтрольованої агресії, порушеннях сну й апетиту, роздратованості, неможливості зосередитися, дратівливості, депресивних станах і фобіях. Якщо по такому колу ходити місяцями або роками, на нас можуть чекати ще серйозніші наслідки – від ПТСР (посттравматичного стресового розладу) та клінічної депресії до ШТРЛ (шизотипічного розладу особистості).
«Додайте до психофізіології так званий людський фактор, й отримаємо наднапружене суспільство, масовий хейт у соцмережах, перманентну війну «за мову / церкву», розлад у кожній родині і, як результат, розділене, ослаблене суспільство, яке перебуває в постійному стресі та відчутті тотальної ненависті. Зрозуміло, що ворог напав на нас із зброєю в руках, знищує наші домівки, вбиває найкращих на полі бою і мирних, ні в чому не винних, у містах; але не зрозуміло, чому тайфун своєї ненависті ми спрямовуємо не на ворога, а один на одного», – констатує Наталі Вінс.
Колективне відчуття несправедливості й ненависті до ворога – обґрунтоване, потужне та зрозуміле. Проте воно потребує виходу, так би мовити, реалізації. У військових воно посилює жагу до перемоги, надає наснаги та сил, спрямовуючи той самий «стресовий ресурс» у необхідне русло. Але більшість із нас не на фронті. І саме тут з'являється найбільший ризик – потрапляння в пастку проєктивних механізмів психіки, які змушують нас знаходити «ворога» поряд і виливати всю свою агресію на нього.
А найгіршим є те, що цим ворогом може стати будь хто: родина, колеги, водій таксі, продавчиня в супермаркеті або невідомий у соцмережі. Ця енергія завжди знайде вихід, навіть незважаючи на розлад стосунків, втрату друзів чи роботи.
Найбільш розповсюдженими симптомами психологічної напруженості українців є «неконтрольована ненависть», «синдром відкладеного життя», невроз нав'язливих станів, суїцидальні наміри, клінічна депресія, ПТСР та ШТРЛ. Саме тому надзвичайно важливо знаходити продуктивний вихід «стресовому ресурсові».
«Зараз пропоную потужну NLP-практику, яка свого часу розплющила мені очі й допомогла вистояти. Називається вона «Лист собі». Виконується так: уявіть, що ви можете зі свого сьогодні написати листа собі – тій людині, яка розплющить очі від вибухів вранці 24 лютого 2022 року. Опишіть, що б ви сказали? Яку найважливішу та найціннішу пораду дали б собі? Якими були б слова підтримки? І який запропонували б план дій? Підкажіть собі, у чому тоді був ваш урок? І яку користь ви із цього всього жаху зможете за підсумками винести? Саме ці слова – не психолога, не отримані від будь-якого іменитого експерта, а ваші слова самим собі допоможуть вам черпати і сили, і віру з надією, щоб гідно витримати всі випробування долі та ще, можливо, допомогти в цьому близьким», – радить Наталі Вінс.