Шість есеїв про світову фінансову систему. Кейс третій: обмеження світового руху капіталу
Як геополітика змінює його траєкторію
У розвиток спецпроєкту, присвяченого світовій фінансовій системі, продовжуємо наводити думки авторів британського видання The Economist про стан справ на глобальних фінансових ринках, їхню залежність від геополітичних чинників і вплив багатих країн на життя бідних – прямий чи опосередкований. Ми зумисно вказали, що видання британське: острівна спільнота полюбляє критикувати США за гегемонію, імперіалізм та «керування світом». Їхня позиція зрозуміла, але цікава в контексті роздумів на тему «а як інакше?». Пропонуємо наступний текст спецпроєкту, в якому розглядаються питання інвестицій, руху капіталів та, знов-таки, геополітичного впливу.
Читайте також: Шість есеїв про світову фінансову систему. Кейс перший: в очікуванні катастрофи
Шість есеїв про глобальну фінансову систему. Кейс другий: як кризи переформували світ великих грошей
Якщо послухати роз’яснення американських чиновників про торговельні та інвестиційні бар’єри, що зводяться на шляху Китаю, може здатись, що робиться взагалі все можливе заради уникнення будь-яких побічних ефектів для економіки.
«Ці кроки не є протекціонізмом, вони не мають на меті когось стримати», – прокоментував чергові ініціативи Джек Салліван, радник з питань національної безпеки, виступаючи перед членами Ради з міжнародних відносин, нью-йоркського аналітичного центру.
Офіційні особи говорять про «маленький дворик із високим парканом», характеризуючи китайський ринок і маючи на увазі національні інтереси Китаю, що насправді є зустрічними санкціями. Коли Джина Раймондо, міністр торгівлі США, розповідає про китайські компанії, що стали «недоступними для інвестицій» з боку американців, її заклики до влади КНР щодо відновлення партнерства звучать доволі драматично.
Проте розмови про обмежені заборони, які ні на що не впливають – фантазії. Будь-яке надання пріоритету національній безпеці перед вільним інвестуванням змінює напрямки руху капіталу. Світові потоки капіталу – особливо, прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – дещо обміліли та течуть зараз вздовж ліній геополітичних розломів між країнами та блоками. Це є гарною послугою позаблоковим країнам, що можуть грати на обидва боки та, за рахунок обмеженої кількості капіталу, сприяє фінансовій стабільності країн, що розвиваються. Проте в міру подальшої поляризації геополітичних блоків світ ставатиме біднішим, ніж був до того.
Транскордонний рух капіталу складається з портфельного інвестування, банківських кредитів всіх видів та прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в бізнес. Усі ці складові стали жертвами кризи 2007-2009 років, і досі не спромоглись відновитись. Проте у випадку з ПІІ додатковим стимулом для падіння стала торгівельна війна з Китаєм, що її розв’язав Дональд Трамп.
Дослідження економістів МВФ від квітня 2023 року виявило, що у відсотках від світового ВВП частка прямих іноземних інвестицій впала з 3,3% у 2000-х роках до 1,3% у 2018-2022 роках. Додало хмизу до цього вогнища й вторгнення росії до Україні у 2022 році, після чого транскордонні банківські кредити та портфельні інвестиції в країни, що підтримали росію під час голосувань в ООН, впали на 20% та 60% відповідно.
Коли і чіпи не допомагають
Щоб зрозуміти, чи ПІІ також змінили географію, дослідники МВФ проаналізували 300 000 випадків транскордонних інвестицій, що були зроблені між 2003 та 2022 роками. Вони засвідчили різке падіння інвестицій у Китай після розпалу торговельних війн 2018-го. Відтоді й до кінця 2022 року інвестиції в сектори китайської економіки, які були визнані Пекіном «стратегічними», впали на 50%.
Інвестиції в європейські компанії та бізнес інших, окрім КНР, країн Азії також просіли, але значно менше; вкладення в Америку лишились майже незмінними. Прямі іноземні інвестиції в китайську галузь чіпів скоротились учетверо, в той час як компанії з інших країн Азії та США значно наростили обсяги залученого в цю галузь капіталу.
По цьому дослідники МВФ порівняли інвестиції у різні регіони, що були зроблені у 2015-2020 рр. та такі ж самі, але за 2020-2022 роки. ПІІ у другому часовому проміжку впали на 20% відносно показників першого. Проте це падіння мало географічне забарвлення. Америка та країни Європи, особливо країни, що розвиваються, вийшли відносними переможцями. А от Китай та країни Азії отримали відчутно менше інвестицій: падіння склало значно більше за ситуативну похибку.
