Шість есеїв про глобальну фінансову систему. Кейс другий: як кризи переформували світ великих грошей

Цей матеріал продовжує серію перекладів спецпроєкту The Economist про зміни світової фінансової системи. У статті увага приділяється тому, як фінансові кризи вплинули на децентралізацію ринків капіталу, яким чином США перетворили економіку на зброю після 9/11 та що відбувається з капіталами у геополітично полюсному світі.

Перший матеріал спецпроєкту – за посиланням.

У 1919 році Джон Мейнард Кейнс із сумом констатував, що Перша світова війна завершила першу епоху всесвітньої фінансової глобалізації. Буквально кілька років до того уявний лондонець, попиваючи чай у ліжку, був здатний за допомогою телефона «відправити свої гроші у пригоди за прибутком та новими можливостями в будь-який куточок світу». Або якби йому були більше до вподоби державні облігації, а не товарне підприємництво чи нові молоді компанії, цей лондонець міг би «поєднати безпеку своїх статків із працелюбністю містян будь-якої точки світу, аби лише йому вистачило фантазії чи знань». Ця здатність долучитись до збільшення світового прибутку «без обмежень чи складнощів» для Кейнса була «економічним ельдорадо та економічною утопією» – які, на жаль, зазнали краху у вогні, що розгорівся 1914 року.

Проте зараз світова фінансова система вкотре переживає зміни. Постійні кризи та нездатність Заходу впоратись з їхніми наслідками змусили країни із середнім доходом зосередитись на поглиблені національних фінансових ринків та захисті від ризиків відпливу капіталів на міжнародних ринках. Фінансові протистояння, які організували, очолили та підтримують США, пришвидшили створення паралельних систем, ключові вузли яких недосяжні для Дядька Сема. Ці два тренди допомогли сформувати нову, більш розгалужену за попередні «ступиці та спиці» модель, за якої країна не зобов’язана слідувати правилам, що їх встановили США. Третій тренд, розвиток економічного протистояння США та Китаю, може одного дня змусити країни світу обрати, на чий бік пристати. Це все загрожує подальшій децентралізації системи.

Азійська криза 1997–1998 років

Почалось все з країн, які цілеспрямовано обрали самодостатність, вирішивши не залежати від примх світового капіталу. Найважливіший з таких блоків свого часу об’єднав жертв азійської фінансової кризи 1997–1998 років. Тоді криза, що почалась як спекулятивна атака проти таїландського бата, міцно прив’язаного до долара, дуже швидко перетворилася на тайфун, що пронісся економіками Південно-Східної Азії, Південної Кореї та Гонконгу.

Криза була надзвичайно руйнівною частково через те, що тоді значним було боргове навантаження корпоративного та фінансового секторів економік, які інвестори вважали «зірками, що сходять». Багато позичалось за кордоном – на короткі терміни та в іноземній валюті. Влітку 1997 року центробанк Таїланду відмовився від фіксованого курсу бата до долара через нестачу іноземної валюти – ситуація, що згодом повторилась у Малайзії, Філіппінах та Індонезії. Цього було вже достатньо, щоб компанії із великою заборгованістю стали банкрутами чи втратили свої позиції. Проте на додачу міжнародні інвестори, не розбираючись, почали продавати активи та тікати з регіону. Результатом стала криза фінансування, за якої короткостроковий борг стало неможливо пролонгувати. Це спричинило хвилю банкрутств, дефолтів та економічних криз у багатьох країнах.

Контроль за капіталами, значний рівень заощаджень та вихід на біржу кількох «зіркових» активів «вдихнули життя» у регіональні фінансові ринки, констатує Каруняваніч. Згодом, коли більшість країн світу накрила криза 2007–2009 років, а Південно-Східна Азія виявилась майже неушкодженою, уряди почали формувати державний борг у власних валютах на противагу долару. Тож зараз, зважає Лі, облігації азійських компаній в основному торгуються на місцевих біржах, на яких забезпечені локальні інвестори переграють колег з Лондона та Нью-Йорка.

