У 2022 році Україна зіткнулася з наймасштабнішою у світі війною за останній період. Наслідки цього конфлікту для нашої країни – колосальні. Нині кількість ветеранів уже перевищила позначку у 850 000 осіб. Спрогнозувати, якою ця цифра буде після закінчення війни – складно, але точно зрозуміло одне: вона буде величезною.
Потенційна проблема, з якою вже стикається українське суспільство – нездатність гідно зустріти з фронту учасників бойових дій. Частина ветеранів повертається звідти з певними набутими психологічними травмами, зокрема з посттравматичним стресовим розладом (ПТСР).
Розлад погіршує здатність ветерана усвідомлювати значення своїх дій і керувати емоціями, особливо коли він стикається з непорозумінням у суспільстві. Несприйняття породжує агресію і виливається в небажання дотримуватися соціальних норм. Непропрацьована травма може стати причиною порушення закону – і це напряму вплине на криміногенну ситуацію в країні.
Як реагувати на правопорушення, вчинені колишніми учасниками бойових дій, щоб запобігти їх маргіналізації? Чи потрібні Україні суди у справах ветеранів і чому американський досвід у цьому питанні може бути корисним для України?
Як ПТСР у ветеранів трактується судами в Україні та світі? Україна – не перша держава, яка стикається з проблемою адаптації ветеранів до цивільного життя, уже є досвід інших країн, який ми можемо перейняти і виокремити найважливіші моменти. Наприклад, Боснія і Герцоговина під час досліджень виявила, що 34% від усіх ветеранів страждають на ПТСР.
У США були приблизно такі самі цифри: 25–40% ветеранів мали справу з посттравматичним стресовим розладом. При цьому у Штатах приблизно 10% від загальної кількості ув'язнених становили колишні учасники бойових дій. Ситуація потребувала належного реагування, бо ветерани з травмами схильні до деструктивних дій. Тому в США напрацювали окрему процедуру, за якою суд має реагувати на ПТСР у ветеранів так, щоб замість засудження вони одержували шанс подолати розлад і реінтегруватися в суспільство. Нині цей досвід вважається передовим у світі.
Натомість в Україні ПТСР не діагностується належним чином, проте в реєстрі судових рішень усе ж згадується. В українському суді такий розлад трактують як пом'якшувальну обставину, однак це не те визначення, що може забезпечити подальше нормальне сприйняття ветеранів у суспільстві.
«ПТСР не має виглядати як привід для сакралізації або навпаки маргіналізації ветеранів. Тому цивілізований підхід вимагає зосередитися на їхньої реабілітації та соціалізації замість каральних заходів. Саме це допоможе ветеранам стати на правильний шлях, визнати свою травму й провину, виправитися й утримуватися від скоєння нових злочинів у майбутньому», – пояснює Владислав Шинкаренко, юрист ГО «Юридична сотня».
Процедура реінтеграції ветеранів: американський досвід. Система, що здатна реабілітувати ветерана без покарань та ізоляції від суспільства, існує у США. Американські суди у справах ветеранів дають їм шанс виправитися, а згодом звільняють від відповідальності або пом’якшують покарання.
Якщо ветеран вчиняє злочин, він усе ж спочатку постає перед судом. І перше питання, яке ставить суд: чи є ця особа ветераном? Якщо відповідь позитивна, ветерана направляють на психіатричну експертизу, де встановлюється, чи було правопорушення скоєне внаслідок ПТСР. Коли підтверджується причинно-наслідковий зв'язок і захворюваність, пов'язана з участю у війні, справа передається до суду у справах ветеранів.
Процедура, яку застосовують у цих судах, комплексна. Вона передбачає цілу систему заходів, направлених на реабілітацію і соціалізацію ветеранів. Програму реінтеграції починають із сесій з професійними психологами та менторами. У США вважають, що людина, яка вже справилася з ПТСР, може найкраще допомогти подолати його іншим.
Тому менторство та наставництво – це наріжний камінь системи реінтеграції ветеранів. Ідея «рівному – рівний» досить проста, але ефективна: ветеран, який повернувся з фронту, як ніхто інший розуміє іншого ветерана з його проблемами. Це відчуття братерства й розуміння того, що твій ментор пройшов той самий шлях і впорався з ним, надихає змінюватися та пояснює, чому ветерани в США говорять про цю програму з блиском в очах.