Група відносних переможців – багаті США та їхні найближчі союзники – демонструє вплив геополітичних чинників на зміни напрямків руху капіталів. Більше того, можна стверджувати, що ці фактори стали важливіші, ніж зазвичай. Наклавши показники ПІІ на результати голосувань в ООН, дослідники МВФ виявили дружні блоки країн. Вони визначили, що показники значно змінились за останнє десятиліття, і геополітична близькість стала важливішою для вибору країни (блоку) інвестування, ніж географічна. Такий саме поділ є актуальним і для транскордонного банківського кредитування, і для інших типів інвестицій, хоча і в дещо меншій мірі.
Той факт, що ці висновки не викликали в політиків ані остраху, ані навіть подиву, може здатись неочікуваним. Як і вільна торгівля, вільний перетік капіталів мав би відкрити більше можливостей для компаній та їхніх інвесторів, відкриваючи для всіх більше можливостей збагатитись. Довгострокові інвестиції від великих компаній передбачають також і передачу інновацій, менеджерської експертизи та партнерських зв’язків.
Для бідних країн це – особливо важливі умови інвестування. Іноземний капітал прискорює зростання там, де місцевих коштів бракне. А якщо світовий капітал перетікає вільно, то можна очікувати зниження вартості його залучення.
Загальмуйте, це занадто швидко
Втім, попри три десятиліття фінансової глобалізації, попри зростання транскордонного інвестування з 115% світового ВВП у 1990 р. до 374% у 2022, як таких особливих змін не відбулось. Не те щоб їх не було, ні. Просто єдиним реальним надбанням стало розуміння, що випадковий приплив іноземного капіталу може призвести до фінансової кризи.
У дослідженні 2016 року Атіш Гош, Джонатан Острі та Махваш Куреші, експерти МВФ, проаналізували 152 різких та неочікуваних припливів великих коштів на 53 ринках, що розвиваються, за 1980-2014 роки. Близько 20% випадків скінчились банківськими кризами протягом двох років з моменту припливу, серед них 6% – банківськими ТА валютними кризами (значно вище за середній показник).
Ці кризи мали синхронний характер та були викликані глобальними фінансовими рухами. Але зв’язок між раптовим припливом іноземного капіталу, зростанням ринку кредитування з подальшою переоцінкою валюти та перегрівом економіки проігнорувати майже неможливо.
Це надає ґрунтовності роботі азійських регуляторів, які методично зменшують залежність від зарубіжного капіталу після кризи 1998 року. Насправді, не лише їх – за останні кілька років стійкість ринків, що розвиваються, значно зросла. Вона напряму пов’язана із поведінкою Федеральної резервної системи, яка протягом останніх років максимально «затягувала гайки», чого не відбувалось з 1980-х років. Тоді активність ФРС спричинила боргову кризу в Латинській Америці, тож тепер спроможні країни середнього достатку вирішили підстрахуватись.
Проблема в тому, що країни з меншими ризиками, що їх міг би спричинити приплив капіталу, також отримують менше ПІІ. Дослідження Гоша та партнерів показало, що припливи, викликані саме прямими інвестиціями, набагато рідше спричиняли кризу, аніж випадки, коли розвиток отримувало банківське кредитування. Всі докази свідчать на користь того, що наявність ПІІ найкраще стимулює зростання та розподіляє ризики між інвесторами та об’єктами інвестування.
Аналітики МВФ у 2023 році змоделювали вплив на прямі іноземні інвестиції поділу світу на два блоки – американський та китайський. Індія, Індонезія та Латинська Америка лишились позаблоковими – а отже, відкритими для інвестування з обох центрів. Модель показала, що шкода світовому ВВП складе 1% за п’ять років, і 2% – у довгостроковій перспективі. В падінні ВВП винні блоки, а от позаблокові території мали шанс отримати цю частку. Але загальне падіння світової економіки – отже, і тиск щодо приєднання до одного з блоків – перетворювало цей зиск на втрату.
Реально програють країни з низьким доходом. Вони не мають того рівня заощаджень, що є в країнах із середнім достатком, їхніх ринків капіталу та їхнього рівня розвитку валютних ринків. Відповідно, вони залежать від руху іноземного капіталу та є менш захищеними від випадкових криз. Не маючи економічної ваги, вони більш схильні долучитись до одного з блоків, що обмежує їхні можливості залучення капіталу. Ця дилема стала щоденною реальністю для таких країн, і ніде вона не проявляється більш випукло, аніж в наступному елементі світової фінансової системи: платежах.