Тим часом набрали сили фінансові та економічні інституції у країнах із середнім достатком по всьому світу, ставши більш спроможними захиститись від світових фінансових циклів. Вони накопичили ресурси в іноземній валюті, що дозволяє їм не боятись спекулятивних атак і криз. Центробанки стали більш незалежними, нерідко беручись за таргетування інфляції, що раніше нерідко робилось у «багатому» світі. Під час останніх інфляційних негараздів центральні банки Бразилії, Чилі, Угорщини, Перу, Польщі та Південної Кореї почали підвищувати відсоткові ставки значно раніше за Федеральний резерв США та Європейський центральний банк, і тим самим змогли впоратись зі зростанням цін.

Менш привабливою є друга сила, що видозмінює світову фінансову систему, – дедалі більша роль економіки як зброї США та союзників. Економічні війни не є чимось новим. Їм щонайменше 26 століть – відтоді як Афіни заборонили торгівлю із сусіднім містом Мегарою у 432 році до н. е. Проте версія ХХІ століття, яка включає не лише ембарго, але й використання фінансів як зброї, вивела проблему на новий рівень. Відстежуваність електронних транзакцій поряд зі світовим домінуванням долара та глобальна присутність американських банків надали уряду США безпрецедентного рівня впливу. Він отримав змогу відключати банки та цілі юрисдикції від фінансової системи. Передбачуваним результатом цього став пошук багатьма гравцями альтернативних можливостей ведення бізнесу без втручання з боку США.

Довга рука Дядька Сема

Америка мертвою хваткою тримає закордонні фінанси після терактів 11 вересня 2001 року. У міру того як Казначейство вишукувало способи унеможливити доступ до фінансування для майбутніх нападників, воно віднайшло SWIFT – міжнародну міжбанківську систему для передання інформації та здійснення платежів. Її дані можуть стати у пригоді для відстеження платежів та розкриття зв’язків між терористами та їхніми фінансистами. Ця діяльність допомогла Казначейству знайти й інші зв’язки – між закордонними банками та країнами, що перебувають під урядовими санкціями США. Закон під назвою «Патріотичний Акт» – ще один наслідок атак 9/11 – дав Казначейству можливості виводити фінансові установи з бізнесу.

Така новітня зброя була показово застосована у вересні 2005 року проти Banco Delta Asia (BDA) з Макао та в лютому 2018 року проти латвійського ABLV Bank. Обидва рази кінцевою ціллю була Північна Корея. Казначейство звинуватило банки в сприянні північнокорейському режиму в порушенні міжнародного законодавства, в уможливленні фінансування ядерної програми Пхеньяну та оголосило їх «об’єктами, що сприяють відмиванню коштів».

Як втратити банк за 10 днів

У кожному випадку результат був блискавичним та сумним. Світові банки масово вилучили кошти з обох інституцій, що призвело до криз ліквідності в обох банках, а керівники стали об’єктами розслідувань регуляторів. Наслідки були настільки миттєвими, що банки навіть не встигли подати судові апеляції на рішення Казначейства. У наші дні, завдяки закону президента Байдена, Казначейство може вчинити так само з будь-якою фінансовою структурою, що допомагає підтримувати військову промисловість росії.

США та їхні союзники мають й інші можливості для покарання ворогів за допомогою ключових елементів фінансової системи. Американським банкам заборонено надавати послуги валютного клірингу іранським банкам, навіть якщо угоди починаються та завершуються за межами США (наприклад, якщо іноземна компанія купує нафту за долари).

Санкції, що накладені на найбільші російські банки після анексії Криму у 2014 році, забороняють їм залучати капітал у Європі чи США. А вже 2022 року санкції стали ще більш значущими, і росію відключили від SWIFT. І всі ці заборони, варто зазначити, мають значний ефект за межами США. Так, дослідження компанії Deloitte від 2009 року показало, що близько половини фінансових інституцій світу застосовують американські санкційні списки для визначення, з ким можна мати справу, а з ким – зась.