Американські суди насправді дуже ветеранонацілені й спрямовані на те, щоб забезпечити максимальний комфорт і соціальну, правову й медичну підтримку.
Соціальна підтримка відрізняється залежно від первинних потреб і проблем, які турбують ветеранів, а також від факторів, що спонукали їх до вчинення злочинів. Якщо це безробіття, то соціальні служби шукають для ветерана роботу, якщо відсутність житла – то йому надають помешкання на строк до пів року. Вважається, що за цей час ветеран зможе пристосуватися до роботи й надалі забезпечити себе місцем для проживання самостійно.
Правова підтримка включає безоплатну допомогу у розв'язанні спорів, медична – належний рівень лікування та протезування.
Цей комплекс допомоги діє паралельно з графіком відмічань у суді та незапланованими тестуваннями на вживання наркотиків й алкоголю. Так простежується прогрес на кожному етапі, і наприкінці суд визначає, чи ветеран виконує програму повністю. Тривати вона може як кілька місяців, так і понад рік – залежить від конкретного випадку.
Якщо ветеран дотримується комплексного підходу й усіх рекомендацій щодо реабілітації, його звільняють від кримінальної відповідальності. Якщо ж програму не вдається завершити успішно, його справу повертають до розгляду в загальній системі правосуддя, і його притягують до відповідальності за загальною тенденцією.
За словами ветеранів у США, це найуспішніший досвід подолання рецидиву й повторюваності вчинення злочинів. Адже, навіть якщо вони помиляються, держава про них дбає, а суспільство дає другий шанс.
Чи потрібен Україні суд у справах ветеранів? У нашій країні немає можливості створення окремого суду у справах ветеранів, тому що це потребує величезних фінансових вкладень.
«Натомість ми можемо інтегрувати американську процедуру в суди загальної юрисдикції. Адже тут важливо перейняти не сам суд як установу, а загальний принцип допомоги ветеранові знаходити себе в суспільстві після того, як він вчиняє правопорушення», – пропонує голова правління ГО «Юридична сотня» Леся Кляровська.
Вона вважає, що інтеграцією американського досвіду в нашу судову систему має опікуватися профільне Міністерство у справах ветеранів. Там уже анонсували створення структури наставників для ветеранів, ветеранок, членів їхніх родин і сімей полеглих захисників. Проте цього ще не достатньо, аби втілити головну ідею суду у справах ветеранів – не покарати людину, а дати їй шанс на повноцінну реабілітацію. Для цієї мети бракне однієї системи менторства – тут важливо застосовувати комплексний підхід, як це роблять у США.
Що може завадити Україні запозичити американський досвід? Відмінності правових систем. У США рішення судів стають частиною загального права, тому що йдеться про прецедентну систему. Натомість в Україні прецедент – лише додаткове джерело права, тоді як основні рішення ухвалюються згідно з чітко визначеними нормативами.
З одного боку, така свобода й орієнтація на прийняті рішення у Штатах надає деякі переваги для реалізації таких програм. Ключ у тому, що кожен ветеран має свої особливості й унікальну ситуацію, тому прецедентна система дозволяє виносити рішення, які максимально враховують всі його особисті проблеми. Але, з іншого боку, українська судова система з опорою на закони та нормативні акти дає нам можливості в майбутньому зробити цю програму більш системною та узагальненою.
Питання фінансування також ускладнює впровадження досвіду США в Україні. Американські суди на рівні штатів фінансуються або федеральними грантовими програмами на рівні Міністерства юстиції, або місцевими організаціями за допомогою донорів. В Україні суди фінансуються з держбюджету.
«Варіативні шляхи фінансування, як у США, звісно, дають більше свободи й гнучкості. В Україні теж є можливості для залучення грантів для схожих програм. Але в нашому випадку цього буде недостатньо. Нам потрібні певні кошти, які виділені з централізованого бюджету, бо це вплине на стабільність розгляду цих справ і загалом на роботу цієї структури», – говорить Шинкаренко.
Судові системи США та України, дійсно, мають низку знакових відмінностей у своїй структурі та функціонуванні. Однак це не має завадити нам запозичити найуспішніші та дійсно актуальні для України елементи.
Для нашого суспільства це питання надчутливе, проте його варто обговорювати й розв'язувати вже зараз, адже вчорашні герої не можуть поповнювати списки злочинців. І це мусить стати пріоритетом нашого суспільства, якщо ми хочемо забезпечити нашим захисникам гідну зустріч у цивільному житті.