Така ситуація із санкціями змушує потенційних жертв шукати обхідні шляхи ведення бізнесу, зменшуючи залежність від елементів світової фінансової системи, що контролюються Заходом. Для Ірану це означає продаж нафти на нафтопереробні заводи, що не бояться санкцій США, а також ведення розрахунків в юанях чи дирхамах, аби не в доларах. Для росії це означає створення власної платіжної системи «Мир», яку підтримують провідні банки та яка використовується для домашніх платежів в умовах відсутності західних карткових компаній. Завдання для Китаю полягає в пошуку потенційних шляхів обходу санкцій на кшталт тих, що були накладені на росію, знерухомивши резерви її центрального банку. З іншого боку, постає питання: який вплив такі потенційні санкції проти Китаю можуть мати на саму Америку?

Зокрема, це чудово ілюструють транскордонні програми перевірки інвестицій. Американський комітет закордонних інвестицій (CFIUS) протягом уже тривалого часу оцінює вплив вкладень іноземного капіталу на питання національної безпеки. Проте останнім часом цей комітет має значно більше роботи. У 2022 році, навіть з урахуванням падіння кількості та обсягів інвестування, CFIUS ідентифікував 286 угод, що були йому цікаві, – це майже на 70% більше за щорічний показник минулого десятиліття.

Зросли й можливості структури, якій президент Байден наказав зосередитись на питаннях ланцюгів постачання та технологічного лідерства. У 2022 році Велика Британія запровадила власну структуру для перевірки інвестицій, яка в пошуках потенційних ризиків для національної безпеки проаналізувала 866 угод у перший рік. Минулого року Японія додала дев’ять секторів до програми оцінки іноземних інвестицій. Так само і ЄС розглядає шляхи впровадження більш суворих правил інвестиційного скринінгу.

Новинкою є підхід США до закордонних інвестицій, який полягає в обмеженні прав інвестування власних громадян у нові компанії, що почали роботу в низці країн по світу. Наприклад, Казначейство має наказ забороняти інвестиції американців у «чутливі технології» (розробка чипів, квантові обчислення та штучний інтелект) у «країнах, що викликають занепокоєння» (Китай).

Юридичним обґрунтуванням рішення є пріоритетність національної безпеки та невеликий перелік галузей, які перевіряються. Проте так сталося, що саме ці галузі найбільше приваблюють інвесторів. На рівень заборони, крім того, можуть вплинути й внутрішньополітичні нюанси. Так, CFIUS наразі розглядає потенційне придбання компанії US Steel японською компанією (з країни – безпекового партнера США). Роберт Лайтайзер, торговельний представник часів президентства Дональда Трампа, закликав надати CFIUS право блокувати інвестиції, здатні «завдати довгострокової шкоди» Америці.

Хеджування ставок

Враховуючи усе перераховане вище, складно звинувачувати міжнародні компанії в небажанні приставати на будь-яку зі сторін американо-китайського протистояння. Sequoia Capital, один з найуспішніших у світі інвестиційних фондів, минулого червня оголосив про розділ американського, китайського та індійського бізнесів. Сиінгапурські банкіри розповідають про натовпи компаній, які полишають Китай заради острівної, більш нейтральної юрисдикції, та навіть про компанії, які обирають лістинг у Сингапурі замість Гонконзької фондової біржі, навіть попри нижчу оцінку.

Довгострокова реалізація всіх цих обмежень шкодить світовій фінансовій системі. Вільний рух капіталів відкриває більше можливостей перед інвесторами та дає компаніям доступ до ресурсів. Проте залежність цих обмежень від геополітики призводить до найбільших проблем. Раптовий відплив іноземного капіталу може спровокувати падіння цін на активи, що, своєю чергою, призведе до фінансової нестабільності на ринку країни. Також це може зробити країни більш залежними від перепадів та шоків у ситуації, якщо буде відсутній доступ до міжнародних інструментів диверсифікації фінансових ризиків. Наразі такий розвиток подій досі є малоймовірним. Однак ризик не зникає: міждержавні потоки капіталів зміліли, а ті, що лишились, течуть виключно вздовж геополітичних ліній.